Баранівка — місто у Звягельському районі Житомирської області України, адміністративний центр Баранівської міської територіальної громади. Розташоване на річці Случ, у природно-історичному регіоні Полісся. Баранівка відома передусім понад двохсотлітньою історією фарфорового виробництва: заснований 1802 року фарфоровий завод був одним із найвідоміших підприємств української порцелянової промисловості. Перша письмова згадка про поселення датується 1565 роком; статус міста Баранівка отримала 17 травня 2001 року.
Географія
Баранівка лежить на берегах річки Случ, правої притоки Горині, басейну Дніпра. Суч — одна з головних річок північно-західної частини Житомирщини; її загальна довжина становить 451 км, а в межах Житомирської області — близько 194 км. У районі Баранівки в Случ впадає річка Душнівка.
Місто розташоване в західній частині Житомирської області, приблизно за 78 км на захід від Житомира. За даними «Енциклопедії Сучасної України», площа власне міста становила 12,6 км².
Природне оточення Баранівки характерне для Полісся: лісові масиви, піщані й супіщані ґрунти, річкові долини, соснові насадження. Значення природних ресурсів для історії міста було особливо великим через наявність поблизу сировини для фарфорового виробництва — каоліну.
Походження назви
Існує кілька пояснень походження назви «Баранівка». У довідковій літературі її пов’язують як зі слов’янським словом, що могло позначати болотисту місцевість, так і з основою «баран». Єдиного загальновизнаного пояснення етимології назви немає.
Давня історія
Люди жили на території сучасної Баранівки задовго до появи писемних згадок. За даними міської ради, археологи виявили залишки тимчасової стоянки кам’яної доби.
Першу письмову згадку про Баранівку датують березнем 1565 року. Поселення згадане в Литовській метриці та входило тоді до складу Великого князівства Литовського.
У XVI–XVII століттях поселення зазнавало нападів кримських татар. За місцевими історичними джерелами, 1593 року Баранівку було спалено, а частину мешканців намагалися взяти в полон.
Річ Посполита та ранньомодерний період
Після Люблінської унії 1569 року Волинські землі опинилися у складі Речі Посполитої. Баранівка залишалася невеликим поселенням, розвиток якого визначався сільським господарством, торгівлею та ремеслами.
У XVII столітті місцеве населення було втягнуте у події Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. За даними історико-архітектурних матеріалів, мешканці Баранівки приєднувалися до козацьких загонів, зокрема пов’язаних із Максимом Кривоносом. Після Андрусівського перемир’я 1667 року поселення залишилося у складі польсько-литовської держави.
XVIII століття
Наприкінці XVIII століття Баранівка вже була місцевим господарським осередком. За даними «Енциклопедії Сучасної України», тут діяли 10 винокурень, два млини та шкіряний завод.
Після поділів Речі Посполитої Баранівка увійшла до Російської імперії та була пов’язана з адміністративною системою Волинської губернії. У XIX столітті поселення особливо швидко розвивалося завдяки промисловості.
Фарфорова епоха
Головною подією в історії Баранівки став 1802 рік, коли тут було засновано фарфорове виробництво. Засновником у «Енциклопедії Сучасної України» названо Михайла Мейзера, який раніше працював на Корецькій фарфоровій фабриці. Підприємство виникло в маєтку Любомирських-Валевських.
Важливим фактором стало виявлення поблизу Баранівки каоліну — білої глини, необхідної для виготовлення високоякісної порцеляни. Сировину для підприємства, зокрема, завозили з району села Кашперівка.
Баранівський завод швидко здобув репутацію виробника якісної порцеляни. У 1825 році підприємство отримало дозвіл позначати свої вироби державним гербом Російської імперії — винятковий знак визнання якості продукції.
У першій половині XIX століття баранівська порцеляна продавалася далеко за межами місцевого регіону. Вироби потрапляли до Санкт-Петербурга, використовувалися в аристократичному середовищі та на дипломатичному рівні.
У другій половині XIX століття підприємство неодноразово змінювало власників та орендарів. Після пожежі 1895 року фабрику придбав одеський купець Микола Грипарі, який відбудував її. Окрім фарфору, підприємство почало виробляти вогнетривку цеглу та каналізаційні труби. На початку XX століття були споруджені нові виробничі корпуси.
Баранівський фарфоровий завод став не просто промисловим підприємством, а основою економічного та соціального розвитку міста. Саме з ним значною мірою пов’язане формування Баранівки як промислового поселення.
Єврейська громада
Історія Баранівки нерозривно пов’язана з її значною єврейською громадою. Єврейське населення жило тут щонайменше з XVII століття. У 1847 році в Баранівці нараховувалося 893 євреї, а за переписом 1897 року — 1 990 євреїв із 2 095 жителів, тобто близько 95 % населення.
Наприкінці XIX — на початку XX століття громада мала власні релігійні та соціальні установи. Зокрема, діяли лікарня, чоловіча й жіноча школи, позикова каса та релігійні товариства. Баранівка була одним із місцевих центрів єврейського релігійного життя між Звягелем і Полонним.
У міжвоєнний період чисельність єврейського населення поступово скорочувалася: з 1 602 осіб у 1926 році до 1 447 у 1939 році. У 1926 році в Баранівці діяли єврейська державна рада та школа з викладанням їдишем. Wwwv.yadvashem.org
До єврейської спадщини міста належить історичний єврейський цвинтар. За даними ESJF, він існував щонайменше на початку XX століття; найстаріший збережений надгробок датується 1910 роком. s
Революційні події та початок XX століття
На початку XX століття Баранівка була важливим робітничим осередком завдяки фарфоровому заводу.
У 1905–1907 роках працівники підприємства долучалися до революційного руху. 6 грудня 1905 року на заводі відбувся страйк; для його придушення власники викликали військовий підрозділ із Новоград-Волинського.
Під час Української революції та громадянської війни 1917–1921 років Баранівка опинилася в зоні постійної зміни влади. Влітку 1919 року тут відбувалися бої між Січовими стрільцями та більшовицькими військами.
Радянський період
У квітні 1923 року Баранівську волость реорганізували в район. У 1920–1930-х роках фарфорове виробництво розширювалося, виникали підприємства промислової кооперації, а населений пункт поступово перетворювався на виразний промисловий центр.
У 1938 році Баранівка отримала статус селища міського типу. a
У радянський період місто стало одним із важливих центрів фарфорової промисловості України. Завод виробляв столові, чайні та кавові сервізи, окремі предмети посуду, декоративні вироби та продукцію для виставок.
Друга світова війна
Німецькі війська окупували Баранівку в липні 1941 року. Місто та його єврейське населення стали жертвами нацистської політики переслідування та масового винищення.
У Баранівці було створено єврейське гетто. Перший масовий розстріл відбувся 19 липня 1941 року, коли було вбито 74 єврейських чоловіків. Подальші акції знищення відбувалися протягом літа, осені та зими 1941 року. У січні 1942 року відбулося остаточне винищення мешканців гетто та євреїв із навколишніх населених пунктів.
За даними українського проєкту «Територія терору», одним із головних місць масових розстрілів був сосновий ліс приблизно за 2 км на північ від Баранівки; джерело наводить оцінку до 1 756 убитих у цьому місці.
Під час окупації в околицях діяли радянські підпільні та партизанські формування. 4 січня 1944 року Баранівку було звільнено радянськими військами; за місцевими історичними матеріалами, під час боїв за місто загинули 102 радянські військовослужбовці.
Повоєнний розвиток
Після війни Баранівка була відбудована, а фарфорове підприємство знову стало основою місцевої промисловості.
У другій половині XX століття баранівська порцеляна стала відомою далеко за межами України. Продукція підприємства експонувалася на міжнародних виставках у США, Канаді, Франції, Німеччині та інших країнах.
Із Баранівським заводом пов’язана творчість багатьох художників, технологів і скульпторів. Серед них — живописець Світлана Бернадська, яка працювала на заводі з 1953 до 1993 року та оздоблювала фарфорові вироби для виставок в Україні й за кордоном.
Занепад фарфорової промисловості
Після розпаду СРСР підприємство пережило складну трансформацію. 1992 року воно стало орендним підприємством, а з 1993 року — колективним.
У XXI столітті завод опинився у важкому фінансовому становищі. За сучасними реєстровими даними, юридична особа ТОВ «Баранівський фарфоровий завод» нині має статус припиненої; у 2013 році підприємство фактично припинило діяльність, а подальші процеси були пов’язані з банкрутством та розпродажем майнового комплексу.
Таким чином, виробництво, яке існувало від 1802 року понад два століття, перестало бути основою економіки міста. Занепад заводу став однією з найпомітніших економічних і культурних втрат сучасної Баранівки.
Адміністративний статус
У XX столітті Баранівка тривалий час була районним центром. До адміністративно-територіальної реформи 2020 року існував Баранівський район Житомирської області.
Після реформи Баранівка стала центром Баранівської міської територіальної громади, яка входить до складу Звягельського району Житомирської області. До громади входить 35 населених пунктів; її площа становить 602,4 км², а чисельність населення за даними порталу «Децентралізація» — 24 754 особи. ДДецентралізація+1
Важливо відрізняти показники міста від показників громади: 24 754 — це населення всієї територіальної громади, а не лише Баранівки.
Населення
За переписом 2001 року в Баранівці проживало 12 584 особи. Українці становили близько 93 % населення, поляки — 0,3 %, росіяни — 0,2 %, решта припадала на інші національності.
Динаміка населення свідчить про поступове скорочення після пікового рівня кінця XX століття:
- 1989 — 12 638 осіб;
- 2001 — 12 584;
- 2006 — 12 326;
- 2011 — 12 128;
- 2015 — близько 11 918.
Новішого повного перепису населення України, який дозволив би достовірно визначити сучасну чисельність саме міста, не проводилося. Тому цифри для Баранівки за роки після 2015-го слід сприймати обережно, особливо з огляду на демографічні наслідки війни та міграції.
Економіка
Історично економіка Баранівки формувалася навколо фарфорового виробництва, а також харчової промисловості, торгівлі, переробки сільськогосподарської продукції та місцевих підприємств.
Найбільше значення протягом двох століть мав фарфор. Саме він перетворив невелике поселення на промисловий центр і визначив значну частину його культурного образу.
Після припинення роботи фарфорового заводу економічна структура міста стала більш диверсифікованою, проте втрата великого промислового підприємства суттєво позначилася на зайнятості та міському середовищі.
Фарфор як символ міста
Баранівська порцеляна є однією з найбільш впізнаваних сторінок історії українського декоративно-ужиткового мистецтва.
Асортимент підприємства включав:
- столові сервізи;
- чайні сервізи;
- кавові сервізи;
- тарілки й чашки;
- вази;
- декоративну скульптуру;
- сувенірні та виставкові вироби.
Вироби різних періодів нині становлять інтерес для колекціонерів, музейників та дослідників української порцеляни. Історія підприємства документує розвиток українського фарфорового дизайну від початку XIX століття до пострадянської промисловості.
Музей порцеляни
Однією з головних культурних пам’яток Баранівки є Музей порцеляни 1952 р на вулиці Соборній, 50.
Музей зберігає зразки баранівської порцеляни різних історичних періодів. Серед експонатів — великі декоративні вази, сервізи, мініатюрні вироби та предмети, що демонструють художні особливості місцевого виробництва. Житомирська обласна військова адміністрація називала музей своєрідною візитівкою Баранівки.
Культурна спадщина
Фарфор є не єдиним елементом культурної спадщини міста. Історичний ландшафт Баранівки формують річка Случ, старі промислові споруди, міська забудова, меморіали, пам’ятники та залишки єврейської спадщини.
Особливе місце займає комплекс пам’яті жертв Другої світової війни та нацистського терору.
Серед об’єктів, які нині можна знайти в місті, — Пам’ятник загиблим воїнам та Пам’ятник Тарасу Шевченку.
Символіка
Сучасний герб Баранівки побудований на символах природи, сільського господарства та фарфорово-керамічної традиції.
Щит поділений на чотири поля. На зеленому полі зображено золотий керамічний глек-куманець «Баранець», який безпосередньо відсилає до місцевого керамічного виробництва. Інші поля містять синю квітку льону, сосну та золотий оберемок жита.
Кольорова гама символізує природне середовище та добробут: зелений пов’язаний із надією і достатком, білий — із чистотою, золотий — із сонцем та багатством, синій — із небом і льоном, характерним для Полісся. Автор герба — художник і геральдист Олексій Руденко.
Прапор міста являє собою прямокутне полотнище зі співвідношенням сторін 2:3, поділене на білу та зелену горизонтальні смуги.
Освіта, медицина та громадське життя
Як районний, а нині громадський центр Баранівка виконує адміністративні, освітні, медичні та культурні функції для навколишніх населених пунктів.
У місті та громаді діють заклади загальної середньої й дошкільної освіти, культурні установи, бібліотечні та спортивні осередки. Адміністративні функції у сфері освіти, охорони здоров’я, молоді, спорту та культури історично були зосереджені в районних і міських структурах.
Транспорт
Баранівка має автомобільне сполучення з іншими населеними пунктами Житомирщини та сусідніх областей. Важливу роль у місцевих пасажирських перевезеннях відіграє Автовокзал “Барановка”.
Залізничне сполучення історично мало значення для розвитку промисловості та торгівлі, хоча безпосереднє залізничне розташування міста не є таким вигідним, як у великих транспортних вузлів. «Енциклопедія Сучасної України» вказує відстань близько 24 км до залізничної станції Радулине.
Баранівка та Случ
Річка Случ є одним із найважливіших природних елементів міста. Вона формує ландшафт Баранівки, визначає частину рекреаційного потенціалу та історично впливала на господарське життя.
Водночас стан Случі в районі Баранівки неодноразово викликав увагу місцевої влади та природоохоронних організацій. За результатами одного з обстежень, у посушливий період спостерігалося істотне обміління русла.
Єврейський цвинтар
Історичний єврейський цвинтар є важливим матеріальним свідченням багатовікової історії єврейської громади Баранівки.
За дослідженням ESJF, цвинтар нанесений на карти кінця XIX — початку XX століття, а найдавніший відомий надгробок датується 1910 роком. До Другої світової війни єврейська громада залишалася значною частиною населення міста, але Голокост практично знищив її.
Баранівка в історичній пам’яті
Історичний образ Баранівки складається з кількох взаємопов’язаних компонентів: давнього поселення на Случі, багатонаціонального містечка Волині, одного з центрів єврейського життя регіону, осередку фарфорової промисловості, радянського промислового міста та сучасного центру територіальної громади.
Особливо важливою є фарфорова спадщина. Саме вона дала місту міжнародну впізнаваність і сформувала його символіку, музейну традицію та значну частину локальної ідентичності. Сучасні дослідження та місцеві ініціативи намагаються зберегти пам’ять про підприємство, хоча значна частина його промислової інфраструктури після припинення виробництва була втрачена.
Відомі уродженці та пов’язані з містом діячі
Серед людей, пов’язаних із Баранівкою, є представники мистецтва, промисловості, спорту та громадського життя.
Особливо варто згадати художницю Світлану Бернадську, уродженку Баранівки, яка десятиліттями працювала на фарфоровому заводі й брала участь у створенні продукції для міжнародних виставок.
Баранівка також пов’язана з українською футбольною традицією та сучасними спортсменами, а її фарфорова школа дала цілу низку художників і майстрів декоративно-ужиткового мистецтва.
Цікаві факти
- Перша письмова згадка про Баранівку датується 1565 роком.
- У 1802 році тут започатковано фарфорове виробництво, яке стало головною промисловою спеціалізацією міста.
- У 1825 році баранівському підприємству дозволили маркувати вироби державним гербом.
- До кінця XIX століття Баранівка мала надзвичайно численну єврейську громаду: за переписом 1897 року євреї становили близько 95 % населення.
- У 1938 році Баранівка стала селищем міського типу, а 17 травня 2001 року — містом.
- Баранівський фарфор експонувався на міжнародних виставках у США, Канаді, Франції, Німеччині та інших країнах.
- Після понад двох століть існування фарфорове виробництво в місті припинилося у XXI столітті; юридична особа колишнього підприємства нині перебуває у статусі припиненої.
- Сьогодні Баранівка є адміністративним центром громади площею понад 600 км², до якої входять 35 населених пунктів.