Zuni — американська 127-мм (5-дюймова) авіаційна некерована ракета класу FFAR (Folding-Fin Aircraft Rocket — авіаційна ракета зі складаними стабілізаторами), розроблена у США в 1950-х роках. Вона створювалася як універсальна модульна ракета для ураження повітряних і наземних цілей та стала однією з найвідоміших американських некерованих авіаційних ракет другої половини XX століття.
Основним пусковим пристроєм для Zuni став чотиритрубний блок LAU-10, який дозволяв розміщувати чотири ракети в одному обтічному контейнері. Ракета широко застосовувалася ВМС і Корпусом морської піхоти США під час війни у В’єтнамі, використовувалася низкою інших країн, а в XXI столітті окремі варіанти Zuni були передані Україні.
У січні 2023 року Міністерство оборони США офіційно оголосило про передачу Україні 4 000 ракет Zuni.
Загальна характеристика
Zuni належить до класу авіаційних некерованих ракет, у яких після пуску траєкторія не коригується системою наведення. Точність залежить від умов пуску, балістики ракети, параметрів польоту літака-носія та зовнішніх чинників.
Конструктивно Zuni є модульною системою. Її силова частина, бойова частина, підривач і стабілізуюча система могли комбінуватися у різних конфігураціях. Такий принцип дозволив створити сімейство ракет із різними бойовими можливостями, не розробляючи для кожного призначення повністю новий виріб.
Основним призначенням Zuni стало застосування класу «повітря—поверхня», передусім проти наземних та надводних цілей. Водночас первісна концепція передбачала і застосування проти повітряних цілей, для чого існували варіанти бойових частин із неконтактними підривачами. На практиці основним призначенням ракети стало ураження наземних цілей.
Походження назви
Назва Zuni походить від назви народу зуні — корінного народу Північної Америки, історично пов’язаного з територією сучасного штату Нью-Мексико.
Це відповідало американській традиції присвоювати окремим системам озброєння назви, пов’язані з корінними народами, географічними об’єктами або іншими американськими культурними символами.
Передумови створення
На початку 1950-х років ВМС США шукали заміну старішим авіаційним ракетам HVAR (High Velocity Aircraft Rocket), відомим також під неофіційною назвою «Holy Moses».
HVAR була великою 127-мм авіаційною ракетою часів Другої світової війни. З розвитком реактивної авіації виникла потреба в компактнішій системі, яку можна було б перевозити групами в аеродинамічно ефективних багатотрубних контейнерах.
Розроблення нової 5-дюймової ракети розпочалося на Naval Ordnance Test Station (NOTS) China Lake. Однією з ключових вимог стала можливість використовувати різні типи бойових частин і підривачів.
Розробник і виробництво
Ракета розроблялася для ВМС США за участю фахівців Naval Ordnance Test Station China Lake, а серійне виробництво здійснювала Hunter-Douglas Division компанії Bridgeport Brass Company.
У 1957 році Zuni була схвалена для серійного виробництва.
Пізніше виробництво та ліцензійний випуск окремих варіантів здійснювалися також за межами США. Зокрема, у 1960-х роках бельгійська Forges de Zeebrugge отримала ліцензію на виробництво Zuni.
Принцип модульності
Однією з найважливіших особливостей Zuni стала її модульність.
Типова ракета складалася з трьох основних функціональних частин:
- ракетного двигуна;
- бойової частини;
- підривача.
Залежно від завдання могли використовуватися різні бойові частини — фугасно-осколкові, кумулятивні, загального призначення, димові, освітлювальні та інші спеціальні варіанти.
Конструкція
Zuni являє собою циліндричний корпус із ракетним двигуном у задній частині та змінною бойовою частиною в носовій.
Для стабілізації під час польоту застосовуються складані стабілізатори. У складеному стані вони дозволяють розміщувати кілька ракет у компактному контейнері.
Після виходу ракети з пускового пристрою стабілізуючі поверхні займають робоче положення.
Саме складана конструкція стабілізаторів зробила можливим застосування багатотрубних пускових блоків, які стали характерною рисою системи Zuni.
Ракетний двигун
Для Zuni використовувалися твердопаливні ракетні двигуни.
У пізніших варіантах застосовувався вдосконалений двигун Mk 71 із відповідною модернізованою системою сопла та стабілізаторів.
Твердопаливна силова установка має важливу перевагу для авіаційної ракети: ракета перебуває у готовому до застосування стані протягом тривалого часу та не потребує заправлення рідким паливом безпосередньо перед використанням.
Бойові частини
Модульна конструкція дозволяла використовувати різні типи бойових частин.
Серед відомих варіантів:
- Mk 24 — бойова частина загального призначення;
- Mk 32 — кумулятивна/протитанкова та протипіхотна бойова частина;
- Mk 34 — димова бойова частина;
- Mk 63 — фугасно-осколковий варіант;
- спеціальні варіанти з освітлювальними та іншими бойовими частинами.
Відомі також конфігурації HE-FRAG, AT/APERS, GP та smoke.
Бойова частина Mk 32
Однією з найбільш відомих бойових частин Zuni стала Mk 32 Mod 0.
Вона була створена як багатофункціональна бойова частина із можливістю використання проти різних типів цілей.
Mk 32 описується як бойова частина HE з можливістю застосування як протитанкового/протипіхотного боєприпасу. Для кумулятивної дії в конструкції передбачався конічний елемент, який формував кумулятивний струмінь; для осколкової дії використовувалася відповідна внутрішня конструкція корпусу.
Неконтактні підривачі
Оскільки на ранній стадії Zuni розглядалася також як зброя «повітря—повітря», для неї розроблялися бойові частини з неконтактними підривачами.
Це дозволяло ракеті вибухати поблизу цілі, а не обов’язково після прямого контакту.
Концепція застосування проти літаків була важливою для раннього розвитку Zuni. Саме роботи над цією системою та її компонентами були пов’язані з раннім розвитком технологій, які привели до створення ракети AIM-9 Sidewinder.
Пусковий контейнер LAU-10
Найхарактернішим пусковим пристроєм Zuni став LAU-10/A.
Це чотиритрубний контейнер, здатний нести чотири ракети Zuni.
Система являє собою одночасно:
- транспортний контейнер;
- засіб зберігання;
- пусковий пристрій;
- електричну систему запуску;
- механізм вибору послідовності пуску.
Чотири 5-дюймові ракети Zuni розміщуються та запускаються з пускових установок серії LAU-10.
Послідовний і груповий пуск
LAU-10 оснащувався системою, яка дозволяла здійснювати як одиночний, так і послідовний пуск ракет.
Це давало змогу використовувати один контейнер як компактний багатозарядний блок.
Інші пускові установки
Хоча LAU-10 став стандартним і найвідомішим засобом застосування Zuni, у процесі розроблення випробовувалися інші пускові системи.
Зокрема, розглядалися одно- та двотрубні установки, включаючи варіанти, адаптовані до вже існуючих підвісних вузлів літаків.
Зрештою саме чотиритрубний LAU-10/A став основним пусковим пристроєм.
Основні габарити
Типові довідкові характеристики Zuni:
| Параметр | Значення |
|---|---|
| Тип | авіаційна некерована ракета |
| Клас | 5-inch FFAR |
| Калібр | 127 мм |
| Довжина | близько 2,79 м у типовій конфігурації |
| Маса | близько 48,5 кг у типовій конфігурації |
| Двигун | твердопаливний |
| Система наведення | відсутня у стандартних варіантів |
| Основний пусковий пристрій | LAU-10/A |
| Кількість ракет у LAU-10 | 4 |
| Тип стабілізації | складні стабілізатори |
| Основне призначення | «повітря—поверхня» |
Точні довжина та маса залежать від конкретної комбінації двигуна, бойової частини та підривача.
Аеродинамічна схема
На відміну від багатьох ранніх авіаційних ракет, Zuni була розрахована на транспортування в компактному пакеті.
Складні стабілізатори дозволяли зменшити зовнішні габарити ракети під час перебування в контейнері.
Після пуску стабілізуючі поверхні розгорталися, забезпечуючи необхідну стійкість ракети.
Це рішення стало одним із ключових конструктивних елементів усієї системи.
Точність
Zuni є некерованою ракетою, тому її точність істотно поступається сучасним керованим боєприпасам.
Її призначення полягало не в точковому ураженні невеликої цілі, а в доставці значної кількості вибухової енергії та осколків у заданий район.
Для підвищення ефективності пілот використовував бортові прицільні системи літака та здійснював пуск відповідно до параметрів атаки.
У цьому відношенні Zuni була типовою представницею покоління некерованих авіаційних ракет, яке домінувало в тактичній авіації до широкого поширення високоточної зброї.
Швидкість і дальність
Довідкові джерела наводять для Zuni максимальну швидкість порядку 1 600 миль/год та дальність близько 5 миль, хоча ці значення залежать від конкретної модифікації, бойової частини та умов пуску.
Для практичної експлуатації важливішими були не максимальні паспортні показники, а балістична траєкторія та умови застосування конкретної конфігурації.
Тактичне призначення
Основною роллю Zuni було ураження:
- броньованої техніки;
- неброньованих наземних машин;
- артилерійських позицій;
- польових укріплень;
- складів;
- споруд;
- кораблів та інших надводних цілей;
- районних наземних цілей.
Спеціальні бойові частини розширювали спектр можливих завдань.
Застосування проти бронетехніки
Використання кумулятивної бойової частини Mk 32 дозволяло застосовувати Zuni проти броньованих цілей.
Однак Zuni не була спеціалізованою протитанковою керованою ракетою. Вона не мала системи наведення і призначалася для ураження цілей за допомогою некерованого ракетного залпу.
Застосування проти літаків
Первісно система розглядалася також як авіаційна ракета «повітря—повітря».
Наявність неконтактних підривачів дозволяла теоретично уражати повітряні цілі вибухом бойової частини поблизу літака.
Однак із розвитком керованих ракет класу «повітря—повітря» така роль швидко втратила значення. Zuni стала передусім зброєю класу «повітря—поверхня».
Винищувачі та штурмовики-носії
У США Zuni інтегрували з великою кількістю літаків.
Серед найбільш відомих носіїв:
- F-8 Crusader;
- F-4 Phantom II;
- A-4 Skyhawk;
- A-6 Intruder;
- A-7 Corsair II;
- F-86 Sabre у зарубіжній експлуатації;
- інші американські та союзницькі бойові літаки.
Система була привабливою саме через відносно компактний чотириракетний контейнер LAU-10.
Застосування у війні у В’єтнамі
Найвідомішою сторінкою бойової історії Zuni стала війна у В’єтнамі.
Американські ВМС і Корпус морської піхоти широко застосовували ракети проти наземних цілей.
Zuni використовувалися для ударів по:
- військових позиціях;
- укріпленнях;
- транспортних засобах;
- артилерії;
- складах;
- інфраструктурі;
- районах зосередження військ.
Фотографії та документи Naval History and Heritage Command фіксують, зокрема, застосування Zuni літаками A-4 під час боїв у районі Кхесані у 1968 році.
Повітряний бій над Північним В’єтнамом
Zuni використовувалися не тільки для атак наземних цілей.
1 травня 1967 року під час удару по авіабазі Кеп у Північному В’єтнамі літак A-4 Skyhawk із ракетами Zuni збив винищувач МіГ-17.
Цей епізод став одним із найбільш відомих прикладів використання Zuni проти повітряної цілі.
Пакистан
Першим відомим бойовим застосуванням Zuni вважається використання F-86F Sabre ВПС Пакистану під час індо-пакистанської війни 1965 року.
Пакистанські Sabre використовували ракети для ударів по наземних цілях.
Таким чином, Zuni почала бойову кар’єру ще до масштабного застосування американськими силами у В’єтнамі.
Франція та інші країни
Zuni експлуатувалася не лише США.
Ракета або її ліцензійні версії використовувалися збройними силами різних держав, зокрема Франції.
Її поширенню сприяли:
- відносно проста конструкція;
- універсальність;
- наявність різних бойових частин;
- можливість інтеграції з багатьма літаками;
- використання стандартного чотиритрубного контейнера.
Інцидент на USS Forrestal
Однією з найвідоміших подій в історії Zuni стала пожежа на авіаносці USS Forrestal 29 липня 1967 року.
Під час підготовки літаків до бойового вильоту на палубі авіаносця випадково запустилася ракета Zuni, встановлена на винищувачі F-4B Phantom II.
За висновком офіційного розслідування ВМС США, сторонній електричний сигнал запустив двигун однієї з чотирьох ракет Zuni у пусковому блоці Mk 32/LAU-10. Ракета пролетіла через палубу та вразила літак A-4E Skyhawk, що перебував на палубі.
Наслідки пожежі Forrestal
Удар ракети спричинив розрив паливного бака та займання авіаційного палива.
Подальші вибухи боєприпасів призвели до масштабної пожежі.
За даними Naval History and Heritage Command, загинули 134 моряки та авіатори, ще 161 людина була поранена, а 21 літак було знищено.
Пожежа стала однією з найтрагічніших катастроф в історії американської палубної авіації.
Важливо, що офіційне розслідування не зводило причини катастрофи лише до конструкції Zuni. Воно розглядало електричні несправності, особливості пускової системи, стан боєприпасів, організацію роботи на палубі та інші чинники.
Вплив Forrestal на ВМС США
Катастрофа Forrestal спричинила масштабний перегляд процедур поводження з авіаційними боєприпасами.
Особливу увагу приділили:
- електричній безпеці систем запуску;
- перевірці боєприпасів;
- пожежогасінню;
- навчанню екіпажів;
- розміщенню літаків із підвішеним озброєнням;
- боротьбі з пожежами на польотній палубі;
- координації аварійно-рятувальних команд.
Уроки Forrestal істотно вплинули на розвиток системи підготовки ВМС США до боротьби за живучість кораблів.
Пожежа на USS Enterprise
Інша масштабна аварія, пов’язана з Zuni, сталася 14 січня 1969 року на авіаносці USS Enterprise.
Цього разу ракета також випадково вибухнула на палубі.
За даними офіційної історії ВМС США, гарячий вихлоп від наземної установки запуску авіаційних двигунів був спрямований на бойову частину ракети Zuni, що призвело до її перегріву та подальшого займання.
Пожежа спричинила вибухи інших боєприпасів і поширення вогню.
Загинули 28 людей, десятки отримали поранення, а 15 літаків було знищено.
Удосконалення безпеки
Катастрофи Forrestal та Enterprise стали важливими причинами подальшого вдосконалення процедур роботи з авіаційним озброєнням.
Особливу увагу приділяли недопущенню:
- випадкового електричного запуску;
- перегріву бойових частин;
- неналежного поводження з ракетами;
- небезпечного розташування наземного обладнання;
- поширення пожежі між озброєними літаками.
Таким чином, історія Zuni вплинула не тільки на розвиток самої ракети, а й на загальну культуру безпеки палубної авіації.
Модернізований двигун Mk 71
Однією з пізніших стадій розвитку системи стало впровадження двигунів Mk 71.
Пізні варіанти Zuni з Mk 71 отримали вдосконалені характеристики та нову конструкцію сопла і стабілізаторів.
У сучасних описах такі варіанти іноді відносять до сімейства WAFAR — Wrap-Around Fin Aerial Rocket, тобто авіаційних ракет із модернізованою системою стабілізації.
WAFAR
WAFAR є одним із прикладів модернізації старої конструкції Zuni без повної заміни всієї системи.
Основна ідея полягає у використанні сучаснішого ракетного двигуна та оновленої системи сопла/стабілізаторів при збереженні сумісності з існуючою концепцією ракети.
Це дозволяє використовувати стару інфраструктуру та пускові системи, водночас продовжуючи термін служби боєприпасу.
Лазерно-керована Zuni
На пізньому етапі існування сімейства була створена Laser Guided Zuni Rocket.
Цей варіант отримав напівактивне лазерне наведення, тобто після запуску ракета могла коригувати політ на відбиту від цілі лазерну енергію.
У такому виконанні Zuni перетворилася з класичної некерованої ракети на високоточніший боєприпас, хоча зберегла значну частину базової архітектури та сумісність із пусковою системою LAU-10.
Розроблення лазерно-керованої Zuni здійснювалося за участю американського Naval Air Warfare Center Weapons Division у China Lake. Випробування по нерухомих і рухомих цілях проводилися наприкінці 2000-х — на початку 2010-х років.
Перевага лазерного варіанта
Головною перевагою лазерно-керованої версії є істотно вища точність порівняно з класичною некерованою Zuni.
При цьому зберігається можливість використання чотириракетного контейнера, що було важливим з погляду сумісності з уже наявними літаками.
Це є типовим прикладом модернізації старого боєприпасу шляхом додавання системи наведення замість створення абсолютно нової ракети.
Застосування з вертольотів
Сімейство Zuni не обмежувалося літаками.
Окремі варіанти використовувалися або пропонувалися для інтеграції з бойовими вертольотами.
Серед потенційних носіїв згадувалися AH-1 Cobra та інші платформи, здатні нести відповідні 5-дюймові пускові блоки.
Спроба використання на наземних пускових установках
Zuni була настільки універсальною, що американські військові експериментували з використанням цієї ракети не лише з повітря.
У 1980-х роках ВМС США та Корпус морської піхоти досліджували Field Artillery Rocket System (FARS) — наземну систему залпового вогню на базі модифікованих LAU-10, здатних запускати 5-дюймові ракети Zuni.
Цей проєкт не став стандартною бойовою системою американської армії, але демонструє універсальність конструкції ракети.
Застосування у сучасних конфліктах
Попри походження у 1950-х роках, Zuni залишилася на озброєнні або в запасах протягом десятиліть.
Її тривале існування пояснюється:
- простотою;
- великою кількістю виготовлених ракет;
- модульністю;
- можливістю модернізації;
- сумісністю з різними платформами;
- наявністю запасів боєприпасів та комплектуючих.
Саме тому ракета зберегла військове значення навіть після появи значно сучасніших керованих боєприпасів.
Передача Україні
6 січня 2023 року Міністерство оборони США офіційно оголосило про включення Zuni до великого пакета військової допомоги Україні.
До пакета увійшли 4 000 авіаційних ракет Zuni.
Це стало одним із помітних прикладів передачі Україні американських авіаційних боєприпасів старшого покоління.
У травні 2023 року Пентагон знову згадував Zuni серед засобів, які передавалися Україні в рамках американської допомоги.
Українські носії
Після оголошення поставок у відкритих джерелах з’явилася інформація про адаптацію Zuni до української тактичної авіації, насамперед літаків сімейства Су-25.
Застосування Zuni з українських літаків стало можливим завдяки тому, що ракета є зовнішньою підвісною зброєю і не вимагає повної зміни конструкції літака за умови наявності сумісного пускового обладнання та відповідної інтеграції.
Конкретні деталі щодо обсягів використання, кількості бойових пусків та результативності в умовах російсько-української війни значною мірою залишаються непублічними.
Zuni у російсько-українській війні
Передача Zuni Україні стала прикладом використання американської авіаційної зброї часів холодної війни у війні XXI століття.
Українські сили використовували західні авіаційні боєприпаси поряд із радянськими та пострадянськими системами озброєння.
Для України значення Zuni полягало передусім у збільшенні доступного запасу авіаційних ракет для літаків штурмової авіації.
Водночас офіційна статистика США не розкриває повної кількості Zuni, фактично використаної Україною після початкової поставки.
Місце Zuni серед інших авіаційних ракет
Zuni належить до покоління великих некерованих авіаційних ракет.
Її можна порівнювати з:
- радянською С-5;
- радянською С-8;
- радянською С-13;
- радянською С-24;
- британськими та французькими авіаційними ракетами аналогічного призначення.
За калібром Zuni значно більша за 57-мм С-5 та 80-мм С-8 і ближча за класом до великих авіаційних ракет.
Порівняння із С-13
Найчастіше Zuni концептуально порівнюють із радянською С-13, оскільки обидві системи належать до великих некерованих авіаційних ракет.
Обидві:
- мають значний калібр;
- можуть застосовуватися проти наземних цілей;
- використовують модульні бойові частини;
- запускаються пакетами;
- не потребують складної системи наведення у базових версіях.
Однак Zuni була розроблена на покоління раніше і має іншу конструктивну архітектуру, пов’язану з американською системою LAU-10.
Основні модифікації
У різні періоди існувала значна кількість комбінацій двигунів, бойових частин і підривачів.
До найважливіших позначень та варіантів належать:
- Mk 16 Zuni FFAR — базове сімейство ракети;
- Mk 32 — один із основних варіантів бойової частини;
- Mk 71 — сімейство модернізованих ракетних двигунів;
- WAFAR — пізніша конструктивна конфігурація;
- Laser Guided Zuni / WGU-58/B — варіант із лазерним наведенням;
- різні модифікації бойових частин Mk 24, Mk 32, Mk 34, Mk 63 та інших.
Через модульність позначення конкретної ракети не завжди описує одну незмінну конфігурацію: один і той самий тип двигуна міг використовуватися з різними бойовими частинами та підривачами.
Бойові частини та призначення
| Тип | Загальне призначення |
|---|---|
| Mk 24 | загального призначення |
| Mk 32 | протитанкова/протипіхотна, із можливістю осколкової дії |
| Mk 34 | димова |
| Mk 63 | фугасно-осколкова |
| Спеціальні варіанти | освітлення, маркування та інші завдання |
| Лазерно-керована версія | високоточне ураження визначених цілей |
Перелік не є повним: упродовж тривалого терміну служби створювалися численні модифікації бойових частин, підривачів і двигунів.
Технічна еволюція
Історію Zuni можна умовно поділити на кілька етапів:
- 1950-ті роки — створення базової модульної 5-дюймової ракети.
- Кінець 1950-х — 1960-ті — масштабне розгортання та інтеграція з американськими бойовими літаками.
- 1960–1970-ті — інтенсивне бойове застосування у В’єтнамі.
- 1970–1980-ті — подальше вдосконалення двигунів, бойових частин і пускових систем.
- 1980-ті — експерименти з наземним використанням.
- 1990–2000-ті — збереження системи на озброєнні та поступовий перехід до модернізованих варіантів.
- 2000–2010-ті — створення та випробування лазерно-керованої Zuni.
- 2020-ті — використання запасів Zuni, зокрема передача ракет Україні.
Сильні сторони
До основних переваг системи належать:
- проста конструкція;
- модульність;
- широкий вибір бойових частин;
- можливість використання різних двигунів;
- відносно великий калібр;
- чотириракетний LAU-10;
- сумісність із великою кількістю літаків;
- відносно невисока складність експлуатації;
- можливість модернізації;
- тривалий термін зберігання за належних умов.
Обмеження
Основним недоліком класичної Zuni є відсутність наведення.
Це означає, що ракета не може самостійно коригувати траєкторію до цілі після пуску.
Порівняно із сучасними керованими авіаційними боєприпасами це призводить до:
- нижчої точності;
- більшої залежності від параметрів пуску;
- необхідності застосування значної кількості боєприпасів для ураження районних цілей;
- меншої ефективності проти малих точкових цілей.
Поява лазерно-керованої версії стала спробою усунути головний недолік базової системи.
Значення модульності
Модульність є однією з головних причин надзвичайно довгого життетою США. Її роль у американській авіації значною мірою перейшла до сучасніших керованих боєприпасів і нових поколінь некерованих/керованих ракетєвого циклу Zuni.
Замість повного створення нової ракети можна було вдосконалювати окремі компоненти:
- двигун;
- стабілізатори;
- бойову частину;
- підривач;
- систему наведення.
Це дозволило зберегти сумісність із уже наявними пусковими установками та літаками.
Сумісність
Використання LAU-10 було важливою частиною успіху Zuni.
Оскільки один контейнер міг нести чотири ракети, літак отримував значний боєкомплект без необхідності встановлення великої кількості окремих пускових пристроїв.
Такий підхід став характерною рисою американських авіаційних ракетних систем другої половини XX століття.
Відмінність від сучасних керованих ракет
Класична Zuni принципово відрізняється від сучасних ракет із системами наведення.
У базовій Zuni:
- немає бортового шукача;
- немає інерціальної системи наведення;
- немає супутникової корекції;
- немає автоматичного коригування траєкторії;
- траєкторія після пуску визначається балістикою ракети.
Лазерно-керована версія змінила цю концепцію, додавши систему наведення.
Тривалість служби
Zuni є одним із прикладів надзвичайно довгого життєвого циклу авіаційної зброї.
Перші серійні ракети з’явилися наприкінці 1950-х років, тоді як модернізовані варіанти використовувалися та передавалися союзникам уже у XXI столітті.
Така довговічність пояснюється не тим, що первісна конструкція залишалася незмінною, а навпаки — можливістю поступово модернізувати окремі компоненти.
Сучасний статус
Станом на 2026 рік Zuni вже не є новою основною авіаційною ракетою США. Її роль у американській авіації значною мірою перейшла до сучасніших керованих боєприпасів і нових поколінь некерованих/керованих ракет.
Проте сімейство Zuni зберегло значення завдяки запасам, модернізованим варіантам та використанню союзниками.
Особливо показовою стала передача 4 000 Zuni Україні у 2023 році, яка продемонструвала, що боєприпас, створений у період ранньої реактивної авіації, все ще може використовуватися у великій сучасній війні.
Значення для американської військової авіації
Zuni стала однією з найбільш поширених американських некерованих авіаційних ракет свого покоління.
Її значення визначалося не тільки бойовими характеристиками, а й стандартизацією.
Система поєднувала:
- стандартний калібр;
- уніфіковані двигуни;
- змінні бойові частини;
- стандартні пускові блоки;
- можливість інтеграції з різними літаками.
Це дозволило використовувати одну базову систему протягом кількох поколінь бойової авіації.
Культурне та історичне значення
Zuni стала відомою не тільки як зброя В’єтнамської війни, а й через її зв’язок із двома великими пожежами американських авіаносців 1960-х років.
Інциденти Forrestal 1967 року та Enterprise 1969 року продемонстрували небезпеку зберігання та експлуатації озброєних реактивних літаків на обмеженому просторі авіаносної палуби.
Ці події стали важливими етапами розвитку американської доктрини боротьби за живучість кораблів.
Хронологія
| Рік | Подія |
|---|---|
| початок 1950-х | початок розроблення нової 5-дюймової ракети на China Lake |
| 1957 | схвалення Zuni для серійного виробництва |
| 1960-ті | широке розгортання у ВМС і Корпусі морської піхоти США |
| 1965 | бойове застосування пакистанськими F-86F у війні з Індією |
| 1967 | бойове застосування у В’єтнамі; катастрофа USS Forrestal |
| 1968 | широке застосування у В’єтнамі, зокрема під час боїв за Кхесань |
| 1969 | катастрофа USS Enterprise |
| 1970–1980-ті | подальша модернізація системи |
| 1980-ті | експерименти з наземною системою FARS |
| 2000-ті | розвиток лазерно-керованої версії |
| 2009–2010 | випробування Laser Guided Zuni |
| 2023 | США оголосили про передачу Україні 4 000 Zuni |
| 2023 | Zuni згадується Пентагоном серед додаткових американських засобів допомоги Україні |
| 2026 | модернізовані та складські варіанти сімейства продовжують мати військове застосування |
Основні характеристики
| Характеристика | Zuni |
|---|---|
| Повна назва | 5-inch Folding-Fin Aircraft Rocket |
| Позначення сімейства | Zuni / Mk 16 |
| Походження | США |
| Розробник | Naval Ordnance Test Station China Lake та промислові підрядники |
| Серійний виробник | Hunter-Douglas Division, Bridgeport Brass Company |
| Рік затвердження виробництва | 1957 |
| Калібр | 127 мм |
| Тип | авіаційна ракета |
| Базовий принцип | некерована |
| Рушій | твердопаливний ракетний двигун |
| Пізні двигуни | сімейство Mk 71 |
| Стабілізація | складні стабілізатори |
| Типові бойові частини | HE, HE-FRAG, GP, AT/APERS, smoke та спеціальні |
| Типовий пусковий блок | LAU-10/A |
| Ракет у блоці | 4 |
| Типова довжина | близько 2,79 м |
| Типова маса | близько 48,5 кг |
| Дальність | залежить від модифікації та умов застосування; довідково близько 8 км |
| Швидкість | залежить від модифікації; довідково до приблизно 1 600 миль/год |
| Лазерне наведення | доступне у спеціальній модернізованій версії |
| Основна роль | ураження наземних та інших поверхневих цілей |
Дані щодо довжини, маси, швидкості та дальності є довідковими: через модульність Zuni характеристики конкретного виробу залежать від установленого двигуна, бойової частини та підривача.
Підсумок
Zuni — одна з найвідоміших американських авіаційних ракет другої половини XX століття. Створена у 1950-х роках як заміна HVAR, вона поєднала великий 127-мм калібр, складані стабілізатори, модульну конструкцію та багатотрубний пусковий контейнер LAU-10.
Її початкове призначення було ширшим, ніж просто атака наземних цілей: конструктори передбачали можливість використання різних бойових частин і підривачів, включно з варіантами для повітряного бою. Проте у реальній експлуатації Zuni стала насамперед зброєю «повітря—поверхня».
Наймасштабніше бойове застосування ракета отримала під час війни у В’єтнамі, де нею озброювали численні літаки ВМС та Корпусу морської піхоти США. Одночасно Zuni отримала сумнозвісну репутацію через катастрофи на USS Forrestal у 1967 році та USS Enterprise у 1969 році, які стали важливими уроками для розвитку безпеки американської палубної авіації.
Тривалість існування системи забезпечила її модульність. Заміна двигунів, бойових частин і стабілізаторів дозволяла зберігати ракету актуальною протягом десятиліть. Найбільш технологічно радикальним кроком стала лазерно-керована Zuni, яка перетворила класичну некеровану ракету на високоточніший боєприпас.
У XXI столітті Zuni отримала нову сторінку історії завдяки російсько-українській війні. 6 січня 2023 року США офіційно оголосили про передачу Україні 4 000 ракет Zuni, а пізніше Пентагон продовжував згадувати Zuni серед переданих Україні авіаційних боєприпасів.
Таким чином, Zuni є характерним прикладом надзвичайно довговічної військової конструкції: ракета, створена на початку реактивної ери, пройшла через війни у Південній Азії та В’єтнамі, численні модернізації, появу лазерного наведення й зрештою опинилася серед західних боєприпасів, що застосовуються в європейській війні XXI століття.