Батурин — місто в Ніжинському районі Чернігівської області України, адміністративний центр Батуринської міської територіальної громади. Розташований на лівому березі річки Сейм. Батурин має виняткове значення для історії України як одна з головних резиденцій гетьманів Лівобережної України та столиця Гетьманщини у 1669–1708 роках. Місто відоме передусім Батуринською трагедією 1708 року, пов’язаною зі знищенням міста російськими військами, а також архітектурною спадщиною доби гетьманства та Національним історико-культурним заповідником «Гетьманська столиця».

Географічне положення

Батурин розташований у північно-східній частині Чернігівської області, на лівому березі Сейму — великої притоки Десни басейну Дніпра. Історичне місто сформувалося на підвищеннях над заплавою річки, що забезпечувало природний захист і сприяло його розвитку як укріпленого поселення.

Через Батурин проходять автомобільні шляхи регіонального значення. Найближчим великим залізничним вузлом є Бахмач; відстань до залізничної станції Бахмач-Пасажирський становить близько 19 км. У сучасному адміністративному устрої Батурин входить до Ніжинського району Чернігівської області.

Адміністративний статус

Батурин є адміністративним центром Батуринської міської територіальної громади, яка нині належить до Ніжинського району Чернігівської області. Громада має площу близько 437,5 км² і охоплює 27 населених пунктів.

Сучасний статус міста Батурин отримав 23 вересня 2008 року, коли Верховна Рада України віднесла колишнє селище міського типу Батурин Бахмацького району до категорії міст районного значення. Постанова № 579-VI була ухвалена 23 вересня 2008 року.

У 1960 році Батурин отримав статус селища міського типу. Таким чином, нинішній міський статус є відновленням міської категорії, яку населений пункт історично мав раніше.

Назва

Походження назви «Батурин» не має однозначно встановленого пояснення. В історичних джерелах поселення відоме під назвою Батурин уже в ранньомодерну добу, а археологічні матеріали засвідчують існування давнішого поселення на цій території.

У давньоруській традиції поселення на місці сучасного Батурина пов’язують також із назвою «Чорне городище».

Давня історія та археологія

Територія сучасного Батурина була заселена задовго до появи міста ранньомодерної доби. Археологічні дослідження виявили культурні нашарування різних історичних періодів. Давні поселення виникали переважно на високих мисоподібних виступах над заплавою Сейму. Серед історичних місцевостей міста відомі Гончарівка, Семенкова гора, Базарна, Молокозаводська, Покровська та Горбанівська гори.

В історичній літературі існують різні датування початків Батурина. Енциклопедія історії України пов’язує заснування міста ранньомодерного типу з 1625 роком, коли в ході польсько-литовської колонізації Чернігово-Сіверщини тут було споруджено фортецю на місці давнього городища. Водночас археологічні матеріали свідчать про значно давніше заселення території.

Батурин у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої

У середньовіччі територія Батурина належала до Чернігово-Сіверської землі. Вона зазнавала нападів кочовиків, а 1239 року — монгольської навали. У подальші століття край увійшов до сфери влади Великого князівства Литовського, а згодом — Речі Посполитої.

1625 рік традиційно вважається початком нового етапу історії Батурина: тут було закладено потужну фортецю. Вона стала основою подальшого розвитку поселення як військового, адміністративного та торгового центру.

Батурин у добу Хмельниччини

Під час Національно-визвольної війни українського народу середини XVII століття Батурин перейшов під контроль козацьких сил. 1648 року тут була сформована Батуринська сотня. Спочатку вона входила до Чернігівського полку, а з 1649 року — до Ніжинського полку.

1654 року Батурин отримав статус міста та магдебурзьке право; місто мало власний магістрат і герб. Воно швидко перетворилося на важливий торговельно-ремісничий осередок.

У другій половині XVII століття Батурин мав ярмаркову, ремісничу та млинарську функції. Джерела свідчать про значну кількість промислових дворів, а водяні млини працювали на Сеймі та Шовковиці. На початку XVIII століття в околицях міста діяло близько 30 млинів.

Батурин — гетьманська резиденція

Переломним моментом став перехід Батурина до статусу гетьманської резиденції. Відповідно до Глухівських статей 1669 року саме Батурин став резиденцією гетьмана Дем’яна Ігнатовича (Многогрішного). Після нього місто залишалося резиденцією Івана Самойловича та Івана Мазепи.

У 1670–1672 роках Батурин був резиденцією Дем’яна Многогрішного, у 1672–1687 роках — Івана Самойловича, а в 1687–1708 роках — Івана Мазепи. Саме за Мазепи місто досягло найбільшого політичного, економічного та культурного піднесення.

Батурин фактично виконував функції столиці Лівобережної України: тут перебували гетьман, Генеральна військова канцелярія, козацька старшина, дипломатичні представники та інші урядові структури. Місто стало одним із головних центрів політичного життя Гетьманщини.

Батурин за Івана Мазепи

За Івана Мазепи Батурин перетворився на великий політичний, адміністративний, торговельний і культурний центр. Міська агломерація складалася з укріпленої частини, цитаделі, передмість, Подолу, садиб козацької старшини та хуторів.

У місті та його околицях будувалися церкви, адміністративні й житлові споруди. За кошти Мазепи були споруджені або перебудовані п’ять храмів: Троїцький, Миколаївський, Введенський, Святого Сави та Воскресенський.

При Генеральній військовій канцелярії функціонував спеціальний навчальний осередок — канцелярський курінь, де готували службовців державного апарату, зокрема вихідців із Києво-Могилянської академії.

Батурин був пов’язаний із діяльністю багатьох діячів української політичної та інтелектуальної еліти, серед яких Іван Мазепа, Пилип Орлик, Андрій Войнаровський, Самійло Величко, Дмитро Чудновський та інші.

Батуринська фортеця

Фортеця була головним оборонним комплексом міста. Її найукріпленішою частиною була цитадель, де розміщувалася гетьманська резиденція.

У 1669–1708 роках у цитаделі містився комплекс громадських, службових, житлових та господарських будівель, пов’язаних із діяльністю гетьманської адміністрації.

Оборонна система складалася із земляних валів, ровів, дерев’яних укріплень, башт і брам. Батуринська фортеця була однією з найпотужніших фортифікацій Лівобережної України початку XVIII століття.

Батуринська трагедія 1708 року

Батуринська трагедія — одна з найтрагічніших подій в історії Гетьманщини.

Під час Великої Північної війни Іван Мазепа восени 1708 року перейшов на бік шведського короля Карла XII, прагнучи домогтися політичного звільнення Гетьманщини від дедалі більшого контролю Московської держави. Батурин залишався центром гетьманської влади та головною базою Мазепи.

Російські війська під командуванням Олександра Меншикова в листопаді 1708 року рушили на Батурин. Перший штурм укріплень було відбито, однак 13 листопада (2 листопада за старим стилем) 1708 року російські війська проникли до фортеці та захопили місто.

Після захоплення Батурин був пограбований, спалений і значною мірою зруйнований. Загинули мешканці міста, козаки та сердюки, які обороняли фортецю. За оцінкою історика Сергія Павленка, загальна кількість загиблих могла становити приблизно 11–14 тисяч осіб, хоча точну кількість жертв встановити неможливо.

Обороною керували наказний гетьман Дмитро Чечель і генеральний гарматний осавул Фрідріх Кенігсек. Після падіння міста Чечеля було страчено.

Унаслідок знищення Батурина було втрачено значну частину міської забудови, церков, гетьманської резиденції, архівних матеріалів, бібліотеки та військових запасів. Гетьманську резиденцію було перенесено до Глухова.

Подія увійшла в історію під назвою Батуринська трагедія й стала одним із найвідоміших символів боротьби української козацької держави за політичну автономію та державність.

Відродження Батурина у XVIII столітті

Після катастрофи 1708 року Батурин поступово заселявся знову. 1709 року царська влада дозволила відновлення поселення, але місто зазнало спеціальних фіскальних обмежень як покаране за підтримку Мазепи.

Після відновлення гетьманства 1727 року існували спроби повернути гетьманську резиденцію до Батурина, однак царська влада відмовилася від цього. Гетьманською столицею залишався Глухів.

Батурин за Кирила Розумовського

Новий період піднесення розпочався 1750 року, коли гетьманом України став Кирило Розумовський. Того ж року імператриця Єлизавета Петрівна дозволила відновити гетьманську резиденцію в Батурині.

У 1750–1764 роках Батурин знову був резиденцією українського гетьмана. Розумовський започаткував масштабну перебудову міста, прагнучи перетворити його на репрезентативний європейський центр.

За його правління в Батурині розвивалися ремесла, торгівля та промисловість. Працювали цегельний, кахельний, свічковий та інші заводи, лісопильня, млин і суконна мануфактура; розвивалися бджільництво та шовківництво. У місті діяли лікарня, школа і приватна аптека.

Палац Кирила Розумовського

Однією з найвизначніших пам’яток Батурина є палац Кирила Розумовського, споруджений у 1799–1803 роках у стилі класицизму за проєктом архітектора Чарльза Камерона. Палац разом із парком є одним із найважливіших архітектурних символів міста.

Палац був частиною задуманої Розумовським масштабної резиденційної композиції. До комплексу належали палац, парк та господарські споруди.

Сьогодні в палаці діє музейна експозиція Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця».

Воскресенська церква-усипальниця

Воскресенська церква-усипальниця Кирила Розумовського споруджена 1803 року. Це пам’ятка архітектури національного значення і один із найкращих прикладів класицистичної архітектури Батурина.

У храмі похований Кирило Розумовський — останній гетьман України. Це одне з небагатьох збережених донині поховань українських гетьманів. Церкву реставрували у 2005–2008 роках.

Будинок Генерального суду

Будинок Генерального суду, відомий також як будинок Василя Кочубея, — одна з найстаріших мурованих споруд Батурина. Комплекс датується XVII–XIX століттями та пов’язаний із родиною генерального писаря і судді Василя Кочубея.

У будинку працює музейна експозиція, присвячена історії Батурина, родині Кочубеїв і добі Гетьманщини.

Кочубеївський парк і садиба Кочубеїв

Поблизу Будинку Генерального суду розташований Кочубеївський парк, пов’язаний з історичною садибою родини Кочубеїв. Територія садиби є пам’яткою археології, а парк — пам’яткою садово-паркового мистецтва.

Історія Кочубеїв тісно пов’язана з Іваном Мазепою. Генеральний писар і суддя Василь Кочубей був одним із найбагатших представників козацької старшини Батурина.

Музей археології Батурина

Музей археології Батурина зосереджений на матеріалах археологічних досліджень міста та його околиць. Археологія відіграє особливу роль у вивченні Батурина, оскільки після руйнування 1708 року значна частина міста була втрачена або перебудована.

Розкопки дали змогу встановити планування вулиціонального історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» відтворює середовище традиційної козацької садиби та дає уявлення про побут мешканців Батурина козацької доби. Комплекс входить до системиць, місця оборонних споруд, характер житлової забудови, ремесла, торгівлі та повсякденного життя мешканців XVII–XVIII століть.

Музейний комплекс «Козацький двір»

Музейний комплекс «Козацький двір» Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» відтворює середовище традиційної козацької садиби та дає уявлення про побут мешканців Батурина козацької доби. Комплекс входить до системи музейних об’єктів заповідника.

Цитадель Батуринської фортеці

Сучасна Цитадель Батуринської фортеці є архітектурно-меморіальним комплексом, відтвореним 2008 року на автентичному місці. Вона демонструє вигляд найукріпленішої частини Батурина кінця XVII — початку XVIII століття.

На території комплексу відтворено:

  • оборонні вали;
  • дерев’яні стіни;
  • частину гостроколу;
  • башти;
  • в’їзні брами;
  • оборонний рів;
  • Гетьманський будинок;
  • дерев’яну церкву Воскресіння Господнього;
  • скарбницю;
  • гармати;
  • інші елементи історичного укріплення.

Комплекс має не лише туристичне, а й меморіальне значення, оскільки пов’язаний із місцем оборони та знищення Батурина 1708 року.

Пам’ятник жертвам Батуринської трагедії

На території Цитаделі встановлено пам’ятник жертвам Батуринської трагедії 1708 року. Його було створено як меморіал на честь загиблих мешканців міста та оборонців Батурина.

Перший сучасний пам’ятний знак жертвам трагедії було встановлено на Цитаделі у квітні 2004 року. Він став одним із символів нового етапу відродження історичної пам’яті про Батурин.

Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця»

Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця» створений постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 1993 року № 445 на базі комплексу пам’яток історії, культури та природи, пов’язаних з історією українського козацтва та Гетьманщини.

2008 року заповіднику було надано статус національного.

Охоронні зони заповідника займають близько 57 га; у постійному користуванні перебувають земельні ділянки загальною площею близько 31 га. Основні пам’ятки зосереджені в історичному центрі та південно-східній частині міста.

До комплексу заповідника входять палац Кирила Розумовського, Воскресенська церква-усипальниця, Будинок Генерального суду, Цитадель Батуринської фортеці, Музей археології Батурина, Козацький двір,су належать дзвіниця XIX століття, Спасо-Преображенська тепла церква 1803–1858 років та келії з трапезною 1834 року. Частина цих споруд має статус пам’яток національного або місцевого знач Кочубеївський парк та інші пам’ятки. Загалом перелік пам’яток охоплює також об’єкти за межами власне міста, зокрема комплекс Батуринського Миколо-Крупицького монастиря у Вербівці.

Батуринський Миколо-Крупицький монастир

Історично з Батурином пов’язаний Батуринський Миколо-Крупицький монастир, розташований у сучасному селі Вербівка Батуринської громади.

До комплексу належать дзвіниця XIX століття, Спасо-Преображенська тепла церква 1803–1858 років та келії з трапезною 1834 року. Частина цих споруд має статус пам’яток національного або місцевого значення.

Архітектура

Архітектурний образ сучасного Батурина сформований кількома історичними шарами.

Найдавніший шар представлений археологічними пам’ятками та реконструйованими оборонними спорудами козацької доби. Другий значний шар пов’язаний із відродженням міста за Кирила Розумовського та класицизмом кінця XVIII — початку XIX століття. Третій — забудова XIX–XX століть.

Особливе значення мають палац Розумовського, Воскресенська церква, Будинок Генерального суду, Кочубеївський парк, залишки та реконструкції фортеці. Офіційний перелік заповідника також включає колишню Воскресенську церковно-парафіяльну школу, готель XIX століття та інші об’єкти.

Господарство та ремесла

Історично економіка Батурина спиралася на торгівлю, ремесла, млинарство, сільське господарство та обслуговування гетьманського двору.

У XVII столітті місто було значним ремісничим центром. Джерела згадують десятки промислових дворів. Вигідне розташування на Сеймі сприяло розвитку водяних млинів: на початку XVIII століття в Батурині та його околицях їх налічувалося близько 30.

За Кирила Розумовського розширилася виробнича база: діяли цегельний, кахельний, свічковий заводи, лісопильня, млин, суконна мануфактура; розвивалися бджільництво та шовківництво.

У XX столітті в Батурині працювали льонозавод, цегельний завод, харчовий та олійний комбінати, підприємства сільськогосподарського профілю, хлібопекарня та інші об’єкти. У другій половині XX століття місто мало характер невеликого промислово-аграрного центру.

Населення

Чисельність населення Батурина суттєво змінювалася протягом історії. Наприкінці XVII століття історичні джерела та реконструкції оцінюють населення міста разом з околицями приблизно у 20 тисяч осіб, хоча ці оцінки залежать від методики підрахунку та меж міської агломерації.

За переписом 2001 року в Батурині проживало 3078 осіб.

За сучасними адміністративними даними населення всієї Батуринської міської територіальної громади є значно більшим за населення самого міста. На актуальній сторінці державного порталу децентралізації для громади наведено близько 5981 мешканця; водночас різні державні документи використовують різні роки обліку, тому ці показники не слід ототожнювати з чисельністю населення самого Батурина.

Адміністративна історія

У козацьку добу Батурин був центром Батуринської сотні Ніжинського полку та гетьманською резиденцією.

Після ліквідації Гетьманщини він утратив політичне значення столиці та поступово перетворився на звичайний провінційний населений пункт Російської імперії. 1831 року імперська влада скасувала в Батурині магдебурзьке право.

У радянський період Батурин був селищем міського типу. Під час адміністративної реформи 2020 року місто було включене до новоутвореного Ніжинського району.

Батурин у XX столітті

У роки Другої світової війни Батурин перебував під німецькою окупацією від вересня 1941 до вересня 1943 року. Окупація завдала значних збитків господарству та інфраструктурі. Після визволення місто відбудовувалося.

У повоєнний період тут відновлювалися промислові підприємства, заклади культури, медицина, торгівля та комунальна інфраструктура.

Відродження історичного Батурина після незалежності України

Після проголошення незалежності України Батурин поступово повернувся до центрального місця в історичній політиці та культурній пам’яті держави.

Особливо масштабні роботи розпочалися у 2000-х роках. Указ Президента України 2007 року передбачив комплексне відродження Батурина та заповідника, археологічні дослідження, реконструкцію історичних об’єктів, благоустрій територій і розвиток інфраструктури.

У 2008 році було відтворено комплекс Цитаделі Батуринської фортеці. Проводилися реставраційні роботи у палаці Розумовського, Воскресенській церкві та Будинку Генерального суду, розвивалися музейні експозиції.

Археологічні дослідження

Батурин є одним із найбільш досліджуваних археологічних центрів Чернігово-Сіверщини ранньомодерного періоду. Систематичні археологічні дослідження дали змогу реконструювати планування міста XVII–XVIII століть, визначити розташування вулиць, воріт, оборонних споруд, житлових садиб і виробничих об’єктів.

Особливе значення мають розкопки шарів, пов’язаних із катастрофою 1708 року. Археологічні матеріали допомагають встановлювати масштаби руйнування та особливості життя міського населення напередодні трагедії.

У 2007–2008 роках державна програма передбачала створення постійно діючої Батуринської археологічної експедиції та міжнародної літньої школи молодих археологів.

Батуринський архів

Історія міста має виняткове значення для джерелознавства історії України. Під час знищення Батурина 1708 року частина архівних матеріалів гетьманської адміністрації була захоплена російськими військами.

Так званий Батуринський архів зберігся частково й нині є одним із найважливіших комплексів документів для вивчення гетьманування Івана Мазепи. Дослідницькі видання Інституту історії України містять документи Батуринського архіву, зокрема вхідну канцелярію Мазепи — унікальний комплекс джерел кінця XVII — початку XVIII століття.

Генеральний опис 1765–1769 років

Важливим джерелом для реконструкції Батурина XVIII століття є Генеральний опис Лівобережної України 1765–1769 років.

У 2025 році було опубліковано спеціальне видання, присвячене Батурину та Батуринській сотні. Документи містять відомості про топографію, топоніміку, забудову, господарства, чисельність населення, вік, походження та родинні зв’язки мешканців міста.

Культура та історична пам’ять

Батурин є одним із ключових місць формування сучасної української історичної пам’яті про Гетьманщину.

У місті встановлено пам’ятники та меморіальні об’єкти, присвячені гетьманам, жертвам Батуринської трагедії, українським діячам та історичним подіям.

Перед Воскресенською церквою розташований Майдан Гетьманської слави зі скульптурною композицією «Гетьмани. Молитва за Україну», яка представляє Дем’яна Ігнатовича, Івана Самойловича, Івана Мазепу, Пилипа Орлика та Кирила Розумовського.

У Батурині також встановлено пам’ятник видатному українському бджоляру Петру Прокоповичу, діяльність якого пов’язана з розвитком українського бджільництва.

Батурин як туристичний центр

Сьогодні Батурин є одним із найважливіших історико-культурних туристичних центрів Чернігівщини. Основу туристичної пропозиції становить комплекс «Гетьманської столиці».

Головні об’єкти для відвідування:

  • Цитадель Батуринської фортеці;
  • Палац Кирила Розумовського;
  • Будинок Генерального суду (будинок В. Кочубея);
  • Музей археології Батурина;
  • Музейний комплекс «Козацький двір»;
  • Воскресенська церква-усипальниця Кирила Розумовського;
  • Кочубеївський парк;
  • парк біля палацу Розумовського;
  • меморіальні об’єкти Батуринської трагедії.

Станом на 2026 рік заповідник проводить екскурсії, музейні заходи та онлайн-екскурсії. Серед запропонованих тем — історія Батурина як центру Гетьманщини, садиба Кочубеїв, палац Кирила Розумовського, археологічні дослідження та історія козацької садиби.

Наукова та видавнича діяльність

«Гетьманська столиця» здійснює не лише музейну, а й науково-дослідну діяльність. Заповідник видає наукові та науково-популярні праці, збірники документів, матеріали археологічних досліджень та історичні розвідки.

Серед важливих видань — збірник «Батурин: сторінки історії», що містить документи й матеріали з архівів, музеїв та бібліотек України й інших країн. Видання має понад 800 сторінок і є значним корпусом джерел з історії міста.

Природа та міський ландшафт

Природний образ Батурина значною мірою визначений Сеймом та його заплавою. Розташування над річкою вплинуло на вибір місця для фортеці, розвиток млинарства, торгівлі та міської забудови.

Історичний ландшафт доповнюють Кочубеївський парк і парк біля палацу Розумовського. Високі тераси над заплавою утворюють характерний рельєф міста та його історичних околиць.

Сучасний Батурин

Сучасний Батурин — невелике історичне місто державності, тривалий час — резиденцією гетьманів і фактичною столицею Лівобережної України. Знищення міста 1708 року стало переломним моментом в історії Гетьманщини, а його відродження за Кирила Рйована козацька фортеця, палацова архітектура, сакральні споруди, меморіали та музейні комплекси. Саме тому місто має не лише регіональне, а й загальнонаціональне значення для вивчення та, економіка якого значною мірою орієнтована на сільське господарство, сферу послуг, місцеву торгівлю та історико-культурний туризм.

На відміну від багатьох великих українських міст, Батурин зберіг значну частину садибної одноповерхової забудови. Його сучасна структура значною мірою накладається на історичний міський ландшафт.

Місто є адміністративним центром Батуринської міської громади та одним із найбільш відомих історичних населених пунктів Чернігівщини.

Батурин у сучасній українській історичній свідомості

У сучасній Україні Батурин сприймається передусім як символ української державності доби Гетьманщини та пам’яті про боротьбу за політичну самостійність.

Його історичне значення визначається поєднанням кількох факторів: тривалим існуванням поселення, козацькою фортецею, статусом гетьманської резиденції, роллю столиці Гетьманщини за Мазепи, трагедією 1708 року, повторним відродженням за Кирила Розумовського та унікальним комплексом архітектурних і археологічних пам’яток.

Основні історичні дати

  • XI–XIII століття — існування давніх поселень на території сучасного Батурина.
  • 1239 рік — монгольська навала на Чернігово-Сіверщину.
  • 1625 рік — спорудження ранньомодерної фортеці Батурина; початок нового етапу розвитку міста.
  • 1648 рік — визволення Батурина козацькими силами та формування Батуринської сотні.
  • 1649 рік — Батуринська сотня увійшла до Ніжинського полку.
  • 1654 рік — надання Батурину статусу міста та магдебурзького права.
  • 1663 рік — укладення в Батурині так званих Батуринських статей між гетьманом Іваном Брюховецьким і московським урядом.
  • 1669 рік — Батурин стає гетьманською резиденцією.
  • 1670–1672 роки — резиденція гетьмана Дем’яна Многогрішного.
  • 1672–1687 роки — резиденція гетьмана Івана Самойловича.
  • 1687–1708 роки — гетьманська резиденція Івана Мазепи; період найбільшого піднесення Батурина.
  • 1708 рік — Батуринська трагедія, знищення міста російськими військами.
  • 1727 рік — спроби повернути до Батурина гетьманську резиденцію.
  • 1750–1764 роки — повторний період гетьманської резиденції за Кирила Розумовського.
  • 1799–1803 роки — спорудження палацу Кирила Розумовського.
  • 1803 рік — спорудження Воскресенської церкви-усипальниці.
  • 1831 рік — скасування магдебурзького права.
  • 1960 рік — отримання статусу селища міського типу.
  • 1993 рік — створення державного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця».
  • 2004 рік — встановлення пам’ятника жертвам Батуринської трагедії.
  • 2008 рік — масштабне відтворення Цитаделі; Батурин отримує статус міста районного значення.
  • 2020 рік — Батурин увійшов до складу новоутвореного Ніжинського району.
  • 2025 рік — оприлюднено фундаментальне документальне видання про Батурин і Батуринську сотню за матеріалами Генерального опису 1765–1769 років.
  • 2026 рік — Батурин залишається адміністративним центром міської територіальної громади та одним із провідних історико-культурних туристичних центрів Чернігівщини.

Значення Батурина

Батурин посідає особливе місце в історії України. У XVII–XVIII століттях він був одним із центрів формування української козацької державності, тривалий час — резиденцією гетьманів і фактичною столицею Лівобережної України. Знищення міста 1708 року стало переломним моментом в історії Гетьманщини, а його відродження за Кирила Розумовського засвідчило тривалість української державницької традиції.

Сьогодні Батурин є своєрідним історичним музеєм під відкритим небом, у якому поєднуються археологічні пам’ятки, реконструйована козацька фортеця, палацова архітектура, сакральні споруди, меморіали та музейні комплекси. Саме тому місто має не лише регіональне, а й загальнонаціональне значення для вивчення та збереження історії української державності.

Дещо інше: