Бердянськ — місто на півдні України, у Запорізькій області, адміністративний центр Бердянської міської територіальної громади та Бердянського району. Розташований на північному узбережжі Азовського моря, на березі Бердянської затоки, біля початку Бердянської коси. Місто сформувалося як морський порт у XIX столітті, згодом стало важливим торговельно-промисловим центром, курортом і одним із найбільших міст Запорізького Приазов’я. Історично Бердянськ поєднував портову, промислову, курортно-рекреаційну, освітню та культурну функції.

З 27–28 лютого 2022 року Бердянськ перебуває під тимчасовою російською окупацією внаслідок повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Українські органи влади продовжують вважати місто невід’ємною частиною України та здійснюють управління громадою в евакуації.

Географічне положення

Бердянськ розташований у південно-східній частині України, на північному березі Азовського моря. Місто лежить приблизно за 200 км на південний схід від Запоріжжя. Його природне положення визначається Бердянською затокою, гирлом річки Берди та Бердянською косою, яка простягається далеко в Азовське море. Площа власне міста становить близько 82,65 км².

Бердянська коса має виняткове значення для географії, рекреації та природної спадщини міста. Вона є вузькою смугою суходолу, що відокремлює частину акваторії від відкритого Азовського моря, формуючи специфічний комплекс заток, лиманів, мілководь і пляжів.

У ширшому природоохоронному контексті Бердянська затока, коса та гирлова зона Берди входять до територій Приазовського національного природного парку. Парк створено 2010 року; його загальна площа становить 78 126,92 га. До складу міжнародно значущих водно-болотних угідь парку належить комплекс «Гирло річки Берда, Бердянська затока та Бердянська коса».

Природа і рельєф

Бердянськ лежить у степовій зоні Північного Приазов’я. Рельєф переважно рівнинний, із невеликими абсолютними висотами. Природні комплекси поєднують степові ландшафти, морське узбережжя, піщані та черепашкові пляжі, косу, лиманні водойми, мілководні затоки та гирлові ділянки річки Берди.

Особливістю місцевої природи є взаємодія степового й морського середовищ. Морський клімат пом’якшує температурний режим, а значна кількість сонячних днів і відносно тепле море історично сприяли розвитку рекреації та курортної справи.

Бердянська коса є однією з найхарактерніших природних пам’яток міста. Вона має численні пляжі та ділянки приморської рослинності й тривалий час була головною рекреаційною зоною Бердянська.

Війна суттєво вплинула на природні комплекси регіону. За даними державних природоохоронних структур, на Бердянській косі в умовах окупації зафіксовано риття окопів і пошкодження ґрунтового покриву приблизно на 40 га.

Клімат

Клімат Бердянська — помірно континентальний із виразним морським впливом. Літо зазвичай спекотне й сонячне, зима відносно м’яка, хоча можливі періоди морозів і сильних холодних вітрів.

Близькість Азовського моря впливає на температуру повітря та вологість. У літній період морська вода біля узбережжя добре прогрівається, що історично було однією з головних передумов формування курорту. Вода біля берегів міста могла прогріватися приблизно до 26 °C.

Походження назви

У джерелах раннього періоду місто згадується як Берди. Назва пов’язана з річкою Бердою та місцевою географією.

У XIX столітті використовувалася назва Бердянськ. У 1939 році місто було перейменоване на Осипенко — на честь льотчиці Поліни Осипенко. У 1958 році історичну назву Бердянськ було відновлено.

Історія

Давні поселення і передумови виникнення міста

Територія сучасного Бердянська та прилеглого Приазов’я була заселена з давніх часів. Через цей регіон проходили різні кочові та осілі народи, а близькість Азовського моря та гирла Берди створювала сприятливі умови для рибальства, торгівлі та контактів між різними культурами.

Безпосередньо сучасний Бердянськ як міський населений пункт сформувався значно пізніше — у XIX столітті, коли Російська імперія почала систематично розвивати портову інфраструктуру Північного Приазов’я.

Заснування порту

1824 року генерал-губернатор Новоросійського краю Михайло Воронцов організував експедицію для пошуку місця під порт на узбережжі Північного Приазов’я. Місцем для нової пристані було обрано район Бердянської коси. 3 листопада 1827 року було оформлено акт про відмежування земель для пристані та майбутнього міста.

У 1830 році відбулося урочисте відкриття порту. Саме порт став головним чинником подальшого розвитку поселення.

1835 року Берди отримали статус міста. Населення швидко збільшувалося: 1838 року воно становило близько 3200 осіб.

Формування міської забудови

Початкова забудова була нерегулярною. У 1862 році був розроблений новий план міста одеськими проєктувальниками. Його особливістю стала система прямих вулиць, орієнтованих у напрямку моря. Значна частина цієї планувальної структури збереглася в центральній частині сучасного Бердянська.

Історичний центр сформувався з характерною регулярною квартальною забудовою, у якій поєднувалися купецькі будинки, адміністративні споруди, культові будівлі, готелі та громадські установи.

Торгівля та порт

У XIX столітті порт став основою економіки Бердянська. Через нього експортували зерно та іншу сільськогосподарську продукцію, а місто поступово перетворювалося на великий торговий осередок Приазов’я.

24 березня 1852 року управління містом було передане начальнику порту, що відображало його величезне економічне значення. У цей період у Бердянську діяли численні млини, олійниці, рибні підприємства, цегельні та черепичні заводи, фабрики харчової промисловості й інші підприємства.

До кінця XIX століття Бердянськ став важливим портово-промисловим і торговельним містом. 1899 року до порту проклали залізницю, що ще більше посилило його роль у регіональній торгівлі.

Промисловий розвиток

Промисловість Бердянська формувалася навколо портової торгівлі, переробки сільськогосподарської продукції, машинобудування, рибальства та харчового виробництва.

У другій половині XIX століття тут працювали парові млини, маслобійні, макаронні та галетні фабрики, рибопереробні підприємства, цегельні, черепичні та салотопні заводи. Виникли підприємства з виробництва сільськогосподарських машин.

Це заклало основу для майбутньої спеціалізації міста на машинобудуванні та виробництві техніки для аграрного сектору.

Бердянськ у XX столітті

На початку XX століття місто продовжувало розвиватися як портовий, торговельний і промисловий центр. Паралельно формувалася система освіти, культури та міської інфраструктури.

У 1939–1958 роках місто називалося Осипенко. Назву надали на честь Поліни Осипенко — української радянської льотчиці, уродженки Запорізького краю. 1958 року місту повернули назву Бердянськ.

Друга світова війна

Під час німецько-радянської війни Бердянськ перебував під німецькою окупацією у 1941–1943 роках.

Воєнні дії та окупація завдали місту величезних збитків. Були зруйновані промислові підприємства, електростанція, порт, санаторії та понад 80 % житлових будівель. Після звільнення місто фактично відбудовували заново.

Повоєнна реконструкція сприяла перетворенню Бердянська на один із великих промислових центрів Запорізької області.

Населення

Населення Бердянська протягом XX століття значно зросло. За переписом 1989 року в місті проживало понад 132 тис. осіб. За переписом 2001 року — 121 692 особи. На 1 січня 2021 року чисельність населення оцінювалася приблизно у 107 928 осіб, а на 1 січня 2022 року — у 106 311 осіб.

Таким чином, ще до початку повномасштабної війни Бердянськ мав понад 100 тисяч мешканців і належав до найбільших міст Запорізької області.

За Всеукраїнським переписом населення 2001 року етнічний склад міста був багатонаціональним. Найчисленнішими групами були українці та росіяни; проживали також болгари, білоруси, вірмени, євреї, поляки та представники інших народів.

Мовна ситуація історично була складною: поряд із українською широко використовувалася російська мова, що було характерно для багатьох промислових міст Південного та Східного регіонів України.

Бердянська міська територіальна громада

Сучасна Бердянська міська територіальна громада була сформована в процесі адміністративно-територіальної реформи. Її площа становить приблизно 252,2 км², адміністративний центр — Бердянськ. До складу громади входять п’ять населених пунктів: Бердянськ, Азовське, Нововасилівка, Роза та Шовкове.

Попередня Бердянська міська об’єднана територіальна громада була сформована шляхом приєднання Азовської та Нововасилівської територіальних громад. За даними міської влади, станом на 1 січня 2021 року населення громади становило 115 414 осіб.

Після адміністративної реформи Бердянськ став центром новоутвореного Бердянського району.

Економіка

Історично економіка Бердянська спиралася на три основні напрями: порт і морську діяльність, промисловість та рекреацію.

До повномасштабної війни місто мало диверсифіковану промислову базу. Серед традиційних галузей були машинобудування, виробництво сільськогосподарської техніки, кабельна промисловість, виробництво скловолокна, мастильних матеріалів, харчова та легка промисловість.

Важливими підприємствами різних періодів історії Бердянська були «Азовкабель», «Бердянські жниварки», «Південгідромаш», «АЗМОЛ», Бердянський завод скловолокна, підприємства харчової промисловості та інші виробництва.

Машинобудування

Машинобудування стало однією з найбільш характерних спеціалізацій Бердянська. Його історичні витоки сягають XIX століття, коли в місті почали виготовляти сільськогосподарську техніку.

Особливе місце посідали підприємства, пов’язані з виробництвом жниварок, дорожньої техніки, насосного та підйомно-транспортного обладнання. Саме промислова спеціалізація значною мірою визначила соціальний і професійний профіль міста у XX столітті.

Кабельна промисловість

Одним із відомих промислових підприємств міста є «Азовкабель», заснований 1948 року. Підприємство спеціалізувалося на виробництві кабельної продукції, зокрема суднових, морських, силових, контрольних і кабелів зв’язку.

Кабельна промисловість була важливою складовою промислового комплексу міста та забезпечувала продукцією підприємства різних галузей України й зовнішніх ринків.

Бердянський морський порт

Бердянський морський торговельний порт історично був одним із головних економічних об’єктів міста. Саме навколо порту фактично виник Бердянськ.

Порт забезпечував перевалку вантажів, морські транспортні зв’язки та вихід регіону до Азовського моря. Його діяльність була тісно пов’язана із сільськогосподарським виробництвом півдня та сходу України.

Після початку російської окупації порт опинився під контролем окупаційних сил. У 2026 році українська міська влада повідомляла про занепад портової та рибальської інфраструктури й пошкодження або занедбаність значної кількості суден.

Курорт

Бердянськ сформувався як один із найбільш відомих морських курортів України.

Його курортний потенціал визначали:

Азовське море;
тепла морська вода;
піщані та черепашкові пляжі;
Бердянська коса;
лікувальні грязі;
ропа солоних озер і лиманів;
приморсько-степовий клімат;
велика кількість сонячних днів.

У XX–XXI століттях у місті функціонувала значна кількість санаторіїв, пансіонатів, баз відпочинку, дитячих оздоровчих закладів, готелів та інших об’єктів туристичної інфраструктури. Бердянськ характеризували як бальнеологічний курорт.

До війни курортна діяльність була одним із головних джерел сезонних доходів міста та важливим елементом його образу.

Бердянська коса

Бердянська коса — головна природна й рекреаційна візитівка міста. Вона простягається вузькою смугою вздовж Азовського моря та формує характерний ландшафт Бердянського узбережжя.

На косі розташовувалися численні пляжі, бази відпочинку, санаторно-курортні заклади, кафе, ресторани та інші туристичні об’єкти.

Коса має не лише рекреаційне, а й природоохоронне значення. Разом із Бердянською затокою та гирлом Берди вона входить до природних комплексів Приазовського національного природного парку.

Транспорт

Історичне транспортне значення Бердянська визначалося насамперед морським портом.

Місто мало:

морський порт;
залізничне сполучення;
автомобільні дороги;
міжміський автовокзал;
міську автобусну мережу;
аеропорт у різні періоди його історії.

Залізниця з’єднала Бердянськ із внутрішніми районами України наприкінці XIX століття. 1899 року залізничну лінію довели до порту.

Автомобільне сполучення забезпечувалося, зокрема, напрямком Василівка — Бердянськ, який мав важливе значення для зв’язку міста з центральними районами Запорізької області.

Архітектура

Історичний центр Бердянська сформувався переважно в XIX — на початку XX століття. Регулярне планування, створене за участю одеських проєктувальників, стало однією з характерних рис міста.

Серед історичних споруд та архітектурних об’єктів минулих періодів згадуються:

будівля міської управи;
колишній Зимовий театр;
готель «Брістоль»;
будівля чоловічої класичної гімназії;
Вознесенський собор;
лютеранська церква;
купецькі та громадські будинки XIX — початку XX століття.

Частина історичної забудови зазнала перебудов, втрат і змін функціонального призначення протягом XX століття.

Музеї

Бердянськ мав розвинену музейну мережу.

Серед головних музейних установ:

Бердянський краєзнавчий музей — головний музей історії та природи міста й регіону;
Художній музей імені І. І. Бродського — мистецька колекція, пов’язана з історією художньої культури міста;
Меморіальний будинок-музей П. П. Шмідта;
Музей «Подвиг»;
Музей історії м. Бердянськ.

Краєзнавчий музей мав дві філії — меморіальний будинок-музей П. Шмідта та музей «Подвиг», а також окремо діяв художній музей імені І. Бродського.

Пам’ятки

Серед відомих міських пам’яток і туристичних об’єктів Бердянська — морська набережна, Бердянська коса, маяки, історична забудова центру та численні міські скульптури.

Особливо відомими стали:

пам’ятник «Бичкові-годувальнику» — один із найвідоміших символів міста;
Нижній Бердянський маяк;
пам’ятник «Літак»;
пам’ятник «Торпедний катер „Зоркий“»;
пам’ятник сантехніку;
пам’ятник Жабі;
пам’ятник «Людина і стихія»;
пам’ятник «Перлина Приазов’я».

Саме велика кількість незвичайних міських скульптур стала однією з характерних рис туристичного образу Бердянська.

Освіта і наука

Бердянськ тривалий час був одним із важливих освітніх центрів Запорізького Приазов’я.

Найвідомішим закладом вищої освіти міста є Бердянський державний педагогічний університет. У місті також функціонували професійні коледжі, технікуми, училища, гімназії, ліцеї, загальноосвітні школи, дитячі садки, музична, художня та спортивна школи.

Педагогічна освіта стала однією з найбільш помітних спеціалізацій Бердянська. Університет відігравав важливу роль у підготовці педагогічних кадрів для Запорізької області та інших регіонів України.

Через окупацію частина освітніх установ була переміщена на підконтрольну Україні територію або продовжила роботу дистанційно.

Культура

Культурне життя Бердянська історично було пов’язане з театром, музикою, музейною справою, бібліотеками, аматорським мистецтвом і курортною культурою.

До традиційних культурних установ та колективів належали театр, літній театр, Будинок культури, бібліотеки, дитячі творчі заклади, музичні й художні школи.

У місті діяли драматичні та молодіжні театральні колективи, фольклорні ансамблі, музичні колективи та інші творчі об’єднання.

Література та мистецтво

Бердянськ пов’язаний із багатьма діячами культури та мистецтва. Місто й Приазов’я стали місцем життя або діяльності письменників, художників, педагогів, музикантів та громадських діячів.

Серед уродженців і пов’язаних із містом діячів у довідковій літературі згадуються письменник Трохим Зіньківський, художники Петро Білоусов, Яків Хаст, Опанас Сластіон, а також інші представники української та регіональної культури.

Релігійне життя

Історія Бердянська від самого початку була багатоконфесійною. Це відповідало етнічному та торговельному різноманіттю портового міста.

У XIX — на початку XX століття тут існували православні, лютеранські, єврейські та інші релігійні громади. Архітектурними свідченнями цього періоду були православні храми та лютеранська церква, згадані в історичних описах міста.

Символіка

Бердянськ має власні міські символи — герб і прапор.

У сучасній українській публічній пам’яті міська символіка стала також важливим маркером належності Бердянська до України. Бердянська міська влада наголошує, що український державний прапор залишається символом міста та його мешканців попри тимчасову окупацію.

Бердянськ і російсько-українська війна

Початок повномасштабного вторгнення

24 лютого 2022 року, після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, бойові дії швидко поширилися на південні райони Запорізької області.

27 лютого російські війська увійшли до Бердянська. Того ж дня було захоплено адміністративні будівлі міста. Українська міська влада відмовилася працювати під контролем окупаційних сил і продовжила діяльність дистанційно.

28 лютого 2022 року Запорізька обласна державна адміністрація повідомила про тимчасову окупацію Бердянська.

Опір окупації

Перші дні окупації супроводжувалися протестами місцевих мешканців, відмовою частини представників міської влади співпрацювати з окупаційною адміністрацією та спробами зберегти українське інформаційне й громадське середовище.

Окупаційні сили встановили контроль над адміністративною та інформаційною інфраструктурою міста. Українські джерела повідомляли також про тиск на місцевих мешканців, обмеження зв’язку та поступове запровадження російського інформаційного простору.

Ураження десантного корабля «Саратов»

24 березня 2022 року українські Військово-Морські Сили завдали ракетного удару по російському десантному кораблю «Саратов», який перебував у Бердянському порту. Корабель було знищено; кілька інших суден отримали пошкодження. Подія стала однією з найвідоміших військових операцій перших місяців повномасштабної війни.

Після удару окупаційна влада посилила обмеження, зокрема відбулося відключення мобільного зв’язку та обмеження гуманітарних поставок із підконтрольної Україні території.

Бердянськ під окупацією

Станом на вересень 2026 року Бердянськ залишається тимчасово окупованим містом України.

Українська Бердянська міська територіальна громада продовжує функціонувати поза межами окупованого міста. Українська влада використовує термін «тимчасово окупований Бердянськ» і не визнає російську окупаційну адміністрацію законною владою.

Через окупацію немає можливості отримувати повноцінну незалежну статистику щодо фактичної чисельності населення міста, міграції, смертності, стану житлового фонду та реального функціонування всіх підприємств. Тому довоєнні статистичні показники не слід механічно переносити на 2026 рік.

Стан інфраструктури під час окупації

Однією з найгостріших проблем є стан комунальної інфраструктури.

У 2026 році українська міська влада неодноразово повідомляла про масштабні проблеми з електропостачанням, водопостачанням і роботою насосних станцій. У січні 2026 року через перебої з електроенергією зупинялися насосні станції, що призводило до проблем із водопостачанням значної частини міста.

У березні, квітні та липні 2026 року повідомлялося про нові масштабні перебої з водопостачанням, пов’язані з аваріями, ремонтами та нестабільним електропостачанням.

Ці повідомлення свідчать про серйозний знос і вразливість міської інфраструктури в умовах війни та окупації.

Природні наслідки війни

Війна впливає не лише на міську інфраструктуру, а й на природні комплекси Бердянського Приазов’я.

У межах Приазовського національного природного парку зафіксовано військове використання окремих природних територій, пошкодження ґрунтового покриву, окопи та інші наслідки бойової та військової діяльності. Для Бердянської коси окремо зазначено пошкодження ґрунтового покриву приблизно на 40 га.

Повна оцінка екологічних збитків може бути проведена лише після отримання безпечного доступу до територій і проведення комплексних обстежень.

Міська ідентичність

Бердянськ має виразну міську ідентичність, сформовану поєднанням кількох чинників: морського порту, промислового міста, курорту, педагогічного та культурного центру.

Важливими елементами образу міста стали море, Бердянська коса, набережна, порт, маяки, міські скульптури, історичний центр, курортна архітектура та промислові підприємства.

Після 2022 року до цієї ідентичності додався досвід окупації, вимушеного переселення значної частини населення та боротьби за збереження української культурної й національної приналежності міста. Українська міська влада у 2026 році прямо характеризує Бердянськ як місто, яке перебуває під тимчасовою окупацією, але залишається українським.

Відомі люди

З Бердянськом і Бердянщиною пов’язані:

Трохим Зіньківський — письменник і громадський діяч;
Петро Білоусов — художник;
Яків Хаст — художник;
Опанас Сластіон — художник, архітектор та етнограф;
Євгенія Руднєва — льотчиця, Герой Радянського Союзу;
Андрій Гуденко та Дмитро Чубар — Герої Радянського Союзу;
Поліна Осипенко — льотчиця, на честь якої місто називалося Осипенко у 1939–1958 роках.

Туризм

До 2022 року Бердянськ був одним із найбільш відомих морських туристичних центрів Запорізької області.

Основними туристичними ресурсами були:

Бердянська коса;
Азовське море;
міські пляжі;
набережна;
історичний центр;
маяки;
музеї;
міські скульптури;
санаторно-курортні заклади;
бази відпочинку;
аквапарки та розважальні комплекси;
зоопарк «Сафарі»;
ресторани, кафе й курортна інфраструктура.

Зоопарк «Сафарі» був одним із найбільш відомих туристичних об’єктів Бердянська в довоєнний період.

У сучасних умовах повноцінний туризм у місті неможливий через окупацію, воєнні географічним положенням на Азовському морі. Місто виникло завдяки порту, а згодом розвинулося у багатофункціональний центр, ризики та відсутність безпечного цивільного доступу.

Значення Бердянська

Історичне значення Бердянська визначається насамперед його географічним положенням на Азовському морі. Місто виникло завдяки порту, а згодом розвинулося у багатофункціональний центр, де морська торгівля поєдналася з промисловістю, машинобудуванням, курортною справою, освітою та культурою.

У XIX столітті Бердянськ був важливим торговим портом, у XX столітті — великим промисловим та курортним центром, а в незалежній Україні — одним із найбільших міст Запорізької області та відомим морським курортом.

Після початку повномасштабної російсько-української війни місто стало одним із символів українського Приазов’я, що перебуває під російською окупацією.

Хронологія ключових дат

1824 — експедиція з пошуку місця для порту на узбережжі Північного Приазов’я.
1827 — оформлення земель для пристані та майбутнього міста.
1830 — відкриття Бердянського порту.
1835 — Берди отримують статус міста.
1838 — населення міста досягає близько 3200 осіб.
1852 — порт стає центральним чинником міського управління та економіки.
1862 — розроблено регулярний план міської забудови.
1899 — залізницю прокладено до порту.
1939 — Бердянськ перейменовано на Осипенко.
1941–1943 — німецька окупація під час Другої світової війни.
1958 — місту повернуто назву Бердянськ.
2010 — створено Приазовський національний природний парк.
2018 — сформовано Бердянську міську об’єднану територіальну громаду в межах децентралізації.
24 лютого 2022 — початок повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
27 лютого 2022 — російські війська входять до Бердянська та захоплюють адміністративні будівлі.
28 лютого 2022 — офіційно повідомлено про тимчасову окупацію міста.
24 березня 2022 — українські ВМС уражають російський десантний корабель «Саратов» у Бердянському порту.
2026 — Бердянськ залишається тимчасово окупованим; українська міська влада продовжує роботу поза межами міста.

Сучасний статус

Станом на вересень 2026 року Бердянськ — українське місто в Запорізькій області, адміністративний центр Бердянської міської територіальної громади та Бердянського району, яке тимчасово контролюється Російською Федерацією внаслідок окупації, що почалася в лютому 2022 року.

Довоєнний Бердянськ був містом із населенням понад 100 тисяч осіб, великим портом, потужною промисловістю, університетом, розвиненою музейною та культурною інфраструктурою і одним із найвідоміших морських курортів України. Його природним символом є Бердянська коса, економічним та історичним ядром — порт, а важливою складовою міської спадщини — регулярна забудова XIX століття.

Окупація докорінно змінила повсякденне життя міста, його демографічну ситуацію, економіку, транспорт, роботу підприємств і комунальну інфраструктуру. Водночас українські органи влади продовжують представляти інтереси громади, а Бердянськ офіційно залишається частиною України.