Кажуть, що пустеля нічого не пам’ятає. Але це неправда. Вона пам’ятає кожен слід, який вітер не встиг стерти до заходу сонця. Вона пам’ятає людей, котрі йшли за водою, а знаходили лише власну втому. І вона пам’ятає тих небагатьох, хто вирушав не тому, що знав дорогу, а тому, що більше не міг залишатися.