Історія — це живий організм. Вона росте, розвивається, загоює рани, накопичує досвід і пам’ять. У цьому організмі імперії — це, певною мірою, клітини гіпертрофованого росту. Вони народжуються з енергії експансії, з прагнення упорядкувати світ під власним контролем. Та, як і будь-яке перевищення міри, імперська форма зрештою стає саморуйнівною. Коли система починає пожирати ресурси не для творення, а для власного утримання, коли влада живе не заради розвитку, а заради влади — у тілі історії запускається механізм, схожий на біологічний апоптоз.