Олександра Бойко. Радіоведуча. За освітою театральний критик і журналіст. Вважає себе справжньою українкою, хоча народилася в іншій країні. Любить подорожувати, фотографувати, знайомитись з новими людьми і відкривати для себе світ. Веде власний блог про різноманітне рукоділля та донечку Варвару.

Героїні циклу «СПАДОК». Для зйомок у проекті були ретельно відібрані героїні – яскраві та самобутні представниці України, з різним характером, різного віку дівчата та жінки, які заворожують поєднанням простоти та достойності. Одним із облич проекту стала українська етно-співачка Росава.

Ярина Дронь. Засновниця реконструкторської майстерні українських традиційних прикрас «ВидимоНевидимо». Скрипалька, займається відновленням та популяризацією етнічної музики.

Лідія Афанасьєва. Бабуся, що є хранителькою традицій роду. Виховала дітей, онуків і навіть правнуків. Баюр – вовняний кольоровий тканий пояс, довжиною до 3 метрів. Існує багато різних способів його пов’язування.

Людмила Чиркова – актриса, телеведуча, працює з дубляжем кіно на українську мову. Кохточка – короткий жіночий плечовий одяг із рукавами, коміром-стійкою та асиметричною застібкою збоку на дрібні гудзики. Шили з крамних бавовняних та вовняних тканин, прикрашаючи різноманітними складками, зборами, мереживом тощо. Особливо модно було вдягати “парочку”: кохту і спідницю з однієї тканини.

Анастасія Єрмакова. Фольклорист. Займається дослідженням та популяризацією бессарабської народної культури. Солістка Національної філармонії України. Пацюрки – локальна назва намиста на Закарпатті, яке виготовляли з кольорового скла.

Олена Видрич. Фольклорист, дослідник традицій українського Полісся. Займається відродженням давніх традицій гуртового співу. Керівник дитячого фольклорного гурту «ЯсноКрасно».

Олена Янчук (Росава). Співачка, має у творчому доробку 5 різножанрових альбомів, серед яких два дитячі. Вдало поєднує українську автентику з сучасними музичними тенденціями. Автор курсу гармонійного розвитку та музичного виховання для малюків “Забавлянки та співанки з Росавою”

Рівненська область. Сарненський район. Жіноче святкове вбрання кінця ХІХ – початку ХХ століття Оксана Мітюхіна. Займається збереженням, дослідженням, відтворенням та популяризацією української вишивки.

«Нашийна прикраса – салба, поширена виключно на Буковині, складається з нашитих рядами срібних монет, які кріпляться на текстильну основу. Жінки та дівчата виготовляли такі прикраси в домашніх умовах. В деяких салбах можна нарахувати аж 120 монет!

Олена Дідик. Археолог, етнограф, дослідник та реконструктор традиційного одягу українських селян. Учасник фольклорного гурту «Гуляйгород». Гаман – торбинка, в якій зберігали гроші та дрібні речі. На Полтавщині жінки шили їх з яскравої тканини, прикрашали вишивкою та аплікацією.

Катерина Афанасьєва. Захоплюється українськими народними мистецтвами – писанкарством та малярством. Ґерсет – тип керсетки, характерний для Півночі Черкащини. Шили його з тонкої крамної вовняної тканини, а поли закладали у дуже дрібні складки.

Ярина Сізик. Студентка кафедри фольклористики КНУ ім. Тараса Шевченка. Учасниця Народного ансамблю української музики «Роксоланія». Займається культурно-просвітницькими проектами, зокрема «Дідова хатчина».

Марія Пошивайло. Дослідник українського гончарського фольклору, майстер народного мистецтва з соломоплетіння, писанкарства й виготовлення традиційних дівочих головних уборів Особливо модним у кінці ХІХ століття стає кубовий ситець – тканина мануфактурного виробництва, із нанесеним на неї квітчастим візерунком.

Світлана Папенко. Студентка кафедри фольклористики КНУ ім. Тараса Шевченка. Учасниця Народного ансамблю української музики «Роксоланія», а також фольк-рок гурту «Yasnytsia». Шарафан – тип жіночого вбрання, характерний для півночі Одеської області (Східне Поділля).

Ірина Данилейко. Етномузиколог. Учасниця фольклорного гурту «Михайлове Чудо». Ініціатор створення музично-етнографічного проекту «ЕГЕ-films». Дукач – традиційна прикраса українських селянок, що мала вигляд великої монети з металевим бантом, оздобленим кольоровими скельцями.