Звуки – рани повітря.
Звуки – щити черлені.
Одягнений в ніч безсонну
Чюрльоніс.
Звуки – повітря черви.
Звуки – чернетка слова.
За командою ‘вільно’
черга послабила ногу.

Чорна діра поглинає усе
Вона їсть тебе
Вона їсть мене
Я сказав стій
Ти сказав пас
Чорна діра навколо нас

Олег Б.

Напруга тут струмить й бринить
Гуде напнуто в лонжеронах
Глухий прибій зусилля хвиль
Шпангоутів долає міць.

Вареник надкушений
З сиром
Чи не з сиром
З картоплею швидше
Але все ж смачний

Іван Троян

учора ще написане
береш
для насолоди чи на перевірку
а там паскудний смур

Огидний вереск, п’яний лай,
Пекельний сморід – люди ниці!
О насолода, насолода! –
З розмаху кожному – по пиці!

Неначе пластилін,
Як тане синій лід,
Як хлюпа сірий дощ
О кам`яний поріг.
Неначе я отут,
А десь там нагорі –
То моє друге я
Жариною горить,
Розжарений вуглець,
Що пальці обпечеш,
У руки не візьмеш –
Палає пластилін…

Марко Марсельський

Не писатиму “прощай!” –
Все даремно. Все даремно!
Гасне ще один недремний
Промінь щастя. Та душа

Надворі росте спориш.
Ми поїдемо в Париж.
На городі лобода.
Ми поїдем навсігда.

В нашій хаті таргани.
Нас тепер не зупини.

На горищі дід Бабай.
Рідний краю, прощавай!

хворий брат

купив
чорненький
гробівець
поставив
вдома
замість
ліжка
потрібно
звикати
до постійного
місця
проживання

Практика Василь

ліхви ликошуть тикві
хвико ліквіли тишуть
хвити ліколи квішуть
шокви литьку лівіхли
хвилі колишуть квіти
квіти колишуть хвилі

хворий брат

Наперсток з сонячного дна –
То десять тон.
Сум перетриманого дня –
Блакитний тон.
Кружля з дерев і опада
Кленовий лист.
Казати й повертатись До
Я маю хист.

Марко Марсельський

Неначе часовий релікт
Протяжністю мільйони літ:
Мільйони ‘до’ і ‘після’ того.

Усі жінки прокинулись,
Бо їм
Наснивсь один і той же сон,
Неначе хтось
Легенько стука в шибку
Й називає
Їх на ймення.

Знову ніч, знову день, є прогрес у коханні
Ти доводиш мені закони небесні,
Ти будуєш конструкції мовно-словесні,
Й переваги духовні над реальним.
Ти багато говориш розказуєш двічі,
Робиш вигляд тебе усе це цікавить,
Ти достукатись хочеш до мене вічно,
Але скажу поправді мене це все харить!

Олег Б.

Макове зерня.
Кришталевий лід.
Крихкий як крига.
Метушливі звуки.

Як прийдеш – то залиш усе.
Одержиш щ о с ь.
Центр кола.
Новітню вісь Землі.

ВіZуалЬні GалЮцинАції
‘2’надцятої Г’1‘и
В теNET(Ах!) ком</font size=-1>ун-I-Aкацій
‘3’ва(Yeah!) жИttя‘1’-єї лЮ_дини
Я 😉 тOбі
Ya Zн@U
НапиSheSh
E-mail Re:Люблю

Зиновій

ВіZуалЬні GалЮцинАції
‘2’надцятої Г’1‘и
В теNET(Ах!) ком</font size=-1>ун-I-Aкацій
‘3’ва(Yeah!) жИttя‘1’-єї лЮ_дини
Я 😉 тOбі
Ya Zн@U
НапиSheSh
E-mail Re:Люблю

Зиновій

Іскра.
Цятки.
Пломінь.
Рев.

одні з нас
вважали
що Вінні Мандела то
матюк
інші знали
що ніякий мандела не матюк а
сакральна картина в індуїстських
храмамамах
але натомість
вважали за матюк
‘сакральне’
і вимовляли
відповідно

‘Чого ти крутишся немов у спині шило’ –
спитав мене учора Хворий Брат.
Я сам дивуюся, мене чи не сказило.
Пора тоді нам до кирилівських палат
рушати в супроводі янгола в халаті.

Гвіздок.

Повішена картина.
Цеберко Місяця.
Цеберко часу.
Вартує Цербер.

Вона мене не любить!
Навколо – москальня!
В тролейбусі – тіснява!
Це все твоє життя.
Від неї ти тікаєш.
Від себе не втечеш.
Насправді ти існуєш,
Хоч кажеш, що живеш…

Дмитро Губенко

О де ви, милі серцю покритки
та ніжні тонкосльозі байстрюки?
гукаю в небо відчайдушним покриком
і роззираюся довкола з-під руки.

Горбатий, що продає газети на Тевелівській площі,
Сьогодні охмелився, – скинув піджак – в одній жилетці.
Запитав очима небо: чи буде дощ? –
А сонце кублилося в його потилиці.

В той день ми більше не читали ‘Капітал’!

Хома Чорний Киянин

Я у душі, мов Іов серед гною,
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною –
і правда це, хоча й брехав я десь.