По Тихому океану

Сухарі, якими ми харчувалися, являли собою не хліб, а пил, в якому були черви і який миші загадили так, що він нестерпно смердів.

‘Чого ти крутишся немов у спині шило’ –
спитав мене учора Хворий Брат.
Я сам дивуюся, мене чи не сказило.
Пора тоді нам до кирилівських палат
рушати в супроводі янгола в халаті.

Мов велетень грізний з горбів синявих краю
Обідраним хребтом над зелень виринає,
Здаєсь: щоглим чолом блакитів досягає,
На ньому зломи скель в промінні сонця сяють.
Між зламами верхів буйні вітри гуляють,
На склі корчик сів і цвітом розцвітає,
Сльозою джуркало у стіп її спливає
І котиться долів, і губиться у гаю.
В той край летить душа, там серце відпочине,
Буятимуть думки в небеснії простори,
І око переб’є голубе, ясне море…
О світ красиі У стіп його скрізь карли-гори,
Над ним лиш небо перлозоре, ясне, синє,
І херувимів спів з його просторів лине.

Жив собі колись на світі
Крук, велика птиця,
Звик собі він тихо жити,
Тим та сим живиться.

Вперше ім’я Івана Брюховецького згадано в «Реєстрі Війська Запорозького» 1649 року серед козаків гетьманської Чигиринської сотні під іменем «Іванець Хмельницького». За твердженням літописця Самійла Величка, старший служник Брюховецький виконував гетьманські доручення. Після смерті Богдана він супроводжував гетьманового сина Юрка до Києва для навчання в колегії.

Тепер убивство стало звичайним у царській сім’ї, і Іштапарніш, цариця, вмерла, і потім Аммунаш, царевич, умер. Тепер боги і люди сказали: «Дивіться! В Хаттушаші убивство стало звичайним». Тепер я, Теліпінуш, скликав раду (тулія) в Хаттушаш. Відтепер ніхто не заподіє шкоди членові [царської] сім’ї і не вдарить його кинджалом.

У Серця Ранкової Зорі є дочка – Дитя Серця Ранкової Зорі. Він називає її “моє серце”.
Він проковтує свою дочку, і ось він іде один, тепер це єдина зірка – Серце Ранкової Зорі.

I
ПОЗИКОВА УГОДА
1 1/3 міни і 5 сиклів срібла, що їх Ікіша, син Белусура, сина ювеліра, [дав] Белішуну, синові Мубаллітсу, сина жерця Шамаша, (і) Белушабші, синові Айі, сина рибалки.

Оскільки ми будемо розповідати про Перу, було б правильно сказати тут про те, як виникло ця назва, бо її немає в мові індіанців; для цього слід знати, що Море Півдня було відкрито дворянином Васко Нуньєсом де Бальбоа, уродженцем Хереса де Бадахос, в тисяча п’ятсот тринадцятому році, який став першим іспанцем, який відкрив і побачив його;

І

Титани на Зевеса розізлились…
Не Бріярей із Енкеладом гори
На гори навертали да казились,
Що він пороздавав богам престоли
В імперії надоблачній, а музам
Звелів сим велетням, мов карапузам,
Недоросткам людським, невдахам,
Казати “від коша геть!” бідолахам.

Поновилась ікона — була старою, непомітною серед натовпу образів, що ними, звичайно, вквітчано покут української хати, а ось засяла, залисніла, мов вийшла зі своєї шкаралущі, як та гадюка.