(З хроніки Овівдо)

Вересня 29-го [1513 p.] Бальбоа з 26 супутниками вирушив з містечка Чіапи і за півмилі звідти дійшов увечері до вузького рукава, гирла Саванасу.

Жили гігантська дрохва і страус. Дрохва вбила двох дітей і з’їла їх. Потім вона побачила страуса, який повертався додому, і почула, як закричали діти страуса.

«…на третій рік правління Яншу (22 р. до н. е.) влітку в шостому місяці на залізних рудниках в Інчуані Шеньту Шен і з ним 188 інших рабів убили начальника, пограбували склади і зброю.

Ця історія про Місяць і зайця.

Місяць сказав зайцю:

– Гей! Нехай буде так, що, коли хтось помре, він оживе знову.
Він не помре назовсім: він знову повернеться до життя.

Гцонцемдіма жила разом зі своєю матір’ю і чоловіком. Вони відкочували, пожили там, а потім знову відкочували в інше місце і влаштували нове стійбище.

Я бачу знов тебе! Он стать твоя біліє,
І око знов моє по твому блудить склоні.
Ось бач: вже сонця жар тепло на світ весь сіє,
Лиш ти одна сумна у сніговій опоні!..

На кичерах сивасті трави,
черлений камінь у ріці.
Смолиста ніч, і день смуглявий,
немов циганка на лиці…
І куриться із квітів запах,
немов з люльок барвистих дим.
Дрижать ялиці в вітру лапах,
голосять шепотом дрібним,
течуть униз краплини шуму,
немов з гарячих пнів смола.
Сповитий в зелень і задуму,
п`є олень воду з джерела.

одні з нас
вважали
що Вінні Мандела то
матюк
інші знали
що ніякий мандела не матюк а
сакральна картина в індуїстських
храмамамах
але натомість
вважали за матюк
‘сакральне’
і вимовляли
відповідно

треті знали
манделу
мандалу
та про сакральне
говорили граматично правильно
але все це
їм було цікаво
тільки одно валентно
що теж буває.

Ми не зійдемося ніколи
На сім проваллю смутку й болю,
Мене зігнуть важкі мозоли,
А ти – ти, може, знайдеш долю.

Дівчину, про яку я вперше розповідав вам учора, Гцонцемдіму, відвели до себе слони.

А потім її взяв за дружину гієна. І Гцонцемдіма стала жити разом з чоловіком в його стійбищі.

Але слони взяли з гієни обіцянку, що той приведе Гцонцемдіму відвідати їх.

Ласкавий читачу мій, розкажу тобі казку. Я знаю, ти звик на різдвяні свята послухати казки; я знаю, ти й без свята завжди охочий до неї; ти завжди, як пелюшками дитину, любиш обгортать свою душу казками й колисати її, наспівуючи про чудодіїв-котів, що навівають солодкі сни. Я знаю, ти завжди охочий обгорнути своє серце в найбрудніше дрантя, щоб захистити його від суворого вітру життя.