Падіння Західної Римської імперії, яке відбулося у 476 році, стало наслідком тривалого процесу, що включав втрату контролю над західними провінціями та політичну дезінтеграцію. Серед основних причин падіння вказують на військову слабкість, внутрішні конфлікти, економічні труднощі та натиск варварських племен. Зокрема, великі переселення народів, зокрема готів, посилили тиск на кордони імперії, внаслідок чого Рим не зміг забезпечити свою безпеку.
Важливу роль у падінні відіграли також епідемії, зокрема чума Кіпріана, які значно зменшили населення. Внаслідок цього зменшилася чисельність армії і платників податків, що ще більше посилило проблеми центрального управління.
У 476 році останній імператор Риму, Ромул Августул, був скинутий варварським королем Одоакром. Це знаменувало кінець політичної єдності Західної імперії, хоча її культурна спадщина продовжувала впливати на подальшу історію Європи.
Падіння Константинополя в 1453 році стало ще одним важливим етапом, що ознаменувало кінець Візантійської імперії — останньої спадкоємиці Римської імперії. Цей захід, здійснений османами під командуванням Мехмеда II, став знаковим моментом у військовій історії, оскільки продемонстрував ефективність артилерії в облогових війнах, що замінила традиційні методи захисту міст. Таким чином, ці події формували нову еру в історії Європи, змінюючи політичний ландшафт і культурні уявлення.