Ліс на Волині восени мовчить по-особливому. Не тому, що йому нічого сказати, а тому, що він говорить тільки тими барвами, які здатні зрозуміти очі, що вміють дивитися. Зелене вже стало рудим, жовтим і охристим — і здається, що дерева наче згадують усі літа, які колись віддали свої листи в повітря, і тепер пишуть фінальну сторінку перед зимою.