Сутінки
Світло тане, як сіль на долоні,
день розчинився у тінях повільних.
Небо ковзає в холодній безодні,
місто заснуло в відтінках невидимих.
Шепіт дерев між нічними провулками,
вітер ховає секрети під кронами.
Час розтікається синіми хвилями,
сутінки дихають снами безмовними.
Межа між реальністю й чимось незримим,
не ніч і не день — пауза в часі.
Мить, де думки ще не стали твердими,
де все ще можливо… хоча б на межі.
Марко Марсельський