Пісок під ногами — м’який, теплий шепіт,
сонце ковзає по жилах дюн.
Сосни вростають корінням у пам’ять,
вітер ховає сліди у піску.
Ялівець пахне терпкою свободою,
гострі голки — мов спалахи дум.
Сонце пульсує в живих силуетах,
а час зупинився між сосен і хмар.
Тиша тут глибша, ніж слово, ніж погляд,
голоси вітру — єдина струна.
Я йду між піском, між світлом і небом,
ліс обіймає, а дюни — мов хвиля.
Марко Марсельський