Ядерна боєголовка W35 — це американський проєкт ядерної боєголовки, що розроблявся для використання як бойова частина для перших міжконтинентальних та середньої дальності балістичних ракет у 1950‑х роках, але незакінчений і скасований у процесі розробки.
Історія створення та контекст
У середині холодної війни США активно розробляли різні типи ядерних боєголовок для оснащення своїх систем доставки — міжконтинентальних балістичних ракет (ICBM), ракет середньої дальності (MRBM) та інших стратегічних озброєнь. Боєголовка W35 була частиною цієї ранньої хвилі проєктів і мала стати термоядерною (двоступеневою) боєголовкою для першого покоління американських ICBM, наприклад ракети SM‑65 Atlas.
Розробка почалася як XW‑35 (експериментальний варіант) і передбачала потужний термоядерний заряд. Проте у міру розробки з’ясувалося, що точність перших ракет була нижчою за очікування, і для досягнення необхідної бойової ефективності потрібна була більш потужна боєголовка.
До березня 1958 року проєкт XW‑35‑X1, ймовірно, був протестований у рамках випробувань «Operation Hardtack I», де передбачуваний вихід мав становити близько 1,75 мегатонн, але фактичний результат складав приблизно 1,37 мегатонни через недостатнє випаровування вторинної стадії.
У серпні 1958 року розробка W35 була скасована, а натомість було прийнято на озброєння інший варіант — боєголовка W49, що стала успішною заміною та мала кращу працездатність у складі ракетних систем.
Конструктивні особливості та технологія
Боєголовка W35 розглядалася як термоядерний пристрій з двома стадіями — первинною (фізією) та вторинною (термоядерною). У таких конструкціях первинний заряд детонує під дією звичайних вибухових, що спричиняє критичну масу плутонію чи урану, а вторинна стадія, використовуючи енергію первинної, досягає вищого виходу через термоядерні реакції.
Однак технічні труднощі з гарантованою роботою вторинної стадії та потреба у вищій потужності для певних носіїв призвели до відмови від W35 на користь вдосконалених проєктів.
Призначення та застосування
W35 планувалася для оснащення першого покоління американських міжконтинентальних і середніх ракет, таких як Atlas та Thor. Проте оскільки проєкт був скасований до введення в серійне виробництво, W35 ніколи не надійшла в оперативне застосування і не була розгорнута на озброєнні.
Роль у ядерній історії США
Боєголовка W35 є прикладом ранніх американських термоядерних розробок холодної війни, коли арсенали та системи доставки стрімко еволюціонували, а багато проєктів модернізувалися або замінювалися раніше, ніж вони досягали стадії експлуатації. Скасування W35 у користь W49 відображає цю динаміку — тиск на збільшення потенціалу ядерних боєголовок та необхідність відповідати суворим вимогам щодо точності, потужності і надійності.
Порівняння з іншими боєголовками
За своєю концепцією W35 мав бути схожим на інші американські термоядерні заряди середини XX століття, які поєднували первинну фізію з потужною вторинною стадією для досягнення мегатонного виходу. Проте, на відміну від більш успішних систем, таких як W49, W53 чи пізніші W78 і W87, W35 залишився на стадії проєкту і не мав широкого впливу на формування ядерного арсеналу США.
Технологічні та стратегічні причини скасування
Рішення про скасування W35 було зумовлене кількома факторами:
- технічна складність забезпечення стабільної роботи термоядерної вторинної стадії;
- низька точність перших ICBM, яка вимагала більшої потужності для досягнення стратегічних цілей;
- розвиток альтернативних, більш ефективних боєголовок, які могли забезпечити кращий баланс потужності, ваги та надійності.
Висновок
Ядерна боєголовка W35 була американським холодновоєнним проєктом термоядерного заряду, призначеним для оснащення перших міжконтинентальних і середньої дальності ракет. Однак через технічні і стратегічні причини проєкт був скасований у 1958 році до введення в серійне виробництво, і W35 так і не дійшов до оперативної служби, відступивши місцем перед вдосконаленішими зразками.