Монгольські вторгнення до В’єтнаму — серія масштабних військових кампаній Монгольської імперії й пізніше її ханського крила — Юаньської династії — проти північних держав сучасного В’єтнаму (Đại Việt) та сусіднього королівства Чампа. Ці вторгнення тривали у 1258–1288 роках і стали одними з найтриваліших і найскладніших воєнних зіткнень монголів у Південно‑Східній Азії. Незважаючи на ранні успіхи, монголи не змогли завоювати В’єтнам і натомість змусили місцевих правителів укласти номінальні дані відносини із Юаньським двором, зберігши фактичну незалежність і стійку оборону.
Передумови та стратегічні цілі
На середину XIII століття Монгольська імперія під владою великого хана Кублай-хан вже контролювала величезні території від Азії до Європи й вирішила розширити свій вплив у Південно‑Східну Азію. Частина монгольських планів включала спроби отримати контроль над шляхами до Південного Китаю (династія Південна Сун), а також над мережею торговельних і військових маршрутів по Дельті Червоного Річкового регіону.
В’єтнам у цей час був поділений на королівство Đại Việt на півночі під владою династії Trần і королівство Чампа на півдні. Обидва держави відмовлялися повністю підкорятися монгольським вимогам, що стало причиною серії вторгнень.
Перша кампанія (1258)
У 1258 році монголи, які вже підкорили південні китайські землі, вирушили у південному напрямку через Юньнань. Армію очолив полководець Уріяґанґдай (Uriyangkhadai) — син знаменитого субутайського стратега, який вторгався в Đại Việt через гірські перевали та річкові долини.
Монголи швидко просувалися до столиці Thăng Long (сучасне Ханой), і 22 січня 1258 року їм вдалося захопити місто після того, як в’єтнамський імператор Trần Thái Tông ухилився від прямого бою й наказав евакуювати столицю.
Однак монгольське перебування у Thăng Long тривало недовго: через труднощі зі забезпеченням, тропічний клімат, хвороби та необхідність перейти до нових кампаній проти династії Сун Уріяґанґдай залишив територію Đại Việt у 1259 році, а монголи повернулися на північ.
Після цього втручання Đại Việt визнав номінальне трібутне становище перед імперією Юань, але зберіг значну автономію.
Перерва та політичні зміни (1260–1284)
Упродовж 1260‑х років монгольська увага розподілялася між боротьбою за владу у самій імперії та кампаніями проти інших регіонів, включно з Японією і повстаннями на півночі Китаю. У цей період Đại Việt тимчасово утримував мирні відносини з Юаньським двором та продовжував номінальну данину, але зберігав політичну незалежність.
Друга кампанія (1285)
Після завершення завоювання династії Південна Сун і закріплення влади Кублай‑хана монголи знову звернулися до Đại Việt. У 1285 році величезна армія під командуванням принца Туґана рушила вглиб північного В’єтнаму, прагнучи примусити правителя Trần Nhân Tông капітулювати і встановити пряму контроль.
Спочатку монголи досягли успіхів — столиці Thăng Long був узятий, але масштабні втрати, складний рельєф місцевості, запеклий опір в’єтнамців та стратегічно грамотні тактики партизанської війни значно ускладнили їхні дії. В’єтнамські сили під проводом видатних полководців, таких як Trần Hưng Đạo, завдали монголам серйозних поразок, і до середини кампанії Юаньські війська зазнали важких втрат і були змушені відійти.
Третя й фінальна кампанія (1287–1288)
У 1287–1288 роках Кублай‑хан знову організував масштабне вторгнення, цього разу об’єднавши наземні частини з великою морською флотилією. Намір полягав у вирішальному ударі як по Đại Việt, так і по Чампа.
Ключовою подією стало 9 квітня 1288 року — битва на річці Bạch Đằng, де в’єтнамські війська, застосувавши хитромудрі тактичні прийоми з підводними дерев’яними кілками в руслі річки та використовуючи зміну припливів, розгромили монгольський флот. Цей поєдинок є однією з найвідоміших перемог в’єтнамського війська та вважається вирішальним моментом завершення монгольських вторгнень у регіон.
Після цієї поразки монгольське вторгнення завершилося, а Кублай‑хан змушений був відмовитися від подальших спроб завоювання Đại Việt.
Наслідки для В’єтнаму та регіону
Монгольські війни істотно вплинули на політичний та військовий розвиток В’єтнаму:
- Đại Việt і Чампа уникли прямого колоніального панування, зберігши незалежність і суттєву політичну автономію.
- В’єтнамська династія Trần вславилася своїми полководцями й тактичними перемогами, які значно підвищили її престиж у регіоні.
- Хоча з формального погляду Đại Việt продовжував виконувати деякі трібутні зобов’язання перед Юаньським двором, фактична влада монголів над країною була дуже обмеженою.
- В’єтнамські успіхи стали символом опору кочовим імперіям і надалі впливали на військові традиції та національну пам’ять регіону.
Історичне значення
Монгольські вторгнення до В’єтнаму стали однією з найяскравіших сторінок військової історії XIII ст.: вони показали, що навіть найпотужніша сухопутна сила тієї епохи може зазнати поразки в складних тропічних умовах та в умовах ефективного національного опору. В’єтнамські перемоги мали довготривалий вплив на формування державної ідентичності та військової культури регіону.
Монгольські вторгнення 1258‑1288 років стали довготривалою серією спроб підкорити Đại Việt і Чампа, але врешті завершилися невдачею монголів і зміцненням незалежності В’єтнаму. Успішний опір, дипломатичні компроміси та блискучі військові стратегії стали символом стійкості в’єтнамського народу перед обличчям іншої великої імперії XIII ст.