На старих фотографіях Ізмаїла вулиці виглядали так, ніби пам’ятали всіх тих, хто ходив ними століттями, а Дунай час від часу повертався в місто хвилями, що приносили забуті голоси й сміхи рибалок, яких уже ніхто не бачив. Старі будинки мовчали, але їхні тіні інколи оживали в світлі заходу сонця, шепотіли легенди про кохання і втрати, а люди, що дивилися на фото, відчували, що місто пам’ятає більше, ніж вони самі.
InterNetri
Країна+