Сахара— це величезна гаряча пустеля, що займає північну частину Африки. Її площа складає понад 8,5 мільйонів км², що становить близько 30% поверхні континенту, роблячи її найбільшою безводною територією на Землі та третьою за розмірами пустелею у світі. Сахара простягається на 5 000 км з заходу на схід — від Атлантичного океану до Червоного моря.

Загальний огляд Сахари

Сахара охоплює території десяти африканських країн: Алжир, Єгипет, Марокко, Лівія, Туніс, Мавританія, Нігер, Малі, Чад і Судан, а також спірну територію Західної Сахари.

Країна Площа (кв. км) Населення (оцінка на 2024 рік)
Лівія 1,759,540 6,87 млн
Алжир 2,381,741 45,37 млн
Нігер 1,267,000 26,08 млн
Чад 1,284,000 16,88 млн
Судан 1,886,068 49,92 млн
Мавританія 1,030,700 4,66 млн
Малі 1,240,192 24,54 млн
Єгипет (північна Сахара) 1,001,450 112,5 млн

Назва Сахари

Термін “Сахара” походить від арабського слова ṣaḥrāʾ, що означає “пустелю”. До арабізації Північної Африки бербери використовували терміни Tenere або Tiniri для позначення великих безплідних рівнин. В давньоєгипетській мові Сахара позначалася як Decheret (Дешерет), що означало “земля червоної, безплідної землі”, на відміну від родючих долин Нілу.

Ландшафт Сахари

Незважаючи на те, що лише 20% її території покрито пісками, решта — це скелясті поверхні, включаючи осадові породи. Сахара має різноманітні ландшафти: піщані пустелі (як Великий Ерг Східний і Великий Ерг Західний), гори (Хоггар, Тассілі, Тібесті), кам’янисті плато (хамади) та кам’яні пустелі (рег).

Ландшафт Сахари дуже різноманітний. Більшу частину її території (до 70%) займають рівнинні глинисті серири, галечні регіони та каменисті плато (хамади) висотою нижче 500 м, що опускаються до 200 м в прибережних районах. Найвищі гори знаходяться в Центральній Сахарі — нагір’я Тібесті (найвища точка Сахари — вулкан Емі-Кусі, 3415 м) і Ахаггар (гора Тахат, 3003 м). Ці райони мають сліди активного вулканізму часів неогену та антропогену і розчленовані глибокими долинами (ширина до 30 км, довжина до 400 км) з сухими руслами древніх річок. Околиця нагір’їв утворює куестові гряди висотою до 1000 м і ступеневі плато таких регіонів, як Адрар-Іфорас (до 728 м), Аїр (до 1900 м), Еннеді (до 1310 м), Тадемаіт та інших.

Значною особливістю рівнинних районів є пустельний загар — чорна ферромарганцева плівка, яка покриває горні породи. Сахарські плато в основному складаються з вивітрених порід, наприклад, алжирське плато Тадемаіт.

Окрім рівнин, плато та гір, на території Сахари також можна знайти численні неглибокі солонцеві безстічні басейни (себхи, шотти та дайи) та великі впадини, в яких зустрічаються оазиси. Найнижчі області пустелі — Каттара (−133 м, найнижча точка Сахари), Ель-Файюм, Мельгир (−26 м) і Боделе.

Пісочні пустелі (ерги) та дюни, приурочені до депресій та великих ваді, займають близько 25% території пустелі, або приблизно 2,2 млн км². Найбільші скупчення пісків — Ігіді, Ерг-Шеш, Великий Західний Ерг, Великий Східний Ерг, Ерг-Шеббі та інші. Дюни переважно скріплені слабкою ксерофітною рослинністю. В Сахарі зустрічаються різні типи дюн, такі як круглі, зіркоподібні, поперечні та півмісяцеві бархани. Пірамідальні дюни можуть досягати висоти 150 м, а в окремих випадках гряди мають висоту до 200–300 м. На півдні північної та північно-східної частини (в таких районах, як Аубарі, Ідехан-Марзук, Тенере, Лівійська пустеля) зустрічаються пересувні піски. У деяких місцях спостерігається феномен співаючих пісків.

Сахара є частиною більшого сухого поясу, який включає також пустелі Аравії, Сирії та Ірану, індійську пустелю Тар і середньоазійські пустелі. Така надзвичайна посушливість зумовлена відсутністю основних джерел опадів, зокрема полярних фронтів та екваторіальних вітрів. Внаслідок цього пустеля часто зазнає сильних посух.

Ця пустеля відіграє важливу роль у географічному розподілі Африки, розділяючи континент на Північну Африку та Субсахарську Африку. Південна межа Сахари проходить через смугу напіваридних саван — Сахель, що є перехідною зоною між сухою пустелею і більш вологими регіонами на південь. Сахель характеризується нестабільним кліматом, що чергується між засухами і сезонами дощів.

Південніше Сахеля знаходяться більш вологі та родючі регіони, такі як Судан та басейн річки Конго, які мають високий рівень опадів і багатші природні ресурси, що сприяють розвитку сільського господарства та густонаселених поселень.

Межі Сахари визначаються кількістю опадів: північна межа — це зона, де опади менші за 100 мм на рік, а південна — регіон, де опади складають менше 150 мм на рік. Важливими містами в межах Сахари є Нуакшотт (столиця Мавританії), Тімбукту (Малі), Агадез (Нігер) та інші населені пункти по всій території пустелі.

Сахара не може бути зведена до одного типу пустелі, хоча основним є піщано-кам‘янистий тип ландшафту. У складі пустелі є багато різних регіонів, таких як Тенере, Великий Східний Ерг, Великий Західний Ерг, Танезруфт, Ель-Хамра, Ігіді, Ерг-Шеш, а також окремі пустелі, такі як Аравійська, Алжирська, Лівійська, Нубійська пустелі та пустеля Талак.

Сахара постійно збільшується, і її південна межа щорічно рухається на південь на 6–10 км. Це явище пов’язане з кліматичними змінами, посиленням посух і зменшенням опадів, що призводить до розширення пустелі в напрямку більш вологих територій.

Сахара є символом найсуворішого клімату і має величезне значення не лише географічно, а й культурно для Північної Африки.

Геологія Сахари

Сахара розташована на Сахарській плиті, північно-західній частині давньої Африканської платформи. У центральній частині плити проходить Центрально-Сахарська зона підняттів, де на поверхню виходить докембрійський кристалічний фундамент. Ця зона розділена на кілька масивів: на заході — Регибатський масив, який відокремлений від Ахаггарського нагір’я Танезруфтським прогином. Ахаггар складається з чергування гірських хребтів (горстів) та низьких рівнин (грабенів). Далі на сході розташовані масиви Тібесті, Ель-Увайнат, Ель-Еглаб, а також західний виступ Нубійсько-Аравійського щита (хребет Етбай).

На північ та південь від зони підняттів знаходяться Північно-Сахарська та Південно-Сахарська зони опускань, які є прогинами платформи, заповненими фанерозойськими осадовими породами. До середини мелового періоду в цих зонах накопичувалася континентальна товща, яка пізніше, в кінці мела та на початку палеогену, була перекрита морськими осадками. У південній частині зони опускань морські осадки менш потужні. З епохи олігоцену море відступило, а давні масиви, зокрема Ахаггар та Тібесті, пережили значне підняття. У Південно-Сахарській зоні опускань також знаходяться плоска синекліза Таоденні, грабен Гао, Малі-Нігерська синкліза та синекліза Чад.

Завдяки стабільності платформи, формації палеозойської ери залишилися горизонтальними і мало змінювались. У більшості районів Сахари ці утворення були покриті мезозойськими відкладеннями, з якими пов’язані багато важливих водоносних горизонтів. У північній частині пустелі ці утворення також асоціюються з витягнутими западинами та басейнами, зокрема від оазисів західного Єгипту до шоттів Алжиру. Прогин платформи в південній частині пустелі утворив великі басейни, заповнені кайнозойськими озерами, такими як мега-озеро Чад та група озер Уніанга.

Корисні копалини Сахари

Корисні копалини Сахари включають багаті родовища нафти та газу (наприклад, Сахарський нафтогазоносний басейн та родовище Хасси-Месауд), залізних (наприклад, родовище Іджиль) і мідних (родовище Акжужт) руд. Крім того, в Сахарі є родовища золота, вольфраму, урану та рідкісних металів, які пов’язані з докембрійським фундаментом.

Ось основні види корисних копалин, що видобуваються або можуть бути знайдені в Сахарі:

  1. Нафта і природний газ: Північна Сахара, особливо території Лівії, Алжиру та Египту, багаті на нафтові ресурси. Сахара є одним з головних регіонів, що забезпечують нафтою та природним газом Європу та інші частини світу. Алжир і Лівія, зокрема, є великими постачальниками нафти і газу на міжнародному ринку.
    • Лівія: Вона є одним з найбільших виробників нафти в Африці. Величезні родовища нафти зосереджені в лівійському секторі Сахари, особливо в регіонах Гадамес, Сірт і Бенгазі.
    • Алжир: Має значні запаси природного газу і нафти, особливо в регіонах Хассі-Мессауд, Сахара та Ер-Рахад.
    • Нігерія: Незважаючи на віддаленість від центральної Сахари, в північній частині країни є важливі нафтові та газові родовища.
  2. Фосфати: Фосфатні родовища розташовані на заході пустелі, зокрема у Марокко. Це ключовий ресурс для виробництва добрив, і Марокко є одним з найбільших у світі експортерів фосфатів.
    • Марокко: Найбільше родовище фосфатів знаходиться в регіоні Юссі-Міні, яке є найбільшим у світі. Марокко постачає фосфати до різних країн, включаючи США та Європу.
  3. Залізна руда: Залізні руди можна знайти в деяких частинах пустелі, хоча їх не так багато, як у інших регіонах світу. Вони використовуються для металургійних потреб.
    • Алжир: В окремих частинах пустелі знаходяться невеликі родовища залізної руди, такі як Тимімун і Захіма.
    • Мавританія: У Західній Сахарі також є невеликі поклади залізної руди.
  4. Золото: Хоча і в невеликій кількості, родовища золота є в окремих частинах Сахари, зокрема в Судані та Малі. Видобуток золота важливий для місцевої економіки, хоча часто він ведеться нелегально.
    • Судан: Родовища золота розташовані в південній частині Сахари, зокрема в регіонах Нілу та Касал.
    • Малі: В пустелі є родовища золота, що відіграють важливу роль в економіці країни.
  5. Міді: Є невеликі поклади міді в деяких частинах пустелі, особливо в Західній Сахарі.
    • Нігер: Невеликі поклади міді знайдені в південній частині країни.
  6. Гіпс: Родовище гіпсу знаходяться в південній частині Сахари, де його використовують у будівництві та інших промислових процесах.
    • Алжир: Поклади гіпсу знаходяться в південній частині Сахари, зокрема в регіоні Беджаїя.

Ці корисні копалини роблять Сахару важливим регіоном для видобувної промисловості, незважаючи на виклики, пов’язані з екстремальними кліматичними умовами.

Ґрунти Сахари

Ґрунти більшості території Сахари належать до типових для тропічних пустель і напівпустель. Вони переважно є щебнистими, гальковими та піщаними, з низьким вмістом органічних речовин. Шари ґрунту виділяються слабо, і в основному ці ґрунти є біологічно неактивними, хоча в окремих районах можна знайти азотфіксуючі бактерії. Це свідчить про деяку здатність ґрунтів до живлення, проте в цілому вони не підтримують великої біологічної активності.

У більш вологих районах по краях пустелі вміст органічних речовин у ґрунті значно більший, проте в низинах часто спостерігається засоленість ґрунтів. Наявність незв’язаного карбонату вказує на низький ступінь вилуговування ґрунтів, що також свідчить про низьку вологість і високу випаровується здатність поверхні.

Щільні вапняно-гіпсові шари (так звані кори) з потужністю від кількох сантиметрів до 1-2 метрів поширені в північно-західній частині Сахари. Ці шари асоційовані з вапняними корінними породами, що підстилають їх. Вони утворюють поверхню, що не піддається сильному зневодненню і ерозії, і їх наявність обумовлена специфічними кліматичними умовами.

У низинах та безстічних зниженнях, де волога може накопичуватися, часто можна знайти дрібнодисперсні компоненти, включаючи діатомові відкладення, що накопичуються у заповнених водою западинах.

Через нераціональне використання землі та агрономічні помилки, наприклад, внаслідок надмірного розорювання легких піщаних ґрунтів і знищення рослинності, у Сахарі відбувається активне просування рухливих пісків, що загрожує оазам. З метою боротьби з цим явищем у 1974 році в Алжирі був розпочатий проект «зеленої стіни», в рамках якого були висаджені лінії евкаліптів та інших дерев на протязі 1500 км для захисту територій від піщаних бур і подальшої ерозії.

Вода в Сахарі

Дескілька річок, що беруть початок за межами Сахари, поповнюють поверхневі та підземні води пустелі. Ніл є єдиною річкою з постійним транзитивним водотоком. Його основні притоки — Голубий Ніл та Білий Ніл — зливаються на південному сході Сахари, і по східній околиці пустелі ріка несе свої води до Середземного моря. На Нілі у 1964–1968 роках було створено велике водосховище Насер, яке при розливі утворює озера Тошка, на території яких уряд Єгипту планує створити оазу.

На південь від Сахари кілька річок впадають в озеро Чад, з якого значна кількість води продовжує течію на північний схід, поповнюючи місцеві водоносні горизонти. По південно-західній околиці Сахари протікає річка Нігер, біля внутрішньої дельти якої розташовані озера Фагибін, Гару, Ніангай та інші.

У північні райони пустелі воду приносять струмки та ваді (сухі водотоки, які заповнюються водою після сильних дощів), що стікають з Антиатласа, Атласа, гір Орес та інших прибережних підвищень Лівії, Тунісу, Алжиру та Марокко. Крупніші з таких річок — Драа, Саура, Зіз. Багато дрібніших ваді стікають у шотти (великі солонцеві западини), такі як Джеді в Мельгир.

В самій Сахарі, від Ахаггара, Тассілін-Аджера та Тібесті, розташована обширна древня річкова мережа — вади Ігаргар, Тафасасет, Таманрассет та інші. Деякі з цих ваді сформувалися в далекому минулому, коли клімат регіону був більш вологим, інші є результатом раптових водяних потоків, наприклад, під час повені 1922 року, що зруйнувало алжирське місто Таманрассет. Піщані дюни Сахари зберігають значні запаси дощової води, яка просочується в грунт і виходить джерелами на схилах пустелі. Дощі також наповнюють гельти (сухі водойми), деякі з них не пересихають (наприклад, Аршей, Земмур та інші).

На окраїнах Сахари та в центральних гірських масивах збереглися реліктові озера, частково заболочені і часто сильно мінералізовані, наприклад озеро Йоа з групи озер Уніанга.

Під пісками Сахари розташовані великі басейни підземних вод, включаючи артезіанські. Ці басейни в основному пов’язані з континентальними нижньокрецйдовими пісковиками і забезпечують водою оази. Завдяки більшому об’єму підземного стоку північна частина Сахари багата ґрунтовими водами, в той час як на південь води менше, а водоносні горизонти лежать глибше. Підземні води також використовуються для іригації, зокрема в рамках лівійського проекту “Велика рукотворна ріка”.

Клімат Сахари

Сахара є найбільшим гарячим пустелею у світі. Вона розташована в так званих “кінських широтах”, під субтропічним хребтом — смугою постійно високого атмосферного тиску, де повітря з верхніх шарів тропосфери зазвичай спускається, нагріваючи та висушуючи нижчі шари атмосфери, що перешкоджає утворенню хмар.

Відсутність хмар дозволяє сонячному світлу та тепловому випромінюванню проникати без перешкод. Стабільність атмосфери над пустелею не дає можливості для конвективного перемішування, що робить опади практично неможливими. Тому погода в основному сонячна, суха і стабільна, з мінімальними шансами на дощ. Підвищені, сухі повітряні маси, які пов’язані з субтропічними високими тисками, створюють дуже несприятливі умови для розвитку конвекційних дощів. Субтропічний хребет є основною причиною спекотного клімату пустелі (за класифікацією клімату Кеппена – BWh). Повітря, яке спускається, найсильніше та найбільш ефективне на сході Сахари, в Лівійській пустелі, що є найсухішим і найбільш сонячним місцем на планеті, де майже немає опадів, порівняно з пустелею Атакама в Чилі та Перу.

Зональна низька хмарність та зникнення хмар найсильніше виявляються в східній частині Сахари. Домінуюча повітряна маса над пустелею — континентальна тропічна (cT), дуже гаряча та суха. Гаряче, сухе повітря формується над пустелею через нагрівання величезних континентальних територій і впливає на всю пустелю більшу частину року. Це екстремальне нагрівання призводить до утворення термічного низького тиску, особливо влітку, коли Сахарський високий тиск досягає земної поверхні. Сахарський високий тиск є східною континентальною частиною Азорського високого тиску, що розташований над Північною Атлантикою.

Ефекти місцевих поверхневих низьких тисків обмежені, оскільки верхнє повітряне занурення продовжує блокувати підйом повітря. Пустеля також захищена від дощових систем завдяки циркуляції атмосфери, і її географічне положення ще більше посилює сухість. Сахара стає ще сухішою завдяки гірським масивам Атласу в Алжирі, Марокко та Тунісі, які створюють сильний ефект тіні від дощу.

Основне джерело дощів у Сахарі — це Зона інтратропічної конвергенції (ЗІК), постійний пояс низького тиску біля екватора, який приносить короткий та нерегулярний дощовий сезон в Сахель та південну частину Сахари.

Температури в Сахарі

Небо зазвичай ясне над пустелею, і тривалість сонячного світла тут надзвичайно висока. Більша частина пустелі отримує понад 3600 годин яскравого сонячного світла на рік (більше 82% денних годин). Найвищі значення наближаються до теоретичного максимуму, до 4300 годин (98%) у Верхньому Єгипті (Асуан, Луксор) та в Нубійській пустелі (Ваді-Хальфа).

Завдяки високій висоті Сонця, дуже низькій вологості та відсутності рослинності Сахара є найбільш спекотною великою територією на Землі, а в деяких місцях це найгарячіше місце на планеті влітку. Середня максимальна температура в найгарячіший місяць перевищує 38-40°C (100,4-104°F) майже в усій пустелі, за винятком дуже високих висот.

Інші гарячі місця в Алжирі, такі як Адрар, Тимімун, Ін-Салах, Оуаллен, з висотою від 200 до 400 м над рівнем моря, мають трохи нижчі середні літні максимуми (приблизно 46°C).

Температури піску та землі ще більш екстремальні. Протягом дня температура піску може легко досягати 80°C (176°F) або більше, з рекордами, що перевищують 83,5°C (182,3°F) у Порт-Судані.

Через відсутність хмар і дуже низьку вологість пустеля має великі добові коливання температури між днями та ночами. Ночі не настільки холодні, як це часто уявляють, але середня температура ночі на 13-20°C нижча, ніж вдень.

Опади в Сахарі

Середньорічні опади варіюються від дуже низьких на північних і південних окраїнах пустелі до майже нульових у центральній та східній частинах. Північний край пустелі отримує більше хмарності та опадів через прибуття низького тиску з середземноморського фронту, хоча вони значно послаблені ефектом тіні від гір. Південний край пустелі отримує дощі від підйому зони інтратропічної конвергенції, з середнім річним дощем від 100 до 250 мм, як це спостерігається в Тімбукту, Малі.

Центральна частина Сахари майже ніколи не піддається впливу атмосферних депресій і залишається під впливом потужного антициклонального режиму. Середньорічний рівень опадів може бути меншим за 1 мм, і більша частина пустелі отримує менше 20 мм опадів на рік.

Доісторичний клімат Сахари та її опустелювання

Сахара пережила значні зміни клімату, коливаючись між вологими та сухими періодами протягом останніх сотень тисяч років. Перехід від родючого середовища до пустельного, яке ми знаємо сьогодні, в значній мірі зумовлений змінами орбіти Землі та циклом мусонів. Ці коливання пояснюються гіпотезою орбітальних мусонів, яка стверджує, що довгострокові варіації нахилу Землі та її положення відносно Сонця впливають на силу північноафриканського мусону. Коли мусон сильний, Сахара переживає вологі умови, що призводить до фази «Зеленої Сахари», коли регіон може підтримувати більше рослинності та тварин. У протилежному випадку, коли мусон слабшає, регіон висихає, що веде до пустеліфікації.

Процес пустеліфікації ймовірно почався близько 4200 р. до н.е., коли мусон почав відступати на південь, що призвело до перетворення Сахари на пустелю, хоча регіон раніше переживав періоди вологих умов. Цикл вологих і сухих умов відомий як теорія насосної Сахари, яка стверджує, що під час вологих періодів Сахара стає саваною, де поширюються різноманітні рослини та тварини, а під час сухих періодів пустельні умови повертаються, змушуючи види адаптуватися або мігрувати в інші регіони.

Докази цих кліматичних змін можна побачити в палеолежах, таких як давнє озеро Мега-Чад, яке займало величезну площу в Сахарі під час африканого вологого періоду, а також у рості спелеотем (сталактитів і сталагмітів) у печерах, які надають інформацію про історичні опади. Клімат Сахари також значною мірою зазнавав вливу змінами положення Інтертропічної конвергенції (ITCZ), яка змінюється залежно від глобальних кліматичних змін. Під час останнього льодовикового максимуму (LGM), наприклад, Сахара була набагато більшою, а тропічні ліси сильно скоротилися.

Близько 6000 р. до н.е. Сахара вже почала перехід до пустельних умов, що згодом посилилося південним переміщенням мусону. Поєднання природних кліматичних змін і людської діяльності, такої як надмірне випасання худоби, ймовірно, прискорило цей процес висихання, і значна пустеліфікація сталася близько 2500 р. до н.е.

Сучасний проект Велика зелена стіна, спрямований на боротьбу з пустеліфікацією через залісення територій Сахелю, досі стикається з труднощами: до серпня 2023 року було охоплено лише 18% від запланованої площі.

Екорегіони Сахари

Сахара складається з кількох різних екорегіонів, кожен з яких має свої унікальні умови. Вони включають варіації температур, опадів, висоти та типів ґрунтів. Ці фактори створюють різноманітні екосистеми з рослинним і тваринним світом, адаптованими до суворих умов пустелі.

Температура в Сахарі може різко коливатися в залежності від часу доби, з дуже високими температурами вдень і значними холодами вночі. Опади також варіюються значно, з деякими частинами пустелі, що отримують майже нульову кількість опадів протягом року, а інші – більше. Висота впливає на клімат, а також на типи ґрунтів і рослинність. Типи ґрунтів можуть варіюватися від піщаних до глинистих, що має значний вплив на водозабезпечення та можливості для росту рослин.

Атлантична прибережна пустеля

Атлантична прибережна пустеля є вузькою смугою, що пролягає уздовж Атлантичного узбережжя. Її площа становить 39 900 км² на південь від Марокко та Мавританії. Вона характеризується унікальним кліматом, де туман, що утворюється через холодну Канарську течію, забезпечує достатню вологу для підтримки рослинного світу. Завдяки цьому формуються унікальні екосистеми, зокрема різноманітні лишайники, сукуленти та чагарники, які пристосувалися до умов низької кількості опадів. Холодна Канарська течія знижує температуру води біля узбережжя, що сприяє утворенню туману і зберігає вологість на рівні, достатньому для підтримки цих рослин. Атлантична прибережна пустеля є унікальним біомом, де рослинність адаптована до обмеженого доступу до води, і вона відіграє важливу роль у підтриманні біорізноманіття регіону.

Північна Сахарська степ та лісовий пояс

Північна Сахарська степ та лісовий пояс знаходяться на півночі Сахари, поблизу середземноморських лісів і чагарників. Цей пояс характеризується своєю унікальною рослинністю, яка адаптована до умов посухи та низької кількості опадів, характерних для пустельного регіону. Водночас він межує з більш вологими середземноморськими зонами, де кліматичні умови дозволяють росту різноманітних лісів і чагарників. Північна Сахарська степ та лісовий пояс є важливою екологічною зоною, яка підтримує певний рівень біорізноманіття та служить буфером між більш сухими пустельними та вологими середземноморськими зонами. Площа цього екорегіону становить 1 675 300 км² в Алжирі, Єгипті, Лівії, Мавританії, Марокко та Тунісі.

Сахарська пустеля

Сахарська пустеля покриває гіперсуху центральну частину Сахари, де опади є мінімальними і випадковими. В цій частині пустелі дуже мало опадів, що відбуваються рідко і нерегулярно. Це створює екстремальні умови, де лише деякі види рослин і тварин можуть вижити.

Рослинність рідкісна, а сам екорегіон складається переважно з піщаних дюн (ерг, чех, рауї), кам’яних плато (хамада), гравійних рівнин (рег), сухих долин (ваді) та солончаків. Вона займає 4 639 900 км² в Алжирі, Чаді, Єгипті, Лівії, Малі, Мавританії, Нігері та Судані.

Південний Сахарський степ та лісовий пояс

Південний Сахарський степ та лісовий пояс – вузька смуга, що простягається зі сходу на захід між гіперсухою Сахарою та саванами Сахелю на південь. Це регіон, де клімат трохи вологіший порівняно з гіперсухою пустелею, і де можна знайти різноманітні види рослинності та тварин.

Літні дощі, що приносить екваторіальна конвергентна зона, забезпечують достатньо вологи для літніх пасовищ з трав та трав’янистих рослин, а також сухих лісів і чагарників уздовж сезонних водотоків. Цей екорегіон займає 1 101 700 км² в Алжирі, Чаді, Малі, Мавританії та Судані.

Гірські сухі ліси Західної Сахари

Гірські сухі ліси Західної Сахари знаходяться в кількох вулканічних горах, що створюють більш прохолодне та вологе середовище для Сахаро-Середземноморських лісів і чагарників. Ці гори сприяють формуванню унікальних екосистем, які підтримують різноманітність рослин і тварин у суворому кліматі Західної Сахари.

Цей екорегіон охоплює 258 100 км², переважно в Тассілі-Н’Аджер в Алжирі, з меншими ділянками в Аїр в Нігері, на плато Адрар в Мавританії та на плато Адрар дес Іфорас в Малі та Алжирі.

Тибесті-Джебель Увейнат гірські сухі ліси

Тибесті-Джебель Увейнат гірські сухі ліси займають високогір’я Тибесті та Джебель Увейнат. Завдяки вищим і регулярнішим дощам та прохолоднішим температурам ці регіони підтримують ліси та чагарники, що включають пальми, акації, мирти, олеандри, тамарикси та кілька рідкісних і ендемічних рослин. Площа екорегіону становить 82 200 км² в Тибесті Чаду та Лівії, а також у Джебель Увейнат на кордоні Єгипту, Лівії та Судану.

Сахарська солончакова зона

Сахарська солончакова зона – це частина Сахари, де ґрунти багаті на солі через випаровування надлишкової вологи. Це місце з сезонно затопленими солоними западинами, де розвиваються рослини, що пристосовані до солоної води.Ця зона характеризується мінімальними опадами та високими температурами, що створює екстремальні умови для рослин і тварин. Солончакові ґрунти практично безплідні, але в деяких місцях можна знайти специфічні види рослин, пристосованих до цих умов, такі як солянки та деякі види сукулентів.Зона займає 54 000 км² охоплює депресії Катарра і Сіва в північному Єгипті, туніські солоні озера, Чотт Мельгір в Алжирі, а також менші ділянки в Алжирі, Мавританії та південному Марокко.

Танезруфт

Танезруфт – одна з найсухіших частин Сахари, де немає рослинності і дуже мало життя. Це безжиттєва, рівна гравійна рівнина, яка простягається на південь від Реггану в Алжирі до гір Адрар дес Іфогас на півночі Малі. Танезруфт відомий своїми пустельними ландшафтами, високими пісками і мінімальною рослинністю. Ця область є однією з найбільш пустельних частин Сахари, де клімат надзвичайно суворий, з дуже високими температурами вдень і низькими вночі, а опади майже відсутні. Танезруфт є викликом для виживання, навіть для найстійкіших видів рослин і тварин.

Рослинність світ Сахари

Рослинність Сахари обмежена через екстремальні кліматичні умови, такі як високі температури, інтенсивне сонячне випромінювання та нестача води. Це найбільша гаряча пустеля на планеті, і тут рослинний покрив є дуже рідким. Але є надзвичайно різноманітною, з огляду на біогеографічні особливості цієї величезної пустелі.

Основні види рослинності Сахари включають:

  • Сукуленти та кактуси — ці рослини, як-от кактуси й алое, здатні накопичувати воду в своїх тканинах і економно витрачати її, що дозволяє їм виживати в умовах водної нестачі.
  • Кущі та чагарники — серед рідкісних чагарників можна знайти тамию і сикамору, які можуть витримувати високі температури та рідкісні дощі.
  • Злаки — такі рослини, як милітея, мають глибоке коріння, яке дозволяє їм добувати воду з глибших шарів землі.
  • Дюнні рослини — деякі види, наприклад казуарина, пристосувалися до життя на піщаних дюнах, де вони утримують вологу і можуть виживати при мінімумі води.

Рослинність Сахари зазнає значних змін під впливом сезонних дощів, які на короткий період перетворюють частину пустелі на зелені степи або поля. Однак цей ефект є тимчасовим через нестабільність опадів.

Сахара має складний рослинний покрив, який поділяється на кілька зон: північну (середземноморську), центральну і південну, а також два перехідні райони. Всього в Сахарі налічується близько 2800 видів судинних рослин, із яких чверть є ендемічними.

У центральній частині Сахари росте близько 500 видів рослин — це дуже низька кількість для такої великої території. Рослини, такі як акації, пальми, сукуленти, колючі чагарники та трави, пристосувались до посушливих умов, виростаючи низько, щоб зменшити втрату води через сильний вітер, зберігаючи воду в товстих стеблах, маючи довгі корені для досягнення максимального зволоження, а також маленькі товсті листя або голки для запобігання випаровуванню.

Тваринний світ Сахари

У Сахарі зустрічаються кілька видів лисиць, серед яких фенек, світла лисиця та лисиця Рюппеля. Велика біла антилопа аддакс може обходитися майже рік без води. Також можна зустріти газелей доркас, рім, даму та інші види.

У Сахарі живе також слабо розповсюджений Сахарський гепард (південно-західноафриканський), що зустрічається в Алжирі, Нігері, Малі, Беніні та Буркіна-Фасо. Наразі залишилося менше ніж 250 дорослих особин цього виду, які надзвичайно обережні й уникають людей.

Серед інших тварин – ящірки, гієна, пісочні змії, а також червоні страуси, африканські дикі собаки та рідкісні крокодили в Мавританії та Чаді.

Загрози та охорона середовища в Сахарі

Людська діяльність впливає на природні середовища в районах постійної води (оазиси) або там, де вода наближається до поверхні. Тут місцевий тиск на природні ресурси може бути інтенсивним. Хижацтво й полювання на великі ссавці значно скоротило їх популяцію.

У деяких останніх проектах, пов’язаних з розробкою пустель в Алжирі та Тунісі, використовуються зрошувальні системи, що сприяють деградації ґрунтів і солонцюванню.

Історія Сахари

Передісторія

У минулому, до того, як Сахара перетворилася на сучасну пустелю, її флора і фауна були значно різноманітнішими. За допомогою скам’янілих решток і наскельних малюнків відомо, що тут мешкали страуси, газелі, велика рогата худоба, слони, жирафи, гіпопотами та крокодили.

Наскельні малюнки з плато Гільф-Кебір, серед яких знаходиться відома печера Плавців, зображують фауну саван Сахари. На малюнках з Тассілін-Адджер також представлений домашній бик з тонкими і довгими рогами.

У Сахарі знайдено численні сліди людської діяльності: знаряддя праці, посуд, а також наскельні малюнки, які свідчать про присутність людей у ці часи.

Зміни клімату: волога та посуха

Клімат Сахари змінювався протягом усього доісторичного періоду. У оазі Більма (Нігер) збереглися залишки соляних кратерів, що свідчать про наявність морів на території Сахари близько 100 мільйонів років тому. Ці моря зникли через підняття Африки, яке призвело до утворення Альп і підняття Північної Африки. Процес утворення Сахари відбувся приблизно 7 мільйонів років тому, коли Тетис (давнє море) відступив.

Протягом останніх 2,7 мільйонів років територія переживала цикли льодовикових і міжльодовикових періодів, змінюючи свою екологію від родючих земель до пустелі кожні 5-6 тисяч років. Приблизно 40 тисяч років тому на Сахарі існували великі озера, а населення складалося з напівкочових племен. Близько 18 тисяч років тому Сахара стала гіпераридною.

Теорія астрономічного клімату

Існує астрономічна теорія, яка пояснює ці зміни клімату. Вона стверджує, що осциляції Землі навколо своєї осі створюють цикли тривалістю близько 20 тисяч років, під час яких відбуваються періоди льодовикових етапів, що чергуються з міжльодовиковими, що, у свою чергу, спричиняє зелення та висихання Сахари.

Остання зелена Сахара

Наприкінці останнього льодовикового періоду, коли клімат став більш теплим і вологим, Сахара ще залишалася зеленою. Біля 12000 р. до н.е. південно-східна межа Сахари піднялася до тропіка Рака. До 10500 р. до н.е. південно-західна частина стала значно більшою, і пустельна територія була вдвічі меншою, ніж тепер. У цей період, відомий як неолітичний субплівій, температура зросла, а Сахара отримала значну кількість опадів. Тут були великі озера, річки, які кишіли рибою, і густі зелені простори (галерейні ліси).

У цей період Сахара була заселена різноманітними народами, які займалися полюванням і збиранням, а пізніше і скотарством. Археологічні знахідки, такі як гончарні вироби з прикрасами, свідчать про розвиток неолітичної революції, що почалася приблизно 6000 р. до н.е.

Міграція та початок цивілізацій

Артефакти, як скам’янілості морських тварин і наскельні малюнки із зображенням худоби, підтверджують, що на території Сахари в ту епоху існувало скотарство. Проте більшість населення продовжувала збирати дикорослі злаки, полювати та рибалити.

Близько 6500 р. до н.е. Сахара поступово ставала все більш сухою, і з часом процеси деградації клімату спричинили великі міграції з центральної частини Африки в долину Нілу. Це стало каталізатором розвитку перших складних суспільств у долині Нілу, зокрема культури Нагада, що існувала з 3800 до 3150 р. до н.е., та становлення перших нільських монархій у таких містах, як Абідос і Гераконполіс.

Люди жили на межі пустелі тисячі років тому, починаючи з кінця останнього льодовикового періоду. У Центральній Сахарі були створені наскельні малюнки, ймовірно, близько 10 000 років тому, які охоплюють періоди Бубаліна, Кел-Есуф, Круглоголовий, Пасторальний, Кабалін та Камелін. Тоді Сахара була набагато вологішою, ніж сьогодні, і понад 30 000 петрогліфів зображали річкових тварин, таких як крокодили, половина з яких була знайдена в Тассілін-Аджер на південному сході Алжиру. Тут також були знайдені скам’янілості динозаврів, включаючи афровенатора, Jobaria та Ouranosaurus. Сучасна Сахара є мало родючою, за винятком Нільської долини, кількох оаз та північних гір, де ростуть середземноморські рослини, як оливкове дерево.

Кіффіанська культура існувала між 10 000 і 8 000 роками тому в Сахарі, під час неолітичного субплювіалу. Людські рештки цієї культури були знайдені в 2000 році на місці Гоберо в Нігері, у пустелі Тенере. Це місце є найбільшим та найстарішим похованням людей кам’яної доби в Сахарі. Кіффійці були вправними мисливцями, і кістки великих саванних тварин свідчать, що вони жили на березі озера, яке існувало під час Вологого Голоценового періоду.

Колонізація

У першому тисячолітті до н.е. кочові лівійсько-берберські племена поступово оселяються в Сахарі, простуючи її від Нілу до Атлантики. У цей самий період фінікійці, що створили торгові факторії на узбережжі Північної Африки, активно займаються торгівлею рабами, зокрема через трансафриканські маршрути.

Греки колонізують Киренаїку та Триполітанію з V століття до н.е. і створюють факторії вздовж Червоного моря, що сприяють торгівлі з берберами. Водночас берберське плем’я гараментів створює міську цивілізацію в Феззані, а карфагенський мореплавець Ганнон досліджує узбережжя Західної Сахари на атлантичному узбережжі Марокко.

Римська провінція Північна Африка була завойована в 146 році до н.е. під час третьої Пунічної війни, а римські експедиції досягають Сахари, як-от експедиції Лаціуса Булбуса в 50 році до н.е. та генерала Септімія Флакка, які досягають території Чаду наприкінці I століття.

Східна Римська імперія контролює північні узбережжя Сахари з V по VII століття, а з VIII століття мусульманське завоювання Магрибу швидко досягає Сахари. Араби та бербери розвивають транссахарські торгові системи, включаючи торгівлю людьми (арабську работоргівлю). Сахара на той час залишається головною артерією обміну між Підсахарською Африкою та Північною Африкою, що приносить значні прибутки, які викликають зацікавленість імперії. Османська імперія розширює свій вплив на Північну Африку (окрім Марокко) до кінця XIX століття, але не може ефективно і стійко поширити владу на сахаранські регіони.

Це дозволяє європейцям утвердитися спочатку через дослідження, а згодом — через колонізацію. У 1822 році двоє англійських дослідників Г’ю Клапертон і Діксон Денхем здійснюють перехід Сахари з півночі на південь. У 1828 році французький дослідник Рене Кайї досягає Тімбукту і є першим, хто повертається з цього міста після виснажливої подорожі до Марокко, тоді як англієць Александр Лейн, що випередив його, був убитий своїм проводирем незабаром після виходу з міста.

Поділ Африки закріплює домінування Франції на Сахарі (французька Сахара), контрольованої через сахарські кавалерійські компанії, засновані командувачем Лаперріном у 1902 році. Французькі авіатори здійснили перший переліт через Сахару з 3 лютого по 31 березня 1920 року, під час якого сам Лаперрін загинув. Економічний інтерес до Сахари, виражений через проекти трансафриканської залізниці та Організацію спільних сахарських регіонів у 1957 році, пояснює збереження європейської присутності в цій величезній території, але не заважає деколонізації Африки.

Сахара залишається об’єктом економічних і політичних інтересів через багатства її надр (нафту, корисні копалини, фосфати та залізо), що дають поштовх для будівництва мережі трансафриканських доріг, зокрема трансафриканської дороги, а також через напруженості та кризи в новоутворених націях.

Населення Сахари

У Сахарі проживає понад сім мільйонів жителів, кожен другий житель проживає в містах, кожен восьмий в Магрибській Сахарі. Щільність населення Сахари становить приблизно один житель на квадратний кілометр.

Населення Сахари складається з різних етнічних груп. Серед них — амазиги, включаючи туарегів (кочовий народ , чисельність якого оцінюється в мільйон осіб), арабізовані амазигські групи, такі як сахраві, що говорять на хасанійській мові, серед яких є плем’я знага, чия назва є залишком доісторичної мови Зенаги.

До інших значних груп населення належать: тобу (Лівія, Чад, Нігер, Єгипет, Судан, приблизно 600 000 осіб), нубійці, загва, канурі, хауса, сонгаї, бея та фула. Археологічні дані періоду голоцену свідчать, що до приходу берберів та арабів, близько 1500 років тому, в центральній та південній частинах Сахари вже жили нілосахарські групи, які тепер значною мірою населяють ці території в сучасну епоху.

Арабські діалекти є найпоширенішими мовами в Сахарі. Арабська, берберська та її варіанти, що тепер об’єднані під терміном амазиг (до якого входить також гуанче — мова оригінальних берберів Канарських островів), а також мови бея належать до афроазійської або хаміто-семітської мовної родини.

На відміну від сусідньої Західної Африки та центральних урядів держав Сахари, французька мова не має великого значення в особистому спілкуванні та торгівлі в цьому регіоні, а місцеве населення зберігає міцні етнічні та політичні зв’язки з лідерами туарегів і берберів та їх культурою. Спадщина французької колоніальної адміністрації переважно проявляється в територіальній реорганізації, яку здійснили Третя та Четверта республіки, що призвело до створення штучних політичних поділів в раніше ізольованому й пористому регіоні. Дипломатія з місцевими жителями велася переважно арабською мовою, що була традиційною мовою бюрократичних справ. Посередництво в суперечках і міжвідомча комунікація забезпечувалися перекладачами, яких наймала французька влада.

Наступ пустелі

Сахара постійно збільшується, і її південна межа щорічно рухається на південь на 6–10 км. З 1900 року Сахара просунулася на південь на 250  км, і це наширині, що становить понад 6000  км. Це явище пов’язане з кліматичними змінами, посиленням посух і зменшенням опадів, що призводить до розширення пустелі в напрямку більш вологих територій.

Цікаві об’єкти в Сахарі

Сахара, найбільша пустеля у світі, не тільки славиться своєю величезною площею, але й має численні унікальні природні та історичні об’єкти, які приваблюють туристів та дослідників. Ось кілька цікавих об’єктів в Сахарі:

  1. Дюни Руб аль-Халі:
    • Руб аль-Халі, відомий також як “Порожній квартал”, є однією з найбільших безлюдних піщаних областей у світі. Він займає частину південної Сахари і відомий своїми величезними дюнами висотою до 250 метрів. Дюни Руб аль-Халі пропонують дивовижні пейзажі та унікальну можливість досліджувати один із найскладніших умов для життя.
  2. Морський Ящик (Guelta d’Archei):
    • Розташований у Чаді, Морський Ящик — це природний водний резервуар, де вода зберігається в глибині скель. Цей об’єкт часто використовувався місцевими племенами як джерело питної води в умовах пустелі. Ящик являє собою рідкісну рослинність і тваринний світ, адаптований до суворих умов пустелі.
  3. Петрогліфи в Тассілін-Аджер:
    • Цей археологічний об’єкт у Алжирі включає тисячі наскельних малюнків, які датуються з 10 000 р. до н. е. до 2000 р. н. е. Вони зображують сцени полювання, ритуальні дії та сцени повсякденного життя первісних людей. Малюнки дають цінну інформацію про ранні культури та умови життя в Сахарі.
  4. Будинки-фортеці (Ksar):
    • У Сахарі можна знайти традиційні будинки-фортеці, відомі як «ксар». Вони зводяться з глини та знаходяться в ізоляції на піщаних дюнах. Ксари представляють культурне надбання і часто використовуються для зберігання зерна, скотарства та водопостачання.
  5. Лак Таліксал:
    • Лак Таліксал — це велике озеро, розташоване в Малі. Озеро формується в результаті сезонних дощів і є важливим місцем проживання для численних видів птахів і тварин. Озеро демонструє, як навіть у пустелі можливе існування водного середовища завдяки сезонним дощам.
  6. Оаза Файум:
    • Оаза Файум у Єгипті є однією з найстаріших оаз в Сахарі. Вона відома своїм багатим біологічним різноманіттям та історичними пам’ятками, включаючи палеоліт, римське місто та сучасні фермерські поселення. Оаза Файум важлива для єгипетської історії та культури, а також як джерело питної води.
  7. Око Сахари
    • Око Сахари, також відоме як Ришатський цирк або Гарганг, є одним з найбільш загадкових і унікальних природних об’єктів на Землі. Це структура, яка знаходиться в центральній частині Сахари, поблизу м. Агадаса в Мавританії. Око Сахари має форму кільця і є залишком великого кратера або давнього вулканічного виверження. Око Сахари має діаметр близько 40 км і виглядає як ідеально кругле кільце з кольоровими концентричними кільцями, які можна побачити з космосу. Центральна частина кільця складається з шести гірських порід, що чергуються, від темних до світлих.Вона утворилася внаслідок впливу або вулканічного виверження приблизно 500 мільйонів років тому. Сьогодні Око Сахари є частиною великого метеориту або вулканічного кратера. Це одна з небагатьох геологічних структур, яка добре видима з космосу. Завдяки своїй унікальній формі та кольорам Око Сахари часто використовується як орієнтир у космічних знімках і супутникових даних. Хоча науковці сперечаються про точний механізм його утворення, існують різні гіпотези, включаючи метеоритне вплив, вулканічне виверження або внутрішню теплову реакцію.

Дещо інше: