Fokker V.37 — експериментальний одномісний винищувач-парасольник (parasol monoplane) німецької компанії Fokker-Flugzeugwerke, розроблений у 1918 році під керівництвом конструктора Райнхольда Плаца (Reinhold Platz). Літак являв собою розвиток Fokker V.27 і був одним із ранніх спеціалізованих проєктів броньованого літака для штурмових дій на малих висотах, безпосередньої підтримки піхоти та боротьби з наземними цілями. Його головною особливістю була незвичайна система бронювання передньої частини фюзеляжу та захищення радіатора за допомогою великого броньованого обтічника гвинта з вентиляційними лопатями.
V.37 з’явився надто пізно, щоб пройти повноцінні випробування й отримати серійне замовлення до завершення Першої світової війни. Виробництво цього варіанта для німецької авіації не розпочалося. Водночас конструктивна лінія V.37 стала одним із джерел розвитку післявоєнного Fokker F.VI, відомого в американській службі як PW-5. Проте F.VI/PW-5 був уже істотно переробленою післявоєнною машиною і не повинен ототожнюватися безпосередньо з броньованим V.37.
Основні відомості
| Характеристика | Дані |
|---|---|
| Назва | Fokker V.37 |
| Виробник | Fokker-Flugzeugwerke |
| Конструктор | Райнхольд Плац |
| Країна | Німецька імперія |
| Рік створення | 1918 |
| Тип | експериментальний одномісний броньований винищувач/штурмовик |
| Схема | одномоторний моноплан-парасольник |
| Попередник | Fokker V.27 |
| Двигун | Benz Bz.IIIb, V-подібний 8-циліндровий, рідинного охолодження |
| Потужність | приблизно 195 к. с. |
| Бронювання | сталеві листи товщиною близько 2,5 мм у передній частині |
| Озброєння | планувалося 2 синхронні кулемети |
| Кількість | прототип/експериментальний літак; серійно не вироблявся |
| Перше застосування | не встиг прийняти участь у бойових діях |
| Подальший розвиток | конструктивно пов’язаний із післявоєнним Fokker F.VI/PW-5 |
Для V.37 немає надійно встановленого повного набору льотно-технічних характеристик: літак не пройшов достатнього циклу випробувань, а навіть його точні габарити в сучасних довідниках іноді відсутні.
Походження назви
Позначення V.37 належало до системи внутрішніх заводських позначень Fokker.
У німецькій авіаційній практиці часів Першої світової війни Fokker використовувала серію V для експериментальних і дослідних літаків. Саме тому V.37 не був офіційним військовим типом на кшталт Albatros D.V або Fokker D.VII, а насамперед заводським номером проєкту/прототипу.
Сама V-серія Fokker охоплювала велику кількість прототипів 1916–1919 років, значна частина яких стала основою для серійних літаків або технологічних експериментів.
Розроблення
V.37 виник у 1918 році як розвиток Fokker V.27.
V.27 був одномісним винищувачем-парасольником із двигуном Benz Bz.IIIb потужністю приблизно 195 к. с. і створювався як один із кандидатів Fokker на винищувальні конкурси німецької авіації. Він, своєю чергою, був збільшеним розвитком V.26 — прототипу, пов’язаного з Fokker D.VIII.
Коли німецькі військові почали приділяти більше уваги спеціалізованим літакам для дій проти наземних цілей, Fokker переробила V.27 у більш захищену машину.
Так виник V.37.
За даними історичних досліджень, конструкція була пристосована до ролі броньованого “траншейного винищувача”, тобто літака, який мав діяти на малій висоті над лінією фронту та уражати піхоту, кулеметні позиції й інші наземні цілі.
Конструктор Райнхольд Плац
Головним конструктором V.37 був Райнхольд Плац, один із найважливіших німецьких авіаконструкторів Першої світової війни.
Плац працював у Fokker під керівництвом Антоні Фоккера і відповідав за значну частину експериментальних винищувачів компанії. Його роботи включали V-серію, а також конструкції, які привели до появи Fokker D.VII та інших літаків.
V.37 цікавий тим, що Плац намагався поєднати властивості легкого парасольного винищувача з броньовим захистом, не відмовляючись від відносно простої конструкції Fokker.
Аеродинамічна схема
Fokker V.37 був одномоторним одномісним монопланом із крилом типу parasol.
Термін parasol означає, що крило розташовувалося над фюзеляжем і з’єднувалося з ним системою стояків. Це відрізняло V.37 від класичних біпланів Fokker D.VII, але водночас пов’язувало його з лінією V.26/V.27 та майбутніми Fokker D.VIII і F.VI.
Відсутність нижнього крила зменшувала аеродинамічний опір порівняно з типовим біпланом, хоча парасольна схема вимагала додаткових елементів кріплення.
Крило
Крило було вільнонесучого типу, тобто основне навантаження передавалося внутрішніми силовими елементами конструкції.
У джерелах для V.37 наводиться площа крила близько 17,0 м², однак повний набір геометричних параметрів надійно не встановлений.
Конструктивна спорідненість із V.27 та іншими парасольними Fokker означала, що V.37 успадкував характерну для цієї лінії конфігурацію з високим розташуванням крила та відкритим оглядом униз.
Фюзеляж
Фюзеляж будувався за типовою для Fokker схемою з зварених сталевих труб, яка стала однією з характерних рис конструкцій компанії.
У V.37 ця легка конструкція була доповнена бронюванням.
Особливо важливо, що броня не обмежувалася невеликою бронеспинкою пілота. Бронювання охоплювало значну частину переднього фюзеляжу, захищаючи двигун, пілота та радіатор.
Бронювання
Саме бронювання було головною особливістю V.37.
Передню частину фюзеляжу захищали сталеві броньові листи товщиною приблизно 2,5 мм. Вони повинні були захищати найбільш важливі компоненти літака від вогню зі стрілецької зброї із землі.
Бронею прикривалися:
- двигун;
- кабіна пілота;
- передня частина фюзеляжу;
- радіатор;
- ділянка за спиною пілота.
Броня позаду пілота продовжувалася вгору та утворювала своєрідний захисний екран навколо голови, який зовні був інтегрований у форму підголівника.
Це було досить прогресивним рішенням для 1918 року: замість того щоб захищати лише пілота, Fokker прагнула створити броньовану “капсулу” передньої частини літака.
Захист радіатора
Найбільш незвичайним технічним рішенням V.37 була система захисту та охолодження радіатора.
Benz Bz.IIIb був рідинноохолоджуваним двигуном, тому радіатор був критично важливим компонентом. Влучання кулі в радіатор могло призвести до втрати охолоджувальної рідини, перегріву двигуна та вимушеної посадки.
Для вирішення проблеми Fokker розмістила радіатор позаду гвинта, а перед ним встановила захисний броньовий диск.
Однак броня створювала нову проблему: вона перешкоджала надходженню повітря до радіатора.
Інженери Fokker вирішили це дуже незвичайним способом.
Броньований обтічник гвинта
На V.37 встановили великий характерний броньований обтічник гвинта — spinner.
Він виконував одночасно кілька функцій:
- зменшувавінії V.26/V.27/D.VIII. Обидва підходи частково пояснюються спорідненістю конструкцій. Fokker-history прямо виводить F.VI з V.37, тоді аеродинамічний опір;
- захищав радіатор;
- частково захищав передню частину двигуна;
- забезпечував організацію потоку повітря до радіатора.
Обтічник мав вентиляційні отвори/прорізи. Усередині передньої частини були встановлені шість лопатей, розташованих у площині гвинта. При обертанні вони працювали як вентилятор і примусово проганяли повітря через радіатор.
Це було надзвичайно нетипове рішення для винищувача Першої світової війни.
Патент на систему охолодження
Рішення з броньованим обтічником і вентиляційними прорізами було настільки оригінальним, що Fokker отримала на нього патент Німецької імперії.
Згідно з джерелами, Reichspatent №335745 на броньований обтічник гвинта з вентиляційними прорізами був виданий 2 жовтня 1918 року.
Це особливо цікаво тому, що патент з’явився практично наприкінці війни, коли можливостей для масштабного впровадження конструкції вже не залишалося.
Двигун
V.37 оснащувався Benz Bz.IIIb.
Це був рядний V-подібний восьмициліндровий бензиновий двигун із рідинним охолодженням потужністю приблизно 195 к. с.
Двигун належав до покоління потужних силових установок, які використовувалися на німецьких літаках наприкінці Першої світової війни.
Його вибір був логічним для V.37: бронювання значно збільшувало масу літака, тому потрібен був потужний двигун.
Проблема маси
Бронювання створювало очевидну проблему — зростання маси.
Для винищувача 1918 року додаткові сотні кілограмів безпосередньо впливали на:
- швидкість;
- скоропідйомність;
- маневреність;
- тривалість польоту;
- злітні характеристики.
Саме тому концепція V.37 була компромісом між захищеністю та льотними характеристиками.
З одного боку, броня збільшувала живучість літака над полем бою. З іншого — зменшувала переваги легкого одномісного винищувача.
Призначення
V.37 не був звичайним винищувачем для повітряного бою.
Його головне призначення полягало в діях проти наземних цілей на малих висотах.
У джерелах він описується як броньований винищувач для:
- низьковисотного бою;
- штурмових дій;
- підтримки піхоти;
- атак наземних позицій;
- боротьби з окопами та траншеями.
Ідея відповідала досвіду Першої світової війни, коли авіація дедалі активніше використовувалася для безпосередньої підтримки наземних військ.
Передбачуване озброєння
Повністю підтвердженої серійної конфігурації озброєння V.37 не існувало, оскільки літак не був доведений до серійного виробництва.
Проте для нього передбачалося стандартне для німецького винищувача озброєння з двох синхронних кулеметів, встановлених перед кабіною та таких, що стріляли крізь площину обертання гвинта.
Для штурмової ролі така конфігурація могла доповнюватися можливістю застосування озброєння проти наземних цілей, однак документально підтвердженого широкого набору бомбового озброєння для V.37 немає.
Тому твердження про конкретний калібр або тип кулеметів слід розглядати обережно.
Кабіна
V.37 був одномісним.
Пілот розташовувався у верхній частині фюзеляжу за двигуном, а броньові листи оточували його спереду та з боків.
Особливістю була броня за спиною пілота, яка продовжувалася догори й переходила у форму підголівника. Це мало захищати льотчика від уламків та стрілецького вогню із задньої півсфери.
Льотні характеристики
Надійних даних про максимальну швидкість, скоропідйомність, дальність та стелю V.37 немає.
Це принципово важливо: V.37 не пройшов повноцінної програми льотних випробувань.
За даними дослідження Fokker V-серії, навіть точні габарити V.37 залишаються невідомими. Відомою є приблизна площа крила — 17,0 м² — та двигун Benz Bz.IIIb потужністю 195 к. с.
Отже, цифри, які іноді зустрічаються в інтернеті як «максимальна швидкість V.37» або «бойовий радіус V.37», слід вважати непідтвердженими, якщо вони не супроводжуються першоджерелом.
Випробування
V.37 був створений у серпні 1918 року, тобто на самому завершальному етапі Першої світової війни.
Саме тому часу для повноцінної програми випробувань практично не залишилося.
На відміну від V.27, який брав участь у другому німецькому винищувальному конкурсі, V.37 з’явився вже після основного етапу таких випробувань і не встиг отримати аналогічного бойового статусу.
Кінець Першої світової війни
У листопаді 1918 року Німеччина підписала перемир’я, яке завершило бойові дії Першої світової війни.
До цього часу V.37 був ще експериментальною машиною.
Через завершення війни німецька авіаційна промисловість втратила можливість розгортати серійне виробництво нового бойового літака.
Тому V.37 так і залишився прототипом.
Серійне виробництво
Серійного виробництва Fokker V.37 не було.
Німецькі військово-повітряні сили не отримали V.37 як штатний бойовий літак.
Це відрізняє його від таких машин Fokker, як D.VII, які були запущені у великосерійне виробництво.
Основними причинами стали:
- пізня поява літака;
- завершення Першої світової війни;
- відсутність часу для повноцінної військової оцінки;
- складність і маса броньованої конструкції;
- зміна вимог до військової авіації після війни.
Відмінності між V.27 і V.37
V.37 не був абсолютно новим літаком.
Його основу становив V.27, але конструкцію істотно змінили.
| Ознака | V.27 | V.37 |
|---|---|---|
| Тип | одномісний винищувач | броньований винищувач/штурмовик |
| Схема | parasol monoplane | parasol monoplane |
| Двигун | Benz Bz.IIIb, близько 195 к. с. | Benz Bz.IIIb, близько 195 к. с. |
| Броня | практично відсутня | значне бронювання передньої частини |
| Радіатор | звичайна схема | захищений броньованим диском |
| Обтічник | звичайний | великий спеціальний броньований spinner |
| Призначення | повітряний бій | низьковисотні та штурмові дії |
| Статус | прототип | експериментальний прототип |
Деякі джерела прямо описують V.37 як подальший розвиток V.27, тоді як історичні дослідження уточнюють, що фактично V.27 був перероблений із додаванням броні та отримав нове позначення V.37.
Зв’язок із Fokker F.VI
Історія V.37 особливо цікава через його зв’язок із післявоєнним Fokker F.VI.
Після завершення війни Fokker переніс частину своєї діяльності до Нідерландів. Конструктивний досвід V.37 був використаний під час створення нового легкого одномісного винищувача F.VI.
Fokker-history прямо зазначає, що F.VI був розроблений у 1920 році на основі раніше створеного V.37.
Проте F.VI уже істотно відрізнявся від V.37:
- він отримав потужніший двигун;
- бронювання V.37 було відкинуто;
- конструкція була адаптована до післявоєнних умов;
- літак отримав американський двигун Wright-Hispano;
- його призначення змістилося в бік звичайного винищувача.
Fokker F.VI
Fokker F.VI був одномісним винищувачем-парасольником, створеним Fokker після війни.
Саме тут виникає одна з найпоширеніших плутанин у літературі про V.37.
F.VI іноді називають безпосереднім продовженням V.37, а іноді — окремим розвитком лінії V.26/V.27/D.VIII. Обидва підходи частково пояснюються спорідненістю конструкцій. Fokker-history прямо виводить F.VI з V.37, тоді як інші джерела наголошують на його спорідненості з D.VIII та парасольними монопланами Fokker.
Найбезпечніше визначати F.VI як післявоєнний розвиток конструктивної концепції V.37, а не як той самий літак.
Fokker PW-5
Американська версія F.VI отримала позначення PW-5.
Літери PW означали Pursuit, Water-cooled — винищувач із рідинним охолодженням.
Американський Army Air Service замовив машини для оцінювання. За даними Fokker-history, перші два літаки випробовувалися у США в 1921 році, після чого було замовлено ще десять.
Інші джерела також наводять загальну кількість 12 PW-5.
PW-5 використовував Wright-Hispano V-8 потужністю близько 300 к. с. та міг нести два кулемети калібру 7,62 мм. Передбачалося також встановлення невеликої бомбової підвіски.
Чи був PW-5 самим V.37?
Ні, у строгому технічному сенсі PW-5 не був самим V.37.
Правильніше говорити про генетичний зв’язок:
Fokker V.27 → Fokker V.37 → післявоєнний Fokker F.VI → Fokker PW-5
Ця схема, однак, не є абсолютно безспірною в деталях. Історична література Fokker містить різні трактування спорідненості між парасольними монопланами V.26, V.27, V.28, V.37, F.VI та подальшими конструкціями. Дослідники також прямо вказують на плутанину з повторним використанням деяких V-позначень.
Плутанина з V.40
Окрема проблема пов’язана з позначенням V.40.
Деякі вторинні джерела називали американський F.VI/PW-5 V.40, хоча це, за даними Fokker-history, є помилковим або пізнішим перенесенням позначення.
Ситуацію ускладнює те, що Fokker дійсно використовувала позначення V.40 для іншого експериментального літака — невеликого спортивного апарата.
Тому Fokker V.37, F.VI/PW-5 та V.40 не слід автоматично ототожнювати.
Бойове застосування
Fokker V.37 не брав участі в бойових діях.
Його створили надто пізно, а до моменту завершення війни він не пройшов достатнього циклу випробувань для введення в бойові частини.
Таким чином, усі оцінки його ефективності як штурмовика залишаються теоретичними.
Оцінка бойової концепції
Ідея V.37 була випереджальною в одному важливому аспекті.
У Першу світову війну літаки переважно залишалися відносно легкими та вразливими до наземного вогню. Поява спеціально броньованого одномісного літака для низьковисотних атак показувала розуміння того, що майбутня авіація потребуватиме спеціалізованих машин безпосередньої підтримки військ.
Однак V.37 мав типову для ранніх штурмовиків проблему: броня збільшувала масу, а отже вимагала потужнішого двигуна та знижувала льотні характеристики.
Крім того, 2,5-мм сталева броня могла забезпечувати захист від частини стрілецького вогню, але навряд чи могла гарантувати виживання під інтенсивним вогнем кулеметів, особливо при польоті на малій висоті.
Значення захисту двигуна
Особливо важливим було бронювання двигуна.
Для звичайного винищувача втрата охолоджувальної системи часто означала серйозну проблему, але для штурмовика, який повинен був свідомо входити в зону наземного вогню, це ставало критичною слабкістю.
Саме тому V.37 захищав не лише пілота, але й силову установку.
Це було логічним кроком до концепції броньованого штурмовика, де двигун та пілот розглядалися як єдиний захищений життєво важливий комплекс.
Вентилятор у носовій частині
Однією з найцікавіших деталей V.37 була система примусового охолодження.
Шість радіальних лопатей, пов’язаних із конструкцією броньованого spinner, створювали потік повітря через радіатор.
Таким чином, гвинт і система охолодження фактично працювали як частина єдиного аеродинамічного вузла.
Це дозволяло встановити броню перед радіатором, не повністю перекриваючи його потік повітря.
Конструктивна оригінальність
V.37 є цікавим не стільки через свої кількісні характеристики, скільки через оригінальність інженерних рішень.
До таких рішень належали:
- бронювання передньої частини фюзеляжу;
- захист двигуна;
- броньований радіатор;
- великий броньований spinner;
- вбудований вентилятор радіатора;
- використання одномоторної схеми для спеціалізованого штурмового літака;
- поєднання легкого парасольного планера з бронезахистом.
Недоліки конструкції
Концепція мала і суттєві недоліки.
Маса. Сталева броня була важкою, особливо за мірками 1918 року.
Обмежена потужність. 195 к. с. було достатньо для легкого винищувача, але значно менш переконливо для броньованої машини.
Відсутність випробувань. Не було можливості повною мірою оцінити, наскільки броня погіршила маневреність.
Пізня поява. Навіть успішні випробування вже не гарантували б серійного виробництва через завершення війни.
Обмежене озброєння. Два синхронні кулемети були достатніми для винищувача, але для спеціалізованого штурмовика можливості ураження добре захищених наземних цілей залишалися обмеженими.
Місце в розвитку Fokker
V.37 належить до дуже насиченого періоду розвитку конструкцій Fokker у 1918 році.
Приблизно в цей час компанія паралельно створювала:
- V.26;
- V.27;
- V.28;
- V.29;
- V.30;
- V.33;
- V.34;
- V.35;
- V.36;
- V.37;
- V.38;
- V.39;
- V.40.
Ці проєкти демонструють, наскільки активно Fokker експериментувала з різними схемами, двигунами та призначеннями літаків у завершальний період війни.
Порівняння з Fokker D.VIII
V.37 мав помітну спорідненість із конструктивною лінією Fokker D.VIII.
D.VIII був одномоторним винищувачем із високим вільнонесучим крилом-парасолькою та став одним із найвідоміших монопланів Fokker.
V.37 використовував подібну загальну концепцію високорозташованого крила, але відрізнявся:
- іншим силовим агрегатом;
- бронюванням;
- спеціальною носовою частиною;
- орієнтацією на наземні атаки.
Порівняння з Fokker V.27
Найближчим попередником V.37 був саме V.27.
V.27 був розроблений як винищувач і оснащувався Benz Bz.IIIb. Він проходив випробування в межах другого винищувального конкурсу 1918 року.
V.37 фактично демонстрував, як цю конструкцію можна було перетворити на більш захищений літак для дій над полем бою.
Порівняння з німецькими штурмовиками
У 1918 році німецька авіація вже накопичила досвід застосування літаків для Infanterieflieger — безпосередньої підтримки піхоти.
Однак більшість літаків цього класу не були настільки радикально броньованими, як задуманий V.37.
У цьому сенсі V.37 можна розглядати як ранню спробу перейти від універсального винищувача/розвідника до спеціалізованого броньованого штурмовика.
Значення для історії броньованої авіації
Хоча V.37 не став серійним літаком, він є важливим прикладом ранньої еволюції концепції броньованого бойового літака.
У подальші десятиліття ця концепція отримала розвиток у таких класах, як:
- штурмовики;
- літаки безпосередньої підтримки;
- протитанкові літаки;
- броньовані літаки поля бою.
Звичайно, прямий технологічний ланцюг від V.37 до пізніших штурмовиків проводити не слід. Проте сама проблема — як захистити літак від наземного вогню під час польоту на малій висоті — була сформульована тут дуже чітко.
Документовані характеристики
Через відсутність повної програми випробувань найбільш надійно підтверджуються лише окремі параметри.
Силова установка:
- 1 × Benz Bz.IIIb;
- V-подібний 8-циліндровий двигун;
- рідинне охолодження;
- близько 195 к. с.
Планер:
- одномісний;
- одномоторний;
- моноплан;
- крило типу parasol;
- площа крила близько 17,0 м².
Захист:
- сталева броня приблизно 2,5 мм;
- захист передньої частини фюзеляжу;
- захист двигуна;
- захист радіатора;
- броньована спинка/зона за пілотом.
Озброєння:
У подальші десятиліття ця концепція отримала розвиток у таких класах, як:
- передбачалися два синхронні кулемети.
Статус:
- експериментальний прототип;
- серійне виробництво не здійснювалося;
- бойове застосування не підтверджене.
Що невідомо про V.37
Історія V.37 має значну кількість білих плям.
Не можна з достатньою впевненістю встановити:
- точну максимальну швидкість;
- точну масу порожнього літака;
- точну максимальну злітну масу;
- практичну стелю;
- дальність польоту;
- бойовий радіус;
- точні розміри;
- фактичну масу броні;
- повний склад встановленого озброєння;
- результати повноцінних льотних випробувань.
Дослідницьке джерело прямо зазначає, що льотні характеристики та керованість V.37 невідомі, оскільки він не встиг пройти оцінювання.
Тому наведення точних цифр із неперевірених довідників може створювати хибне враження про ступінь вивченості літака.
Плутанина в історіографії
Fokker V.37 є одним із літаків, щодо яких вторинна література містить суперечності.
Основні причини:
Плутанина в історіографії
- велика кількість експериментальних Fokker із близькими конструкціями;
- повторне використання заводських позначень;
- відсутність повної документації;
- перенесення німецьких конструкцій до Нідерландів після війни;
- пізніше створення F.VI та PW-5 на основі спорідненої конструктивної бази.
Дослідники Fokker прямо називають ситуацію із V-номерами та походженням деяких парасольних монопланів заплутаною.
Тому найбільш обґрунтованим є підхід, за якого V.37 розглядається як броньована модифікація/розвиток V.27, а F.VI/PW-5 — як післявоєнний розвиток цієї конструктивної лінії, але не як тотожний літак.
Хронологія
- квітень 1918 року — побудований Fokker V.27 із двигуном Benz потужністю близько 195 к. с.
- травень–червень 1918 року — V.27 бере участь у другому винищувальному конкурсі в Адлерсгофі.
- літо 1918 року — виникає потреба у більш захищеному одномісному літаку для дій проти наземних цілей.
- серпень 1918 року — створений Fokker V.37 як броньований розвиток V.27.
- осінь 1918 року — Fokker отримує патент на конструкцію броньованого обтічника з вентиляційними елементами.
- 11 листопада 1918 року — завершення Першої світової війни; серійна програма V.37 не запускається.
- 1920 рік — конструктивна концепція V.37 використовується при створенні Fokker F.VI.
- 1921 рік — два F.VI проходять випробування в США.
- 1921–1922 роки — F.VI поставляється американському Army Air Service як PW-5; загалом побудовано 12 машин.
Fokker V.37 у контексті розвитку військової авіації
V.37 є характерним прикладом того, як наприкінці Першої світової війни авіаконструктори почали шукати спеціалізовані рішення для штурмової авіації.
Його творці фактично намагалися відповісти на три взаємопов’язані питання:
- Як захистити пілота від стрілецького вогню?
- Як захистити двигун, без якого літак не зможе повернутися на базу?
- Як зберегти достатню льотну ефективність після встановлення броні?
Рішення Fokker — бронювання передньої частини та оригінальний захищений радіатор — було технічно цікавим, але з’явилося занадто пізно.
Історичне значення
Fokker V.37 не був успішним бойовим літаком у традиційному розумінні: він не отримав серійного замовлення, не сформував бойових частин і не воював.
Його значення полягає насамперед у конструкторському експерименті.
Літак показує:
- як Fokker розвивала парасольну схему;
- як Reinhold Platz експериментував із бронюванням;
- як вирішувалася проблема захисту рідинного радіатора;
- як виникали перші спеціалізовані концепції броньованої підтримки піхоти;
- як військові розробки 1918 року продовжували життя у післявоєнних Fokker F.VI та PW-5.
Fokker V.37 був маловідомим, але технічно дуже цікавим експериментальним літаком кінця Першої світової війни. Створений у серпні 1918 року як розвиток Fokker V.27, він призначався для низьковисотних бойових дій та безпосередньої підтримки піхоти.
Головною особливістю літака було бронювання передньої частини фюзеляжу 2,5-мм сталевими листами, яке захищало пілота, двигун і радіатор. Щоб одночасно захистити радіатор від наземного вогню та забезпечити його охолодження, Fokker створила незвичайний броньований обтічник гвинта з вентиляційною системою. Це рішення було запатентоване восени 1918 року.
Однак V.37 з’явився в останні місяці війни. Він не встиг пройти повноцінних випробувань, а після перемир’я потреба Німеччини в нових бойових літаках фактично зникла. Тому серійного V.37 не існувало, а його бойові характеристики залишилися значною мірою невідомими.
Водночас конструкція не зникла безслідно. Після війни Fokker використала досвід V.37 для створення F.VI, який у США отримав позначення PW-5. Цей літак уже мав 300-сильний Wright-Hispano, іншу конструкцію та не був броньованим V.37, але став його важливим післявоєнним нащадком у конструктивному сенсі.
Таким чином, Fokker V.37 — це не стільки “невдалий винищувач”, скільки один із ранніх експериментів зі створення спеціалізованого броньованого штурмового літака. Його коротка історія добре демонструє перехід військової авіації від універсальних легких винищувачів до спеціалізованих літаків безпосередньої підтримки наземних військ.