Бахмут — одне з найдавніших міст Донеччини, чия історія почалася задовго до виникнення індустріального Донбасу. Народжене на берегах солоних джерел і прикордонних степів, воно століттями було містом фортеці, солеварів, купців і козаків, а згодом — промисловим та культурним центром сходу України. У XXI столітті Бахмут став символом незламності українського спротиву під час російсько-української війни, а його назва увійшла до світової історії як одна з найвідоміших битв сучасності.

Географічне положення

Бахмут розташований у північній частині Донецької області на річці Бахмутці — правій притоці Сіверського Дінця. Місто лежить приблизно за 90 км на північний схід від Донецька, на перетині історичних шляхів між Слобожанщиною, Донбасом і Приазов’ям. Через нього проходили важливі автомобільні та залізничні магістралі, що з’єднували Харківщину, Луганщину, Донеччину та центральні райони України.

Місцевість являє собою хвилястий степ із крейдяними пагорбами, балками та покладами кам’яної солі, які визначили економічну історію міста.

Походження назви

Назва походить від річки Бахмутки, яка згадується в документах XVI століття. Етимологія остаточно не встановлена. Найпоширеніші гіпотези пов’язують її з тюркськими словами або антропонімом, що відображає багатовікові контакти слов’янського населення зі степовими кочовими народами.

У 1924 році радянська влада перейменувала місто на Артемівськ на честь більшовика Федора Сергєєва («Артема»). У 2016 році в межах українського закону про декомунізацію історичну назву Бахмут було офіційно відновлено.

Заснування та рання історія

Історія Бахмута починається щонайменше у XVI столітті. Уже 1571 року московські сторожові служби згадували Бахмутську сторожу — один із прикордонних постів для спостереження за пересуванням кримських татар.

Наприкінці XVII століття біля солоних озер виникли постійні поселення солеварів. У 1701 році було споруджено Бахмутську фортецю, яка стала одним із центрів оборони південних рубежів.

Сіль стала головним багатством міста. Вона приваблювала козаків, промисловців, державних чиновників і переселенців. Саме навколо соляних промислів виросла економіка раннього Бахмута.

Козацький Бахмут

Бахмут мав особливе місце в історії українського козацтва.

На початку XVIII століття він став центром Бахмутської козацької сотні Ізюмського слобідського полку. Тут жили українські козаки, які не лише охороняли кордон, а й займалися солеварінням, землеробством і торгівлею.

У 1705–1708 роках місто стало одним із центрів повстання під проводом Кіндрата Булавіна, що охопило значну частину Дону та Слобожанщини. Події тих років назавжди закарбували Бахмут у військовій історії Східної Європи.

Бахмут у XVIII–XIX століттях

У 1783 році Бахмут отримав статус повітового міста.

Протягом XIX століття він став адміністративним центром великого Бахмутського повіту Катеринославської губернії. До повіту входили території сучасних Донецької, Луганської та частково Дніпропетровської областей.

Саме в Бахмутському повіті розпочався промисловий розвиток Донбасу. Тут відкривалися перші шахти, металургійні підприємства, коксохімічні заводи, що згодом дали початок сучасному індустріальному регіону.

Соляна столиця України

Бахмут століттями залишався головним центром видобутку кам’яної солі.

У XIX столітті відкриття великих покладів солі дозволило перейти від випарювання розсолу до промислового шахтного видобутку. Поступово місто стало найбільшим центром соляної промисловості України.

Поруч із Бахмутом розташовані знамениті соляні родовища Соледара, які належать до найбільших у Європі. Саме тут працював Український науково-дослідний інститут соляної промисловості.

Промисловість

До початку повномасштабної війни Бахмут був одним із найрозвиненіших промислових центрів Донеччини.

Основні галузі:

  • видобуток кам’яної солі;
  • кольорова металургія;
  • машинобудування;
  • виробництво будівельних матеріалів;
  • харчова промисловість;
  • виноробство.

Світову популярність місту приніс завод ігристих вин, чиї підземні сховища були облаштовані у старих гіпсових виробках на значній глибині, що забезпечувало ідеальні умови для витримки вина.

Населення

До початку війни 2022 року населення Бахмута становило близько 73 тисяч осіб. Місто було багатонаціональним: українці становили найбільшу етнічну групу, поруч жили росіяни, білоруси, вірмени, греки, татари та представники інших народів.

Українська тематика

Попри тривале перебування у складі Російської імперії та СРСР, Бахмут має виразну українську історичну основу.

Саме тут проходили південні межі Слобідської України, діяли українські козацькі сотні, а місто входило до адміністративної системи українських земель. Протягом XIX століття більшість населення повіту становили українські селяни, які заселяли степові території Донбасу.

У 1917–1921 роках влада в Бахмуті неодноразово переходила від Української Народної Республіки до більшовиків, білогвардійців та інших військових формувань.

У 2016 році місту було повернуто історичну назву Бахмут у межах декомунізації, що стало одним із найпомітніших символів повернення історичної пам’яті України.

Друга світова війна

У листопаді 1941 року Бахмут був окупований німецькими військами. Під час окупації діяло підпілля, відбувалися масові репресії мирного населення.

У вересні 1943 року місто було звільнене під час Донбаської наступальної операції. Після війни Бахмут швидко відновив промисловість і знову став одним із головних економічних центрів області.

Російсько-українська війна

Після початку російської агресії у 2014 році Бахмут залишився під контролем України та став одним із головних логістичних центрів української оборони на Донбасі.

Із серпня 2022 року місто стало ареною найтриваліших і найкривавіших боїв повномасштабної війни. Битва за Бахмут тривала багато місяців і стала символом стійкості українських військових. Бої призвели до майже повного руйнування міської забудови, промислових підприємств, транспортної інфраструктури та житлових кварталів. Після захоплення більшої частини міста російськими військами у 2023 році його територія залишається зоною активних бойових дій, а саме місто зазнало катастрофічних руйнувань.

Освіта і культура

До війни в Бахмуті працювали:

  • університетські підрозділи;
  • коледжі;
  • професійно-технічні заклади;
  • музичні школи;
  • драматичний театр;
  • краєзнавчий музей;
  • бібліотеки;
  • художні школи.

Місто було важливим культурним центром півночі Донеччини.

Архітектура

До масштабних руйнувань Бахмут поєднував архітектуру різних епох:

  • будівлі XVIII–XIX століть;
  • купецькі особняки;
  • православні храми;
  • адміністративні споруди доби Російської імперії;
  • конструктивізм 1920–1930-х років;
  • післявоєнну радянську забудову.

Особливу цінність становив історичний центр із регулярним плануванням XVIII століття.

Цікаві факти

  • Бахмут є одним із найстаріших міст сучасної Донецької області.
  • Саме соляні промисли визначили його розвиток на кілька століть.
  • До 1924 року місто офіційно мало історичну назву Бахмут, яку було відновлено у 2016 році.
  • Бахмут був найбільшим центром соляної промисловості України та одним із найбільших виробників кам’яної солі в Європі.

Образ міста

Бахмут завжди здавався містом, яке виросло не всупереч степу, а завдяки йому. Тут земля пахла не лише чорноземом, а й сіллю, що тисячоліттями накопичувалася в її надрах. Вулиці сходилися до річки так само природно, як караванні шляхи колись сходилися до фортеці. У Бахмуті минуле ніколи не лежало під товщею часу — воно виступало на поверхню крейдяними схилами, старими кварталами, козацькими назвами й мовчазними шахтами. Війна майже стерла це місто з карти, але не змогла стерти його з історії. Як і сіль, що зберігає пам’ять про давні моря, Бахмут зберігатиме пам’ять про людей, які жили, працювали й боронили його, перетворивши звичайне місто Донбасу на один із найсильніших символів сучасної України.

Дещо інше: