Uriah Heep — британський рок-гурт, утворений в Лондоні у грудні 1969 року з ініціативи Девіда Байрона (David Byron; 29 січня 1947, Еппінг, Велика Британія — 7 березня 1985, Редінг, Велика Британія) — вокал, та Міка Бокса (Mick Box; 9 червня 1947, Лондон, Велика Британія) — гітара.
Колектив існує й донині, хоча склад його учасників за ці роки неодноразово змінювався. Гурт кілька разів бував з гастролями і в Україні, востаннє – у 2016 році в рамках концертного туру на підтримку альбому Outsider.
July Morning — композиція Девіда Байрона та Кена Хенслі, записана у липні 1971 року на лондонській студії Lansdowne, пізніше включена до третього студійного альбому гурту Look at Yourself, котрий вийшов на Mercury/Bronze Records у жовтні того ж року. Протягом багатьох років залишалась центральною річчю концертного репертуару гурту.
There I was on a July morning
Looking for love
With the strength
Of a new day dawning
And the beautiful sunAt the sound
Of the first bird singing
I was leaving for home
With the storm
And the night behind me
And a road of my ownWith the day came the resolution
I’ll be looking for you
La la la laI was looking for love
In the strangest places
Wasn’t a stone
That I left unturned
Must have tried more
Than a thousand faces
But not one was aware
Of the fire that burnedIn my heart, in my mind, in my soul
La la la laThere I was on a July morning
I was looking for love
With the strength
Of a new day dawning
And the beautiful sunAnd at the sound
Of the first bird singing
I was leaving for home
With the storm
And the night behind me
Yeah, and a road of my own
Липень завжди приходив до нашого містечка раніше за календар. Спершу його видавали птахи, які співали так, ніби пам’ятали ще той перший світанок, коли світ тільки вчився дихати. Потім сонце починало торкатися дахів із такою лагідністю, наче просило пробачення за всі ночі, що колись були надто довгими. А вже після цього люди виходили на вулиці й робили вигляд, що живуть лише сьогодні, хоча насправді кожен ніс за плечима ціле життя невимовлених слів.
Того ранку я вирушив шукати любов. Не тому, що знав, де вона живе, а тому, що більше не міг жити серед її відсутності. Після бурі повітря було таким чистим, що здавалося: варто лише вимовити чиєсь ім’я — і воно з’явиться над полями, мов легка хмарина, яку вітер забув віднести до моря.
Дорога навчила мене дивитися в людські обличчя так, ніби кожне з них приховувало цілий всесвіт. Я знаходив усмішки, схожі на відчинені вікна, очі, в яких дрімали осінні дощі, руки, що пам’ятали тепло інших рук. Та щоразу мені бракувало чогось невидимого — тієї іскри, яка перетворює випадкову зустріч на долю.
Я пройшов стільки шляхів, що пил почав упізнавати мої кроки. Я навчився розрізняти самотність за запахом вечірнього повітря і надію — за тим, як світанок торкається трави. І зрештою зрозумів дивну річ: любов ніколи не ховається серед натовпу. Вона терпляче чекає, поки людина перестане шукати її як загублену річ і почне жити так, ніби світ уже подарував їй усе необхідне.
Коли я повернувся додому, липневий ранок ще не закінчився. Птахи все так само співали, а сонце стояло над землею, мов велика золота обітниця. Здавалося, ніщо не змінилося. Але дорога, якою я йшов, уже була іншою, бо вона знала моє ім’я.
І тоді мені відкрилася проста істина, про яку мовчать навіть найстаріші дерева. Любов не живе ні в далеких містах, ні в чужих очах, ні за наступним поворотом дороги. Вона народжується в ту мить, коли після найдовшої ночі людина наважується зустріти світанок із відкритим серцем. Усе інше — лише шляхи, якими вона приходить до нас, іноді запізнюючись на роки, але ніколи — на справжній час.