Бешанковицький район — адміністративно-територіальна одиниця у складі Вітебської області Білорусі. Центр — міський поселок Бешанковичі.
Географія
Бешанковицький район розташований у центрі Вітебської області. Межує з Вітебським, Шумілінським, Ушацьким, Лепельським, Чашницьким і Сенненським районами.
Північна частина району знаходиться на території Полотської низини, південна — на Чашницькій рівнині. Більше 90 % поверхні знаходяться на висоті до 150 метрів. Найвищий пункт району — 179,8 м, знаходиться біля села Пліса. Найнижчий пункт (111,6 м) — на північному заході, в долині Західної Двіни.
Основні річки — Західна Двіна та її притоки: Ула, Свячанка, Кривинка, Білозка. На території району знаходиться 37 озер загальною площею близько 19,49 км². Серед найбільших озер — Саро, Острівне, Городня, Білое, Боровна, Гарнасвечча, Білое, Караньово.
Історія
Заселення території сучасного Бешанковицького краю розпочалося в давні часи. Яскравими свідченнями цього є археологічні пам’ятки ПриДвіння — стоянки первісної людини кам’яного віку, а також городища, поселення, кургани. У другій половині IX століття територія Вітебщини, разом з Наддвіниною, увійшла до складу Київської Русі. У X столітті утворилося Полоцьке князівство, яке займало територію сучасних Вітебської, північної частини Мінської та Могильовської областей. Зручне географічне становище на басейнах Західної Двіни, Березини та Німана сприяло розвитку самостійної економіки та культури Полоцької землі, встановленню широких торгових зв’язків із низкою країн Заходу і Сходу та з Південною Руссю. Цьому значною мірою сприяло те, що через Полоцьке князівство, зокрема через територію Бешанковицького району, проходив водний «шлях із варягів у греки», що сприяло розвитку ремесел та торгових зв’язків.
В кінці XIII — XIV століттях письмові джерела згадують офіційні договори між Ригою, Полоцьком і Вітебськом, пізніше Улою і Бешанковичами щодо торгівлі по Західній Двіні. Щороку на Наддвінських пристанях завантажували віск, мед, пеньку та інші товари. Зручне географічне становище сприяло зростанню і економічному розвитку наддвінських поселень, однак природні умови — великі ліси, озера, болота, переважання піщаних ґрунтів — не сприяли розвитку пасовищного землеробства на бешанковицькій землі. Тому господарство тут мало більш промисловий характер, було розвинутою експлуатація лісів: бортництво, полювання, а також рибальство і тваринництво. У письмових джерелах Бешанковичі згадуються вперше в 1447 році (за А. П. Сапуновим) або в 1460 році (за В. В. Турчиновичем).
З початку XIV століття територія району була в складі Великого Князівства Литовського (з 1504 року — у Полоцькому воєводстві), після Люблінської унії 1569 року — в складі Речі Посполитої. Внаслідок першого поділу Речі Посполитої (1772) правобережна частина Бешанковиччини була приєднана до Російської імперії, після другого поділу (1793) — і лівобережна (увійшла до складу Лепельського повіту Полоцької, з 1802 року — Вітебської губернії).
Велике значення для економічного розвитку Бешанкович, Ули та інших населених пунктів мало будівництво у 1797—1805 роках Брезінської водної системи для транспортування лісоматеріалів з Мінської губернії в Ригу. На всю Вітебську губернію Бешанковичі славилися своїм Петрапаївським ярмарком, який у XVIII столітті був одним з найбільших на території Білорусі.
У війні 1812 року біля сіл Острівне, Куковячино, Дарогакупово відбулися жорстокі бої російських військ з армією Наполеона. 11 липня 1812 року Бешанковичі були зайняті французькими військами, які розмістили тут свій гарнізон. кілька днів у Бешанковичах знаходився штаб імператора.
Населення
Населення — 24 700 (1996). У 2005 році в районі проживало 20 433 людини, у 2006 році — 19 844 людини, з них в м. п. Бешанковичі — 7 733, в сільській місцевості — 12 111 людей. На території району налічувалося 243 сільських населених пункти. У 2009 році проживало 18 265 людей. У 2011 році — 17 113, з них 6 902 в міському, 10 211 в сільському населення.
Адміністративний поділ
До складу району входять міський поселок Ула, 235 сільських населених пунктів. Район поділяється на 10 сільських рад (1996): Островенська, Бачейківська, Верхнякривинська, Верховська, Драздовська, Пліська, Рубежська, Свячанська, Сокарівська, Соржитська.
8 квітня 2004 року було скасовано 5 сільських рад: Драздовська, Пліська, Рубежська, Сокарівська та Свячанська; Ульський поселковий совіт. Створено Ульську сільську раду.