Велесова книга вже багато років привертає увагу істориків і літераторів, залишаючи їх у роздумах: чи є вона справжнім артефактом, чи вдалою містифікацією?
Ця загадкова історія почалася в серпні 1919 року, коли полковник армії барона Врангіля Алі Ізенбек виявив дерев’яні дошечки в покинутому маєтку Великий Бурлук на Харківщині. Попередні власники цього маєтку, родина Донець-Захаржевських, були відомі своїм інтересом до історії.
Дошечки, як стверджують прихильники справжності, належали новгородським волхвам X століття. Їх вивезла до Франції Анна Ярославна, дочка князя Ярослава Мудрого, яка стала дружиною французького короля. Після довгих поневірянь артефакт повернувся до Росії, де був куплений антикваром Олександром Сулакадевим, а згодом опинився у Великому Бурлуці.
Ізенбек, виїхавши з Росії, взяв знайдені дошечки з собою до Франції, потім до Бельгії, де викладав мистецтвознавство. У 1926 році він показав ці дошечки Юрію Миролюбову, російському емігранту і філологу, який протягом багатьох років вивчав і переписував артефакти. На жаль, у 1941 році Ізенбек помер, а дошечки зникли при загадкових обставинах, йдучи чуткам, до їх зникнення було причетне гестапо. Після війни Велесова книга могла залишитися у таємниках радянського командування, і до наших днів дійшли лише копії текстів, які зробив Миролюбов.
У 1953-57 роках текст Велесової книги, названої на честь язичницького бога Велеса, було опубліковано в російському мігрантському журналі в Сан-Франциско. На думку Миролюбова, книга розповідає про історію стародавніх русичів з IX століття до нашої ери до середини IX століття нашої ери, часів Аскольда і Діра. Сучасні вчені ж стверджують, що нижньою межею оповідання є 650 рік до нашої ери.
Згідно з більшістю дослідників, Велесова книга вважається підробкою. Основний аргумент науковців — дощечки, ймовірно, не могли зберегтися впродовж понад тисячу років. Багато з них, за свідченням самого Ізенбека, були в поганому стані, роз’їдені комахами і частково знищені. Більш того, існує занепокоєння з приводу того, що оригінали текстів і фотографій зникли.
Мова, якою написана книга, свідчить про те, що вона є фальшивкою. Дослідники вважають, що Велесова книга є збіркою штучно спотворених слів старослов’янської, давньоруської та сучасних слов’янських мов. Хоча захисники справжності стверджують, що оцінювати язичницьку пам’ятку слід з іншої перспективи, враховуючи, що письмовість у Русі могла існувати ще до прийняття християнства.
Цілком ймовірно, що Велесову книгу створив Миролюбов, намагаючись довести старовину слов’янського племені. Інша версія свідчить про те, що він міг натрапити на підробку, а фальсифікацію книги приписують Сулакадеву, який раніше виготовляв старовинні предмети.
Попри численні суперечки, Велесова книга залишається однією з білих плям в українській історії. Чи приймати її як справжній документ, чи відкидати як містифікацію — особиста справа кожного історика. Однак не варто забувати, що навіть найнеймовірніше може виявитися правдою.