Кафе при театрі — це місце, де сучасна п’єса нарешті знаходить свій природний фінал: після двох годин розмов про сенс життя люди сідають вечеряти й замовляють щось, що має ціну, але, на щастя, не має сенсу.
Тут усе влаштовано надзвичайно демократично. Актори грають перед глядачами, глядачі їдять перед акторами, а офіціант, здається, єдина людина в закладі, яка справді знає, що від неї хочуть.
Особливо зворушує атмосфера інтелектуальності. За сусіднім столиком обговорюють Чехова, за іншим — сучасну драматургію, а біля бару хтось переконливо пояснює, чому все це коштує дорожче, ніж учора. Так мистецтво непомітно переходить у гастрономію, а гастрономія — у філософію.
Кажуть, колись у цьому місці збиралася московська богема. Тепер вона повернулася, тільки з телефонами, картками та значно меншою вірою в майбутнє.
І все ж кафе при театрі має одну безперечну перевагу: тут люди нарешті перестають удавати, що прийшли за мистецтвом.
Вони прийшли поїсти.
А мистецтво, як і належить мистецтву в сучасній Москві, терпляче чекає — поки за нього заплатять.
