S-3A Viking — американський палубний реактивний протичовновий літак

S-3A Viking — американський палубний реактивний протичовновий літак, розроблений компанією Lockheed Corporation для Військово-морських сил США. Він став першим у світі палубним протичовновим літаком із турбореактивними двигунами, призначеним для тривалого патрулювання, пошуку та знищення підводних човнів, ведення морської розвідки, спостереження за надводною обстановкою, постановки морських мін, виконання пошуково-рятувальних операцій і дозаправлення літаків у повітрі.

Завдяки великій дальності польоту, сучасному на той час комплексу бортового обладнання та високому рівню автоматизації S-3A став одним із найважливіших літаків авіації авіаносців США у період Холодної війни.

Історія створення

У другій половині 1960-х років ВМС США розпочали програму VSX зі створення нового палубного літака для заміни поршневого протичовнового літака Grumman S-2 Tracker. Основною вимогою було значне збільшення дальності польоту, швидкості, часу патрулювання, можливостей виявлення сучасних атомних підводних човнів та автоматизації роботи екіпажу.

У 1969 році переможцем конкурсу стала компанія Lockheed, яка отримала контракт на розробку літака YS-3A. Перший прототип здійснив політ 21 січня 1972 року. Після успішних випробувань літак був прийнятий на озброєння ВМС США 20 лютого 1974 року. Серійне виробництво тривало з 1974 по 1978 рік. За цей час було побудовано 187 серійних літаків модифікації S-3A.

Призначення

Основним призначенням S-3A Viking була боротьба з підводними човнами противника в районах дій авіаносних ударних груп. Крім цього літак міг виконувати:

патрулювання морських районів;
виявлення надводних кораблів;
ведення радіолокаційної та оптичної розвідки;
супровід корабельних угруповань;
постановку морських мін;
пошуково-рятувальні операції;
контроль морських комунікацій;
цілевказання корабельним силам;
дозаправлення інших літаків після переобладнання у варіант танкера.

Конструкція

S-3A являє собою двомоторний суцільнометалевий палубний літак нормальної аеродинамічної схеми з високорозташованим крилом.

Фюзеляж має напівмонококову конструкцію та розрахований на значні навантаження під час катапультного старту й посадки на авіаносець. Крило обладнане механізмом складання консолей, що дозволяло компактно розміщувати літаки у ангарах корабля. Вертикальне оперення також складалося для економії місця.

Шасі триопорне, посилене, призначене для експлуатації на палубах авіаносців. Передня стійка оснащувалася вузлом приєднання до парової катапульти.

Усі чотири члени екіпажу розміщувалися на катапультних кріслах, що значно підвищувало безпеку польотів.

Силова установка

Літак оснащувався двома турбореактивними двоконтурними двигунами General Electric TF34-GE-2, встановленими у мотогондолах під крилом.

Основні переваги двигунів:

висока економічність;
невелика витрата пального;
низький рівень шуму;
висока надійність;
можливість тривалого патрулювання.

Для збільшення дальності польоту літак обладнувався висувною штангою дозаправлення у повітрі.

Екіпаж

Екіпаж складався з чотирьох осіб:

командир екіпажу (пілот);
другий пілот;
оператор тактичних систем;
оператор сенсорного комплексу.

Завдяки високому рівню автоматизації кожен член екіпажу відповідав за окремий комплекс обладнання, що дозволяло ефективно працювати навіть під час багатогодинних патрульних польотів.

Бортове обладнання

На момент створення S-3A був одним із найбільш технологічно оснащених морських літаків світу.

До складу комплексу входили:

цифровий бортовий комп’ютер;
імпульсно-доплерівська пошукова радіолокаційна станція;
магнітометр MAD;
інфрачервона система спостереження;
система постановки та прийому гідроакустичних буїв;
радіотехнічна система розвідки;
інерціальна навігаційна система;
автоматична система управління польотом;
комплекс зв’язку з кораблями й літаками;
система автоматичної обробки інформації про підводні цілі.

Радіолокаційна система

Основною РЛС літака була AN/APS-116, яка забезпечувала:

виявлення кораблів;
супровід морських цілей;
картографування берегової лінії;
навігацію над морем;
визначення координат об’єктів.

Пізніше модернізовані літаки S-3B отримали сучаснішу РЛС AN/APS-137 із режимом синтезованої апертури.

Протичовновий комплекс

Основною особливістю літака був надзвичайно потужний комплекс боротьби з підводними човнами.

До його складу входили:

десятки гідроакустичних буїв різних типів;
магнітометр;
система аналізу акустичної інформації;
цифрові процесори обробки сигналів;
автоматизовані засоби класифікації підводних цілей;
обчислювальний комплекс для визначення координат підводного човна.

Після постановки буїв літак міг одночасно аналізувати сигнали від великої кількості датчиків і визначати місце знаходження субмарини.

Навігаційний комплекс

Навігаційне обладнання включало:

інерціальну систему;
доплерівський вимірювач швидкості;
радіонавігаційні системи TACAN;
автоматичний пілот;
систему посадки на авіаносець;
навігаційний комп’ютер.

Комплекс забезпечував точне виконання польотів над океаном за будь-яких погодних умов.

Озброєння

Внутрішній бомбовий відсік і два підкрильні вузли підвіски дозволяли використовувати широкий спектр озброєння.

До нього належали:

протичовнові торпеди Mk 46;
глибинні бомби;
морські міни;
некеровані авіаційні бомби;
касетні боєприпаси;
ракети AGM-84 Harpoon (на модернізованих версіях);
керовані авіаційні боєприпаси.

Максимальна бойова маса озброєння перевищувала 2 000 фунтів (понад 900 кг) у внутрішньому відсіку без урахування зовнішніх підвісок.

Льотно-технічні характеристики

Основні характеристики S-3A Viking:

екіпаж — 4 особи;
довжина — 16,26 м;
розмах крила — 21,08 м;
висота — близько 6,9 м;
порожня маса — близько 12 т;
максимальна злітна маса — понад 23,8 т;
двигуни — два General Electric TF34-GE-2;
максимальна швидкість — близько 830 км/год;
практична стеля — приблизно 12 200 м;
дальність польоту — понад 4 200 км;
тривалість патрулювання — багато годин із можливістю дозаправлення в повітрі.

Експлуатація

Першими літаки отримала навчальна ескадрилья VS-41. Згодом S-3A стали основним протичовновим літаком усіх американських авіаносців.

Протягом служби літаки активно використовувалися:

під час Холодної війни;
для контролю радянських підводних човнів;
під час операції «Буря в пустелі»;
у конфліктах на Балканах;
під час операцій в Афганістані;
у війні в Іраку.

Поступово головною задачею стала морська розвідка, спостереження за надводною обстановкою та дозаправлення палубної авіації.

Модернізація

Більшість літаків S-3A була модернізована до стандарту S-3B.

Основні зміни:

нова РЛС AN/APS-137;
сучасніший бортовий комп’ютер;
нові системи зв’язку;
інтеграція ракети AGM-84 Harpoon;
удосконалена система радіотехнічної розвідки;
нові навігаційні комплекси;
покращена обробка акустичних сигналів.

Основні модифікації

S-3A — базовий протичовновий літак.

S-3B — модернізована версія з новою електронікою та можливістю застосування протикорабельних ракет.

ES-3A Shadow — літак радіоелектронної розвідки, створений шляхом переобладнання 16 машин.

KS-3A — варіант паливозаправника, який не був реалізований серійно.

US-3A — транспортний варіант для перевезення вантажів і персоналу.

Завершення служби

Після завершення Холодної війни потреба у великій кількості спеціалізованих протичовнових літаків поступово зменшилася. Починаючи з 2000-х років S-3 Viking почали виводити з бойового складу. Частина машин використовувалася як літаки-заправники, інші — для випробувань і дослідницьких програм. Останні літаки ВМС США були остаточно списані у 2016 році, а останній S-3B, який використовувала NASA як дослідницьку платформу, завершив експлуатацію у 2021 році.

Значення

S-3A Viking став одним із найуспішніших палубних протичовнових літаків другої половини XX століття. Він поєднав високу економічність реактивних двигунів, значну тривалість польоту, потужний комплекс сенсорів і сучасні цифрові системи обробки інформації. Літак істотно підвищив можливості авіаносних ударних груп США щодо боротьби з підводними човнами, морської розвідки та контролю океанських комунікацій і став важливою складовою морської авіації США протягом понад чотирьох десятиліть.