Корабельний зенітний ракетний комплекс “Оса-М” був розроблений у середині 1960-х років в СРСР для забезпечення протиповітряної оборони кораблів ВМФ. Він став вдосконаленою версією комплексу “Оса” і був прийнятий на озброєння в 1973 році після успішних випробувань. Комплекс був призначений для боротьби з повітряними цілями, такими як літаки, вертольоти та крилаті ракети, а також з надводними цілями.
Історія та розробка
Розробка комплексу “Оса-М” почалася після постанови Ради Міністрів від 27 жовтня 1960 року, яка визначила необхідність створення зенітних ракетних комплексів “Оса” та “Оса-М”. Спочатку ці системи планувалося створити для ППО Сухопутних військ і ВМФ, а також для бойових кораблів. Важливими етапами були модернізація пускових установок та покращення характеристик ракет.
Зокрема, були проведені випробування на кораблях проектів 1124 та 1134, а також встановлення на таких типах кораблів, як крейсери проекту 68 і 1135. Після доопрацювань система показала високі результати і була впроваджена в серійне виробництво.
Конструктивні особливості
Комплекс “Оса-М” складається з ракетної установки, системи управління, радіолокаційних станцій виявлення та супроводу мети, а також бойових ракет 9М33. Ось основні його особливості:
- Ракета 9М33 має одноступінчастий твердопаливний двигун та аеродинамічну конструкцію з кермами в носовій частині, що дозволяє забезпечити стійкість і точність польоту.
- Пускова установка ЗІФ-122 розроблена таким чином, що ракети знаходяться в спеціальних барабанах, що дозволяє швидко змінювати ракети для пуску, забезпечуючи високий темп стрільби.
- Система управління працює за допомогою радіокомандного методу, що дозволяє здійснювати точне наведення ракет на мету. Вона включає в себе радіолокаційні станції, що виявляють та супроводжують цілі на відстані до 50 км.
- Комплекс також має механізм захисту від перешкод, що дозволяє ефективно використовувати систему навіть в умовах радіоелектронної боротьби.
Модернізації
У 1975 році була проведена перша модернізація комплексу, що дозволила зменшити мінімальну висоту поразки мети з 60 до 25 метрів. Згодом, у середині 1980-х років, була проведена ще одна модернізація, що дозволила ефективніше вражати низьколетючі крилаті ракети (ПКР).
Тактико-технічні характеристики
- Маса ракети: 128 кг
- Маса бойової частини: 15 кг
- Швидкість польоту ракети: 500 м/с
- Довжина ракети: 3158 мм
- Діаметр корпусу: 206 мм
- Розмах крила: 650 мм
- Зона поразки:
- по дальності: 2-9 км
- по висоті: 5 м – 5 км
- по параметру: 2-6 км
- Імовірність ураження винищувача однією ракетою: 0,35–0,85
- Максимальна швидкість цілей, що вражаються: до 420 м/с
Принцип роботи
- Виявлення цілі: Система виявлення цілей сканує простір на висотах до 4 км і на дальності до 50 км, після чого цілі передаються на станцію супроводу.
- Супровід і наведення: Ракета наводиться за допомогою радіокоманд, здійснюється візування і випуск ракети.
- Ураження цілі: Підрив бойової частини ракети здійснюється за допомогою радіопідривника, що спрацьовує на певній відстані від мети.
Пускова установка
Пускова установка ЗІФ-122 дозволяє забезпечити швидке перезаряджання та високу швидкість стрільби — до 2 пострілів за хвилину по повітряних цілях. Вона є компактною та ефективною, що дає змогу використовувати комплекс на різних типах кораблів, включаючи великі протичовнові та ракетні кораблі.