Міжконтинентальна балістична ракета HGM-25A Titan-1 була однією з перших серійних міжконтинентальних балістичних ракет США, розроблених в період Холодної війни для забезпечення стратегічної ядерної потужності США. Вона була розроблена після того, як американські військові вирішили створити альтернативу першій американській МБР “Atlas”, використовуючи іншу концепцію конструкції та розробки.
Історія розробки
Робота над проектом Titan-1 розпочалася в січні 1955 року, коли ВПС США визначили необхідність у новій МБР, здатній доставляти термоядерні боєголовки на величезні відстані. У жовтні 1955 року проект був переданий фірмі “Glenn L. Martin Aircraft Company” (пізніше відома як “Martin Marietta”), яка стала основним підрядником. Ракета отримала позначення SM-68A (пізніше HGM-25A) та стала частиною програми системи зброї WS-107A-2. Вперше ракета була запущена в лютому 1959 року, а вже в грудні 1960 року почалося розгортання перших бойових ескадрилей з Titan-1 на авіабазах США.
Перші пуски були випробувальні, а вже у 1962 році ракета почала нести бойове чергування на базах у Колорадо та Південній Дакоті. Всього було виготовлено 155 ракет Titan-1, з яких 70 були використані для запусків, а решта зберігалися як резерв.
Конструкція та технічні характеристики
Titan-1 була двоступінчастою ракетою, кожен з ступенів якої був з’єднаний за поздовжньою схемою. Кожен з ступенів ракети мав свої власні рідинні ракетні двигуни, що працювали на рідкому кисні (LOX) і ракетному гасі (RP-1).
1-й ступінь:
- Двигун: LR87-AJ-1 з двома камерами згоряння.
- Тяга: 1296 кН на рівні моря, 1468 кН у вакуумі.
- Час роботи: 138 секунд.
- Маса: 76,2 т.
- Контроль: Управління тангажем і ниренням здійснювалося шляхом відхилення камер згоряння на кути до 5°. На цьому етапі ракета не мала управління по каналу крену.
2-й ступінь:
- Двигун: LR91-AJ-1 з однією камерою згоряння.
- Тяга: 356 кН у вакуумі.
- Час роботи: 225 секунд.
- Маса: 27,2 т.
- Контроль: Камера згоряння могла відхилятися на кути до 3°. Крен на цьому ступені контролювався за допомогою чотирьох сопел, що працюють на газогенераторному газі.
Бойове оснащення
МБР Titan-1 була оснащена моноблочною термоядерною бойовою частиною Mk4 з теплозахистом абляційного типу та потужністю 1,45 Мт. Бойова частина включала також комплекс протиракетної оборони (КСП ПРО), який складався з надувних цілей для обману систем ПРО противника.
- КВО (Кількість відхилень від цілі): 2,2 км.
- Головна частина: W-38, термоядерна з потужністю 4,5 Мт.
- Висота апогею траєкторії: 1300 км.
Стартовий комплекс
Стартовий комплекс Titan-1 являв собою потужне підземне спорудження, що включало три шахтні пускові установки (ШПУ) в залізобетонних корпусах, що витримували величезні навантаження від ударної хвилі ядерного вибуху. ШПУ були захищені залізобетонними дверима масою 125 тонн. Пускова установка піднімалася на поверхню за допомогою спеціального ліфта, що знижувало її уразливість до раптових атак.
Комплекс включав також підземні тунелі, командний пункт і пункти енергозабезпечення. Персонал комплексу складався з 10 осіб, що керували всіма аспектами запуску та обслуговування.
Операційна служба
Titan-1 перебував на бойовому чергуванні з 1962 по 1965 рік, після чого був поступово знятий з чергування, замінений більш сучасними ракетами, зокрема Titan-2. Протягом свого короткого терміну служби ракета зазнала кількох важливих випробувань і стала частиною програм розробки нових ракетних систем і протиракетних комплексів.
Технічні характеристики:
- Дальність: 11 300 км
- Довжина: 29,9 м
- Діаметр першого ступеня: 3,05 м
- Діаметр другого ступеня: 2,26 м
- Маса ракети: 105,2 т
- Маса бойового оснащення (ГЧ + КСП ПРО): 1,8 т
- Час роботи першого ступеня: 138 с
- Час роботи другого ступеня: 225 с
- Тяга першого ступеня (на рівні моря): 1296 кН
- Тяга другого ступеня: 356 кН
- Питомий імпульс першого ступеня (у вакуумі): 290 с
- Питомий імпульс другого ступеня (у вакуумі): 308 с
Завершення служби та подальша доля
У 1965 році ракети Titan-1 були деактивовані і списані, не ставши основою для подальших розробок, на відміну від Titan-2, яка продовжила службу у складі сил стратегічного стримування. Усі ракети, що залишилися на складі, були списані у квітні 1966 року, а їх окремі компоненти були використані в подальших програмах, зокрема для вивчення і тестування нових технологій ракетної оборони.