Воно висить над полями, де земля вже закрила очі, і над містами, що навчилися жити з напівтонами. Світло в листопаді не падає — воно просочується, як крізь марлю. Вікна світяться тепліше, ніж зазвичай, бо темрява приходить рано і без вибачень. Небо це бачить і не втручається: воно знає, що люди впораються самі.