RDS‑37 (РДС‑37) — перша в історії СРСР двостадійна термоядерна бомба, успішно випробувана у 1955 році. Вона стала першим радянським зарядом, створеним за принципом Теллера—Улама, і ознаменувала перехід від експериментальних і частково термоядерних конструкцій до повноцінної водневої зброї мегатонного класу. RDS‑37 є одним із ключових досягнень радянської ядерної програми часів холодної війни.
Загальна характеристика
RDS‑37 була стратегічною термоядерною авіабомбою, у якій основна частина енергії вивільнялася внаслідок ядерного синтезу. На відміну від попередніх зарядів (RDS‑6S, RDS‑27), де синтез відігравав допоміжну роль, у RDS‑37 він був центральним джерелом потужності. Саме це дозволило досягти мегатонного рівня вибуху при відносно компактних розмірах.
Історичний контекст створення
Після випробування RDS‑6S у 1953 році СРСР формально продемонстрував наявність термоядерної зброї, однак «шарова» схема (sloika) не дозволяла масштабувати потужність до десятків мегатонн. У той самий період США активно працювали над двостадійною схемою, яка вже була реалізована у випробуванні Ivy Mike (1952).
У відповідь радянське керівництво прискорило розробку справжньої двостадійної термоядерної бомби. Проєкт RDS‑37 створювався в КБ‑11 (Арзамас‑16, нині ВНДІЕФ) під керівництвом Юлія Харитона, за безпосередньої участі Андрія Сахарова, Якова Зельдовича та інших провідних фізиків.
Конструкція та принцип дії
RDS‑37 була побудована за двостадійною схемою Теллера—Улама, що включала:
- Первинний заряд — підсилену фісійну атомну бомбу (імплозійного типу), яка слугувала ініціатором.
- Вторинний заряд — термоядерний модуль із паливом на основі літій‑6 дейтериду.
Після детонації первинного фісійного заряду виділене рентгенівське випромінювання стискало вторинний модуль, викликаючи термоядерний синтез. Додатково використовувався уран‑238 як оболонка, який зазнавав швидкої фісії під дією нейтронів, значно підвищуючи загальну потужність вибуху.
Таким чином, RDS‑37 поєднувала:
- підсилену фісію (у першій стадії);
- термоядерний синтез (у другій стадії);
- швидку фісію урану‑238 як додаткове джерело енергії.
Випробування
Випробування RDS‑37 відбулося 22 листопада 1955 року на Семипалатинському ядерному полігоні. Бомба була скинута з бомбардувальника Ту‑16 і підірвана в повітрі.
Первісно проєктна потужність оцінювалася приблизно в 3 мегатонни, але з міркувань безпеки заряд було навмисно «послаблено». Фактична потужність вибуху склала близько 1,6 мегатонни у тротиловому еквіваленті.
Випробування супроводжувалося значними руйнуваннями на великій відстані, а ударна хвиля та світлове випромінювання спричинили пошкодження в населених пунктах за межами полігону. Це стало одним із найрезонансніших ядерних тестів у СРСР.
Технічні характеристики
- Тип: двостадійна термоядерна бомба.
- Схема: Теллера—Улама.
- Первинний заряд: підсилена фісійна бомба.
- Вторинний заряд: термоядерний (літій‑6 дейтерид).
- Потужність вибуху: приблизно 1,6 мегатонни TNT.
- Дата випробування: 22 листопада 1955 року.
- Місце випробування: Семипалатинський полігон, Казахська РСР.
- Носій: стратегічна авіація (Ту‑16).
- Статус: успішно випробуваний експериментальний заряд.
Порівняння з попередніми радянськими зарядами
- RDS‑6S: одностадійна схема з частковим синтезом (~400 кт).
- RDS‑27: підсилена фісійна бомба (~250 кт).
- RDS‑37: перший радянський заряд, де термоядерний синтез став основним джерелом енергії (мегатонний клас).
RDS‑37 відкрив шлях до створення набагато потужніших зарядів, включно з RDS‑220 («Цар‑бомба»).
Значення у холодній війні
Успішне випробування RDS‑37 означало, що СРСР досяг паритету зі США в галузі термоядерної зброї. Відтепер Радянський Союз мав технологічну можливість створювати мегатонні боєзаряди для стратегічних носіїв, що суттєво змінило баланс сил і логіку ядерного стримування.
Історичне значення
RDS‑37 вважається переломним моментом у розвитку радянського ядерного арсеналу. Це був перший реальний крок до масового створення термоядерних боєголовок і стратегічних систем доставки. Саме на базі технологій, відпрацьованих у цьому проєкті, у подальшому були створені найпотужніші ядерні заряди в історії людства.