Саркофаг Маху — дерев’яний антропоморфний саркофаг часів XVIII династії Давнього Єгипту, створений приблизно між 1550 і 1290 роками до н. е. Його власником був чоловік на ім’я Маху, який носив титул «землероб Амона». Пам’ятка походить із Фів — релігійної столиці Єгипту епохи Нового царства. Розписи та тексти саркофага відображають віру єгиптян у воскресіння після смерті та захист померлого численними божествами.
Саркофаг належав чоловікові на ім’я Маху. У написах його називають «землеробом Амона». Цей титул не обов’язково означав звичайного селянина. У господарстві великих храмів існувала розгалужена система управління землями, тому землероби Амона були частиною економічної структури найвпливовішого храмового комплексу Єгипту.
Як і більшість померлих єгиптян, після смерті Маху ототожнювався з Осірісом. Тому в текстах його називають «Осіріс Маху».
Саркофаг був виготовлений у Фівах у період XVIII династії — однієї з наймогутніших династій в історії Єгипту. Саме в цей час правили такі відомі фараони, як Хатшепсут, Тутмос III та Аменхотеп III.
Саркофаг виготовлено з дерева та прикрашено кольоровим розписом, позолотою і скляними вставками.
Основні характеристики:
- дата створення: близько 1550–1290 рр. до н. е.;
- місце виготовлення: Фіви;
- матеріали: дерево, фарба, скло, позолота;
- техніка: різьблення, розпис, позолота;
- довжина: 197 см;
- ширина: 53,5 см;
- висота: 66,7 см.
Його форма нагадує людське тіло, що було характерною особливістю поховальних саркофагів Нового царства.
Богиня Нут і небесне відродження
У центральній частині кришки розміщена одна з найважливіших молитв саркофага. Маху звертається до богині неба Нут із проханням прийняти його до свого небесного світу:
«Мати моя Нут, простягнися наді мною, помісти мене серед незгасних зірок, і не помру я».
Для єгиптян зорі були символом вічного існування. Тому ця молитва висловлює надію на безсмертя.
Захист синів Гора
На кришці та днищі саркофага згадуються головні боги-захисники поховання:
- Амсет;
- Хапі;
- Дуамутеф;
- Кебехсенуф.
Ці божества, відомі як сини Гора, охороняли мумію та внутрішні органи померлого. У текстах неодноразово підкреслюється, що Маху перебуває під їхньою опікою.
Поруч також згадуються Анубіс і бог землі Геб, які забезпечують захист тіла та його відродження.
Осіріс і дар вічного життя
На краях кришки містяться тексти, в яких боги називають Маху своїм сином і спадкоємцем.
Нут говорить про нього як про «образ улюбленого сина», а Осіріс дарує йому володіння Заходом — царством мертвих.
Особливо важливими є слова Осіріса:
«Живий ти. Не помреш ти. Живий ти».
Такі формули були магічними заклинаннями, покликаними забезпечити воскресіння покійного.
Анубіс і збереження тіла
Значна частина написів присвячена Анубісу — богу муміфікації та поховання.
Анубіс обіцяє:
- охороняти мумію;
- захищати поховальні пов’язки;
- не допустити руйнування тіла.
Єгиптяни вважали, що збереження тіла є необхідною умовою для існування душі після смерті.
Тот і перемога над силами хаосу
На обох сторонах днища неодноразово повторюється формула:
«Живий Ра, мертва черепаха».
Для сучасної людини вона може звучати дивно, але в єгипетській символіці черепаха вважалася одним із ворогів сонячного бога Ра. Її смерть символізувала перемогу світла над темрявою та порядку над хаосом.
Бог мудрості Тот виголошує ці слова як магічний захист для покійного.
Відновлення тіла померлого
У текстах сини Гора виконують різні функції щодо відродження Маху.
Хапі говорить, що:
- з’єднав голову і члени тіла;
- переміг ворогів померлого.
Кебехсенуф стверджує, що:
- укріпив кістки;
- повернув серце на його місце;
- відновив цілісність тіла.
Ці тексти відображають єгипетське уявлення про те, що після смерті тіло має бути магічно «зібране» заново, подібно до того, як було відновлено тіло Осіріса.
Роль Ісіди
У нижній частині саркофага зображена богиня Ісіда.
Вона звертається до Маху зі словами:
«Руки мої за тобою. Освітлене обличчя твоє. Відкриті очі твої навіки».
Ісіда виступає як головна захисниця померлого, яка допомагає йому повернути здатність бачити, говорити й існувати у потойбічному світі.
Художні особливості
Саркофаг поєднує характерні риси поховального мистецтва XVIII династії:
- яскравий поліхромний розпис;
- використання позолоти;
- скляні вставки;
- поєднання текстів і зображень в єдину релігійну композицію;
- велика кількість захисних формул.
Усі декоративні елементи були спрямовані на забезпечення безпечного переходу Маху до вічного життя.