У самому початку світу, коли над первісними водами Нуна ще стояла тиша, бог Атум вже стояв на першому пагорбі Бенбені. Але навіть він, перший і самотній, відчув: самотність не може бути вічною, якщо має народитися світ.
І тоді з його божественної сутності з’явилися дві перші сили — Шу і Тефнут.
Спочатку їх не було видно. Лише легкий рух у повітрі, ніби подих, і волога, що заповнила простір. Але поступово вони набули форми.
Шу став богом повітря і світла. Він піднявся між землею і небом, щоб розділити їх, бо до того все було злитим у первісному хаосі. Його подих створив простір, де світ міг рухатися і існувати.
Тефнут стала богинею вологи й життєдайної роси. Там, де вона проходила, з’являлася волога, без якої не могли б існувати ні рослини, ні життя.
Але одного разу Шу і Тефнут загубилися в безмежних водах Нуна. І світ одразу занурився в тривогу, бо без них порушився баланс: повітря зникло, волога зникла, і навіть Атум відчув, як творіння слабшає.
Тоді Атум послав своє око — божественну силу, що шукає загублених. Воно знайшло Шу і Тефнут у хаосі та привело їх назад.
І коли вони повернулися, світ знову став повним: між небом і землею з’явився простір, у водах з’явилося життя, а порядок почав укріплюватися.
Кажуть, що з того моменту Шу завжди тримає небо над землею, а Тефнут приносить вологу, щоб світ не висихав і не зникав.
І так із подиху першого бога народився простір, а з нього — можливість існування всього, що ми знаємо.