Можливо, кожне велике місто прагне випередити час, але Сенліс обрав іншу долю — берегти його. Він не поспішає забувати, не боїться старості й не намагається приховати своїх зморшок. Навпаки, кожна тріщина в камені, кожен стертий поріг і кожен дзвін, що розчиняється в небі, лише нагадують: справжня вічність народжується не там, де нічого не змінюється, а там, де кожне нове покоління вчиться жити поруч із пам’яттю, не порушуючи її тихої гідності.