Псевдотсуга Скелястих гір (Pseudotsuga menziesii var. glauca)

Псевдотсуга Скелястих гір (Pseudotsuga menziesii var. glauca), також відома як скеляста дугласія, сиза дугласія або внутрішньоконтинентальна псевдотсуга, — природний різновид псевдотсуги Мензіса (Pseudotsuga menziesii) родини Соснові (Pinaceae). На відміну від прибережної форми, цей різновид пристосований до суворіших кліматичних умов внутрішніх районів Північної Америки: холодних зим, посушливого літа та значних перепадів температур. Він відзначається високою морозостійкістю, довговічністю, стійкістю до посухи та є однією з найважливіших лісоутворювальних порід Скелястих гір.

Систематичне положення

Царство: Рослини (Plantae)
Відділ: Голонасінні (Pinophyta)
Клас: Хвойні (Pinopsida)
Порядок: Сосноподібні (Pinales)
Родина: Соснові (Pinaceae)
Рід: Псевдотсуга (Pseudotsuga)
Вид: Псевдотсуга Мензіса (Pseudotsuga menziesii)
Різновид: Псевдотсуга Скелястих гір (Pseudotsuga menziesii var. glauca (Beissn.) Franco)

Це один із двох природних різновидів виду:

Pseudotsuga menziesii var. menziesii — прибережна форма;
Pseudotsuga menziesii var. glauca — скеляста або внутрішньоконтинентальна форма.

Походження назви

Назва роду Pseudotsuga походить від грецьких слів pseudo («несправжній») і Tsuga («тсуга»), оскільки рослина має зовнішню схожість із тсугами, але належить до окремого роду.

Видова назва menziesii дана на честь шотландського ботаніка Арчибальда Мензіса (Archibald Menzies).

Назва різновиду glauca походить від латинського слова glaucus — «сизуватий», що вказує на характерний сизо-блакитний відтінок хвої.

Природний ареал

Скеляста псевдотсуга поширена у внутрішніх районах західної частини Північної Америки.

Ареал охоплює:

південний схід Британської Колумбії;
Альберту;
штат Монтана;
Айдахо;
Вашингтон (східна частина);
Орегон (східна частина);
Вайомінг;
Юту;
Неваду;
Колорадо;
Аризону;
Нью-Мексико;
захід Техасу;
північ Мексики.

Росте переважно на висотах від 600 до 3200 м над рівнем моря.

Природні умови зростання

Цей різновид добре пристосований до континентального клімату.

Найчастіше росте:

у гірських хвойних лісах;
на сухих схилах;
у міжгірських долинах;
на кам’янистих плато;
на моренних і вулканічних ґрунтах.

Витримує:

тривалі літні посухи;
великі добові коливання температури;
сильні морози;
снігові зими;
порівняно низьку вологість повітря.

Ботанічний опис

Загальний вигляд

Вічнозелене хвойне дерево середніх або великих розмірів.

Основні характеристики:

звичайна висота — 25–45 м;
у сприятливих умовах — до 55–65 м;
діаметр стовбура — 0,8–2 м;
окремі старі дерева перевищують 2,5 м у діаметрі.

За розмірами поступається прибережній формі, але перевершує більшість інших хвойних дерев Скелястих гір.

Тривалість життя

Псевдотсуга Скелястих гір є довговічною породою.

Звичайна тривалість життя:

400–700 років.

Окремі дерева:

800–1000 років;
іноді понад 1200 років.

Коренева система

Коренева система:

потужна;
добре розвинена;
стрижнева у молодому віці;
з численними глибокими бічними коренями.

Завдяки цьому дерево:

добре переносить посуху;
стійке до сильних вітрів;
ефективно використовує ґрунтову вологу.

Стовбур

Стовбур:

прямий;
циліндричний;
у густих насадженнях очищений від нижніх гілок;
у поодиноких дерев часто гілкується нижче.

Кора

У молодих дерев:

гладенька;
сірувата;
тонка.

У старих:

товста;
темно-бура;
коркова;
глибоко борозниста.

Товщина кори може досягати 20–30 см, що значно підвищує стійкість дерева до низових лісових пожеж.

Крона

У молодому віці:

правильна;
вузькоконічна;
дуже густа.

У старих дерев:

ширша;
менш симетрична;
верхівка іноді округлюється.

Хвоя

Хвоя:

плоска;
м’яка;
довжиною 2–3 см;
шириною близько 2 мм;
сизо-зелена або блакитно-зелена.

На нижньому боці добре помітні дві світлі продихові смуги.

При розтиранні хвоя має характерний аромат із фруктовими, цитрусовими та смолистими нотами.

Тривалість життя хвої становить 5–8 років.

Бруньки

Бруньки:

вузькі;
довгі;
гострі;
блискучі;
червонувато-коричневі;
без смоли.

Шишки

Рослина однодомна.

Чоловічі шишки:

дрібні;
червонувато-жовті;
пилкують навесні.

Жіночі шишки:

звисаючі;
яйцеподібні;
довжиною 4–8 см;
світло-коричневі після достигання.

Між насінними лусками добре помітні довгі трилопатеві приквіткові луски — характерна ознака всіх псевдотсуг.

Насіння

Насіння:

світло-коричневе;
плоске;
забезпечене тонким крильцем.

Поширюється переважно вітром.

Біологічні особливості

Скеляста псевдотсуга:

росте швидко;
світлолюбна;
добре переносить помірне затінення у молодому віці;
дуже морозостійка;
посухостійка;
стійка до вітрів.

Річний приріст молодих дерев становить:

30–70 см;
у сприятливих умовах — до 1 м.

Цвітіння та плодоношення

Запилення відбувається навесні.

Шишки достигають восени того самого року.

Рясні врожаї насіння повторюються через 3–7 років.

Екологічне значення

Псевдотсуга Скелястих гір:

є одним із головних лісоутворювальних видів Скелястих гір;
зміцнює гірські схили;
захищає ґрунти від ерозії;
регулює водний режим басейнів річок;
накопичує значні обсяги органічного вуглецю;
створює середовище існування для численних видів птахів, ссавців, комах і грибів.

Деревина

Деревина має високі технічні властивості.

Вона:

жовтувато-коричнева;
міцна;
пружна;
довговічна;
прямоволокниста;
добре обробляється.

Поступається за продуктивністю прибережній формі, але відзначається високою якістю.

Господарське значення

Деревину використовують для виробництва:

будівельного бруса;
клеєних конструкцій;
фанери;
меблів;
дверей;
вікон;
паркету;
шпал;
паперу;
целюлози.

Також різновид широко застосовують у захисному лісорозведенні та для відновлення гірських лісів.

Використання у ландшафтному дизайні

Скелясту псевдотсугу висаджують:

у дендропарках;
ботанічних садах;
великих парках;
лісопаркових насадженнях;
як солітер;
у хвойних композиціях.

Завдяки високій морозостійкості її частіше використовують у регіонах із холодним кліматом.

Вирощування

Оптимальні умови:

сонячне місце;
легка півтінь;
добре дреновані ґрунти;
слабокисла або нейтральна реакція ґрунту;
помірне зволоження.

Добре переносить:

короткочасні посухи;
сильні морози;
континентальний клімат.

Не переносить:

застою води;
сильно засолених ґрунтів.

Морозостійкість

Є одним із найбільш морозостійких різновидів псевдотсуги.

Дорослі дерева витримують:

–35…–40 °C;
окремі популяції — до –45 °C.

Саме тому цей різновид найкраще підходить для вирощування в регіонах із суворими зимами.

Хвороби та шкідники

Основні хвороби:

кореневі гнилі;
шютте;
іржа хвої;
фузаріоз.

Шкідники:

короїди;
попелиці;
хермеси;
пильщики;
павутинні кліщі.

Завдяки сухішому клімату природного ареалу грибкові захворювання трапляються рідше, ніж у прибережної форми.

Поширення в Україні

В Україні саме скелястий різновид вважається найперспективнішим для інтродукції.

Його вирощують:

у Карпатах;
на Закарпатті;
у Поліссі;
Лісостепу;
дендропарках;
ботанічних садах;
лісових дослідних культурах.

Завдяки високій морозостійкості успішно росте в більшості регіонів України.

Відмінності від прибережної псевдотсуги

Основні відмінності:

менші розміри дерева;
повільніший ріст;
сизувато-блакитна хвоя;
вища морозостійкість;
краща посухостійкість;
більша пристосованість до континентального клімату;
менша потреба у високій вологості повітря;
дещо менші шишки.

Охоронний статус

Псевдотсуга Скелястих гір не має окремого природоохоронного статусу, оскільки є різновидом виду Pseudotsuga menziesii, який Міжнародний союз охорони природи (IUCN) відносить до категорії Least Concern (вид під найменшою загрозою). Популяції цього різновиду залишаються численними, хоча в окремих районах їхній стан може погіршуватися через лісові пожежі, спалахи масового розмноження шкідників і зміни клімату.

Цікаві факти

Псевдотсуга Скелястих гір є найморозостійкішим різновидом Pseudotsuga menziesii.
Її сизо-блакитна хвоя стала підставою для латинської назви glauca.
Деякі дерева живуть понад 1000 років.
Різновид добре витримує континентальний клімат із різкими сезонними перепадами температур.
Завдяки високій стійкості до морозів і посухи його широко використовують у лісорозведенні за межами природного ареалу, зокрема в країнах Європи.
В Україні саме цей різновид вважається найбільш перспективним для створення продуктивних лісових культур і декоративних насаджень у регіонах із холодними зимами.