Сілезькі повстання — три збройні виступи польського населення Верхньої Сілезії проти німецької влади, що відбулися у 1919–1921 роках після завершення Першої світової війни. Їхньою головною метою було приєднання промислово розвиненої Верхньої Сілезії до Польщі, яка відновила незалежність у 1918 році. Повстання стали одним із найважливіших конфліктів повоєнної Європи, вплинули на визначення польсько-німецького кордону та стали важливою складовою формування Другої Речі Посполитої.
Історичні передумови
Верхня Сілезія протягом століть була предметом суперництва між Польщею, Богемією, Австрією та Пруссією. Після Сілезьких воєн XVIII століття більша частина регіону перейшла до Пруссії, а з 1871 року входила до складу Німецької імперії.
Населення Верхньої Сілезії було етнічно змішаним. Тут проживали німці, поляки та сілезці, значна частина яких користувалася сілезьким діалектом польської мови. Незважаючи на тривалу германізацію, у багатьох районах переважало польськомовне населення, особливо серед робітників і селян. Водночас промисловість, адміністрація та великі підприємства перебували переважно під контролем німців.
Після завершення Першої світової війни Польща відновила незалежність і заявила претензії на Верхню Сілезію, посилаючись на етнічний склад населення та історичні права. Німеччина категорично відмовилася передати регіон через його величезне економічне значення: саме тут були зосереджені великі поклади кам’яного вугілля, металургійні комбінати, шахти та хімічні підприємства.
Причини повстань
Основними причинами Сілезьких повстань були:
- прагнення польського населення приєднатися до Польщі;
- суперечності між польським і німецьким населенням регіону;
- політика германізації, що проводилася ще за часів Німецької імперії;
- жорсткі дії німецької адміністрації та поліції щодо польських організацій;
- економічна нерівність і соціальна напруга;
- невизначеність майбутнього Верхньої Сілезії після Версальського мирного договору;
- діяльність польських національних організацій, які готували населення до боротьби.
Міжнародно-правове становище Верхньої Сілезії
Версальський мирний договір 1919 року не передав Верхню Сілезію безпосередньо Польщі. Було вирішено провести плебісцит, під час якого населення мало визначити державну належність краю.
До проведення голосування управління регіоном здійснювала Міжсоюзницька комісія, до складу якої входили представники Франції, Великої Британії та Італії. Однак реальна влада на місцях часто залишалася в руках німецької адміністрації, що призводило до численних конфліктів між польськими та німецькими політичними силами.
Перше Сілезьке повстання (16–26 серпня 1919 року)
Перше повстання розпочалося після масових арештів польських активістів та придушення страйків на шахтах. Безпосереднім приводом стали розстріли робітників на шахті в Мисловицях.
Керівником повстання був польський діяч Альфонс Згжебньок.
Повстанці захопили низку населених пунктів, однак не мали достатньої кількості зброї, боєприпасів і підтримки регулярної польської армії.
Німецькі війська та добровольчі формування (фрайкори) швидко придушили виступ. Багато повстанців були змушені втекти до Польщі.
Попри військову поразку, повстання привернуло увагу міжнародної спільноти до становища польського населення Верхньої Сілезії.
Друге Сілезьке повстання (19–25 серпня 1920 року)
У серпні 1920 року, коли Польща вела війну проти радянської Росії, німецькі організації активізували кампанію залякування польського населення.
Причиною нового виступу стали:
- напади німецьких воєнізованих формувань;
- дискримінація польських організацій;
- бездіяльність міжнародної адміністрації.
Повстання було організоване значно краще, ніж попереднє.
Повстанці встановили контроль над багатьма районами Верхньої Сілезії.
На відміну від першого виступу, цього разу вдалося досягти політичних поступок. Було ліквідовано німецьку поліцію безпеки (Sicherheitspolizei), натомість створено змішану польсько-німецьку плебісцитну поліцію (Abstimmungspolizei), яка мала забезпечувати порядок під час майбутнього плебісциту.
Плебісцит 1921 року
20 березня 1921 року відбувся плебісцит щодо майбутнього Верхньої Сілезії.
Право голосу отримали не лише місцеві жителі, а й особи, які народилися в регіоні, але проживали за його межами. Цим скористалася значна кількість німців, які прибули спеціально для голосування.
Загальні результати були такими:
- близько 60 % виборців підтримали входження Верхньої Сілезії до Німеччини;
- близько 40 % проголосували за приєднання до Польщі.
Водночас територіальний розподіл голосів був нерівномірним: більшість сільських районів підтримала Польщу, тоді як великі міста переважно голосували за Німеччину.
Запропонований міжнародною комісією варіант поділу регіону не задовольнив польську сторону, що стало безпосереднім приводом до нового повстання.
Третє Сілезьке повстання (2 травня — липень 1921 року)
Третє повстання стало найбільшим і найкраще організованим.
Його очолив польський політичний діяч і військовий керівник Войцех Корфанти.
На початковому етапі повстанці швидко захопили значну частину Верхньої Сілезії, включно з важливими промисловими районами.
Однією з найважливіших подій стала битва за гору Святої Анни, де точилися запеклі бої між польськими повстанцями та німецькими добровольчими формуваннями.
Хоча німецьким силам вдалося відбити окремі території, повстанці утримали більшу частину своїх позицій до втручання союзної комісії.
У липні 1921 року було укладено перемир’я, а остаточне рішення щодо поділу Верхньої Сілезії передали міжнародним органам.
Основні діячі
Войцех Корфанти — політичний керівник Третього Сілезького повстання, один із головних борців за приєднання Верхньої Сілезії до Польщі.
Альфонс Згжебньок — командир польських повстанських формувань під час перших двох повстань.
Кароль Гжесік, Мацей Мєльжинський та інші польські офіцери також відіграли важливу роль в організації бойових дій.
З німецького боку активну участь брали добровольчі корпуси (фрайкори), сформовані переважно з ветеранів Першої світової війни.
Озброєння та сили сторін
Повстанські війська складалися переважно з добровольців:
- шахтарів;
- металургів;
- селян;
- колишніх військовослужбовців.
Основною зброєю були:
- гвинтівки;
- кулемети;
- ручні гранати;
- легка артилерія.
Німецька сторона мала краще військове забезпечення, досвідчених офіцерів і значну кількість добровольчих корпусів.
Попри це, повстанці добре знали місцевість і користувалися підтримкою значної частини населення.
Наслідки
Після тривалих переговорів у жовтні 1921 року Рада послів держав Антанти ухвалила рішення про поділ Верхньої Сілезії.
Польща отримала приблизно третину території регіону, однак саме ця частина містила більшість:
- вугільних шахт;
- металургійних підприємств;
- цинкових заводів;
- електростанцій.
Німеччина зберегла більшу за площею територію, але втратила значну частину промислового потенціалу Верхньої Сілезії.
Для Польщі це мало величезне економічне значення. Саме промисловість Верхньої Сілезії стала однією з основ економічного розвитку Другої Речі Посполитої.
Історичне значення
Сілезькі повстання стали одним із найважливіших прикладів національно-визвольної боротьби в Центральній Європі після Першої світової війни.
Їхнє значення полягає в тому, що вони:
- вплинули на остаточне визначення польсько-німецького кордону;
- забезпечили Польщі доступ до одного з найбільших промислових районів Європи;
- продемонстрували роль міжнародного арбітражу у врегулюванні територіальних конфліктів;
- стали важливою складовою польської національної пам’яті;
- залишили тривалий слід у польсько-німецьких відносинах протягом міжвоєнного періоду.
Пам’ять
У сучасній Польщі Сілезькі повстання вважаються важливою сторінкою національної історії. У Верхній Сілезії встановлено численні пам’ятники учасникам повстань, працюють музеї, а щороку проводяться урочистості на честь їхніх учасників. Події 1919–1921 років залишаються предметом історичних досліджень як у Польщі, так і в Німеччині, де їх розглядають у контексті післявоєнного врегулювання та формування нових державних кордонів.