Над південними берегами Кримської землі, там, де сині води Понту Евксинського врізаються в кам’яні надра гір, лежить Балаклава — пристань, що пережила царства й народи, війни й мирні літа, славу переможців і скорботу переможених. Немов сама природа захотіла приховати її від людського ока, вона сховала бухту між стрімкими урвищами, залишивши лише вузький прохід, крізь який море, мов тихий гість, входить до кам’яної оселі.
