Фізична географія материків та океанів — один із найважливіших розділів географічної науки, який вивчає природні особливості Землі, закономірності формування та розвитку материків і Світового океану, взаємодію компонентів географічної оболонки, а також просторову організацію природних комплексів.

Ця галузь досліджує рельєф, геологічну будову, клімат, внутрішні води, ґрунти, рослинний і тваринний світ, природні зони та природні ресурси різних частин планети.

Фізична географія материків і океанів поєднує знання геології, геоморфології, кліматології, гідрології, океанографії, біогеографії та екології, що дозволяє комплексно досліджувати природне середовище Землі. Її результати мають велике практичне значення для природокористування, охорони довкілля, прогнозування природних процесів і сталого розвитку людства.

Предмет фізичної географії материків та океанів

Предметом фізичної географії материків та океанів є вивчення природних комплексів Землі, їхнього походження, розвитку, структури та взаємозв’язків.

Основними об’єктами дослідження є:

материки;
океани;
острови;
півострови;
гірські системи;
рівнини;
річкові басейни;
природні зони;
географічні пояси;
ландшафти.

Фізична географія досліджує не лише окремі природні компоненти, а й їхню взаємодію у межах єдиної географічної оболонки.

Місце фізичної географії серед наук

Фізична географія є складовою загальної географії та належить до системи природничих наук.

Вона тісно пов’язана з:

геологією;
геофізикою;
геохімією;
метеорологією;
кліматологією;
океанографією;
гідрологією;
ґрунтознавством;
біологією;
екологією;
картографією;
дистанційним зондуванням Землі.

Завдяки міждисциплінарному підходу фізична географія дозволяє всебічно аналізувати природні процеси, що відбуваються на планеті.

Основні завдання фізичної географії

До головних завдань фізичної географії материків та океанів належать:

вивчення закономірностей розвитку географічної оболонки;
дослідження походження материків та океанічних басейнів;
аналіз формування сучасного рельєфу;
дослідження кліматичних процесів;
вивчення внутрішніх вод і Світового океану;
аналіз природної зональності;
оцінка природних ресурсів;
прогнозування природних змін;
вивчення впливу людини на природне середовище.

Історія розвитку фізичної географії

Фізична географія має багатовікову історію.

Перші географічні знання виникли ще в країнах Стародавнього Сходу.

Особливий внесок зробили:

єгиптяни;
вавилоняни;
фінікійці;
давні греки.

Саме давньогрецькі вчені започаткували наукове пояснення природних явищ.

Ератосфен увів термін «географія», а також одним із перших обчислив розміри Землі.

Страбон створив багатотомну працю «Географія», у якій описав відомі на той час країни та природні умови.

Птолемей розвинув картографію та систему географічних координат.

Епоха Великих географічних відкриттів

У XV–XVII століттях фізична географія отримала потужний поштовх до розвитку завдяки Великим географічним відкриттям.

Найважливіші подорожі здійснили:

Христофор Колумб;
Васко да Гама;
Фернан Магеллан;
Амеріго Веспуччі;
Джеймс Кук.

Внаслідок цих експедицій було відкрито нові материки, острови, океанічні шляхи та значно розширено знання про природу Землі.

Формування сучасної фізичної географії

У XVIII–XIX століттях фізична географія сформувалася як окрема наукова дисципліна.

Вагомий внесок зробили:

Олександр фон Гумбольдт;
Карл Ріттер;
Василь Докучаєв;
Володимир Вернадський;
Лев Берг.

Саме вони заклали основи комплексного дослідження природних компонентів і природних комплексів.

Особливе значення мало створення вчення про географічну оболонку та ландшафти.

Географічна оболонка Землі

Головним об’єктом фізичної географії є географічна оболонка.

Вона являє собою зовнішню оболонку Землі, у межах якої взаємодіють:

літосфера;
атмосфера;
гідросфера;
біосфера.

Саме тут відбуваються всі природні процеси, які формують сучасний вигляд планети.

Основними властивостями географічної оболонки є:

цілісність;
безперервність;
зональність;
ритмічність;
саморегуляція;
взаємозв’язок компонентів.

Материки Землі

Материк — це велика суцільна ділянка суходолу, оточена водами океанів і морів.

Сучасна географія виділяє шість материків:

Євразія;
Африка;
Північна Америка;
Південна Америка;
Австралія;
Антарктида.

Кожен із них має власну геологічну історію, кліматичні особливості, рельєф, природні ресурси та біорізноманіття.

Світовий океан

Світовий океан займає приблизно 71 % поверхні Землі і містить близько 97 % усіх водних запасів планети.

До його складу входять п’ять океанів:

Тихий;
Атлантичний;
Індійський;
Північний Льодовитий;
Південний.

Океани пов’язані між собою єдиною системою циркуляції вод, яка суттєво впливає на клімат Землі, формування погодних умов та кругообіг речовин.

Єдність материків і океанів

Материки й океани не існують ізольовано.

Між ними постійно відбувається взаємодія через:

атмосферну циркуляцію;
океанічні течії;
кругообіг води;
перенесення тепла;
біогеохімічні цикли;
тектонічні процеси.

Саме ця взаємодія визначає сучасний вигляд географічної оболонки та формує природні умови життя на Землі.

Походження Землі

Сучасні уявлення про походження Землі ґрунтуються на космогонічних теоріях, геологічних дослідженнях і даних астрофізики. За загальноприйнятою гіпотезою, Земля сформувалася приблизно 4,54 млрд років тому з газопилової хмари, що оточувала молоде Сонце.

У процесі акреції (злипання космічних частинок) утворилася протопланета, яка поступово збільшувалася в розмірах. На ранніх етапах розвитку Земля була розплавленою. Згодом важкі елементи (залізо, нікель) опустилися до центру, утворивши ядро, а легші сформували мантію та земну кору.

Після охолодження поверхні почали формуватися перші океани, атмосфера та умови для виникнення життя.

Внутрішня будова Землі

Будова Землі має концентричний характер.

Основними внутрішніми оболонками є:

внутрішнє ядро;
зовнішнє ядро;
мантія;
земна кора.

Ядро складається переважно із заліза та нікелю. Внутрішнє ядро перебуває у твердому стані через надзвичайно високий тиск, тоді як зовнішнє ядро є рідким.

Мантія займає найбільший об’єм планети й простягається приблизно до глибини 2900 км. Саме в ній відбуваються конвекційні процеси, які є рушійною силою руху літосферних плит.

Земна кора є найтоншою оболонкою. Її середня потужність становить:

океанічна кора — 5–10 км;
материкова кора — 30–70 км.

Літосфера

Літосфера — це тверда зовнішня оболонка Землі, яка складається із земної кори та верхньої частини мантії.

Саме літосфера є основою материків і дна океанів.

Вона розділена на великі блоки — літосферні плити, які повільно переміщуються відносно одна одної.

До найбільших літосферних плит належать:

Євразійська;
Африканська;
Північноамериканська;
Південноамериканська;
Індо-Австралійська;
Тихоокеанська;
Антарктична.

Крім них існують десятки менших плит.

Теорія тектоніки літосферних плит

Однією з найважливіших сучасних геологічних теорій є теорія тектоніки плит.

Вона пояснює:

походження материків;
формування океанічних западин;
виникнення гір;
землетруси;
вулканізм.

Літосферні плити рухаються зі швидкістю від кількох міліметрів до кількох сантиметрів на рік.

Їхній рух відбувається завдяки конвекційним потокам у верхній мантії.

Типи меж літосферних плит

Розрізняють три основні типи меж плит.

Дивергентні межі

Тут плити розходяться.

У результаті:

формується нова океанічна кора;
виникають серединно-океанічні хребти;
відбувається вулканізм.

Конвергентні межі

Плити зближуються.

Наслідками є:

утворення гір;
глибоководні жолоби;
сильні землетруси;
вулканічні дуги.

Трансформні межі

Плити ковзають одна відносно одної.

Такі зони часто є районами потужних землетрусів.

Дрейф материків

Ідею дрейфу материків у 1912 році запропонував німецький геофізик Альфред Вегенер.

Він звернув увагу на:

схожість берегових ліній материків;
однакові викопні організми на різних континентах;
подібність гірських порід;
збіг давніх кліматичних умов.

Вегенер припустив, що колись усі материки утворювали єдиний суперконтинент.

Хоча його ідеї спочатку критикувалися, у другій половині XX століття вони були підтверджені відкриттям механізму руху літосферних плит.

Пангея

Близько 300–200 млн років тому на Землі існував суперконтинент Пангея.

Він об’єднував майже весь сучасний суходіл.

Пангея була оточена єдиним океаном — Панталассою.

Приблизно 200 млн років тому Пангея почала розколюватися.

Спочатку вона поділилася на:

Лавразію;
Гондвану.

Згодом із них сформувалися сучасні материки.

Формування сучасних материків

Після розпаду Пангеї відбувалися тривалі геологічні процеси.

У результаті виникли сучасні континенти.

Наприклад:

Африка поступово відокремилася від Південної Америки;
Індія перемістилася на північ і зіткнулася з Євразією;
Австралія відокремилася від Антарктиди;
Атлантичний океан поступово розширювався.

Ці процеси тривають і сьогодні.

Формування океанічних басейнів

Океанічні западини виникають у місцях розходження літосферних плит.

На серединно-океанічних хребтах із мантії піднімається магма, яка після застигання утворює нову океанічну кору.

Найактивнішим районом цього процесу є:

Серединно-Атлантичний хребет;
Східно-Тихоокеанське підняття.

Океанічна кора значно молодша за материкову.

Її максимальний вік становить приблизно 200 млн років.

Геологічний час

Для вивчення історії Землі використовується геохронологічна шкала.

Основними одиницями є:

еони;
ери;
періоди;
епохи;
віки.

Історія Землі поділяється на чотири великі еони:

Гадей;
Архей;
Протерозой;
Фанерозой.

Саме у фанерозої сформувалася більшість сучасних материків і океанів.

Геологічні процеси

Процеси, що формують поверхню Землі, поділяють на дві великі групи.

Внутрішні (ендогенні):

тектонічні рухи;
вулканізм;
землетруси;
горотворення.

Зовнішні (екзогенні):

вивітрювання;
діяльність річок;
діяльність льодовиків;
діяльність вітру;
морська абразія;
карстові процеси.

Саме взаємодія цих процесів створює сучасний рельєф Землі.

Основні форми рельєфу материків

Рельєф суходолу надзвичайно різноманітний.

До найбільших форм належать:

рівнини;
височини;
плоскогір’я;
гірські країни;
міжгірські западини.

Найвищою гірською системою є Гімалаї.

Найбільша рівнина — Східноєвропейська.

Найбільше плоскогір’я — Бразильське.

Рельєф дна Світового океану

Дно океанів також має складну будову.

Основні елементи:

материковий шельф;
материковий схил;
материкове підніжжя;
абісальні рівнини;
серединно-океанічні хребти;
глибоководні жолоби;
підводні вулкани;
гайоти.

Найглибшим місцем Світового океану є Безодня Челленджера в Маріанському жолобі, глибина якої перевищує 10 900 м.

Вулканізм

Вулканізм є одним із проявів внутрішньої активності Землі.

Він пов’язаний із виходом магми на поверхню.

Вулкани бувають:

діючі;
сплячі;
згаслі.

Найбільша кількість діючих вулканів зосереджена у Тихоокеанському вогняному кільці, яке охоплює узбережжя Тихого океану.

Землетруси

Землетруси виникають унаслідок раптового вивільнення енергії в земній корі.

Основними районами їх поширення є:

Тихоокеанське вогняне кільце;
Альпійсько-Гімалайський пояс;
серединно-океанічні хребти.

Щороку на Землі реєструються сотні тисяч землетрусів, але лише незначна їх частина є руйнівною.

Значення геологічних процесів

Геологічні процеси безперервно змінюють вигляд нашої планети.

Саме вони визначають:

обриси материків;
форму океанічних басейнів;
утворення гір;
виникнення островів;
формування корисних копалин;
розвиток природних ландшафтів.

Розуміння цих процесів є основою для подальшого вивчення клімату, вод, природних зон і взаємодії всіх компонентів географічної оболонки.

Атмосфера Землі

Атмосфера — це газова оболонка Землі, яка утримується силою тяжіння та обертається разом із планетою. Вона є невід’ємною складовою географічної оболонки й забезпечує існування життя, захищаючи поверхню від згубного космічного випромінювання, регулюючи тепловий режим і беручи участь у кругообігу води та інших речовин.

Маса атмосфери становить приблизно 5,15 × 10¹⁸ кг, причому близько 99 % її маси зосереджено в нижніх 30–35 км.

Основними газами атмосфери є:

азот — близько 78 %;
кисень — близько 21 %;
аргон — близько 0,93 %;
вуглекислий газ — приблизно 0,04 %;
водяна пара, озон, неон, гелій, метан та інші гази в незначних кількостях.

Концентрація водяної пари є змінною і залежить від температури, широти та особливостей місцевості.

Будова атмосфери

Атмосфера поділяється на кілька шарів, які відрізняються температурою, щільністю та фізичними процесами.

Основні шари:

тропосфера;
стратосфера;
мезосфера;
термосфера;
екзосфера.

Тропосфера простягається до висоти приблизно 8–18 км (залежно від широти). Саме тут відбувається формування погоди, утворюються хмари, випадають опади та виникають атмосферні явища.

У стратосфері на висоті близько 20–30 км міститься озоновий шар, який поглинає більшу частину ультрафіолетового випромінювання Сонця.

Мезосфера характеризується найнижчими температурами атмосфери, а в термосфері температура знову різко зростає через поглинання високоенергетичного сонячного випромінювання.

Сонячна радіація

Основним джерелом енергії для географічної оболонки є Сонце.

Сонячна енергія надходить до Землі у вигляді електромагнітного випромінювання.

Види сонячної радіації:

пряма;
розсіяна;
сумарна;
відбита.

Кількість сонячної енергії, що надходить до різних ділянок Землі, залежить від:

географічної широти;
кута падіння сонячних променів;
пори року;
тривалості дня;
прозорості атмосфери;
хмарності.

Саме нерівномірне нагрівання поверхні Землі є головною причиною виникнення атмосферної циркуляції.

Тепловий режим Землі

Після поглинання сонячної енергії поверхня Землі нагрівається і передає тепло атмосфері.

На температуру повітря впливають:

географічна широта;
висота над рівнем моря;
близькість океану;
океанічні течії;
характер підстильної поверхні;
рослинний покрив;
хмарність;
циркуляція атмосфери.

У середньому температура знижується приблизно на 6,5 °C на кожний кілометр висоти у тропосфері.

Атмосферний тиск

Атмосферний тиск — це сила, з якою повітря тисне на поверхню Землі.

Його вимірюють у:

гектопаскалях (гПа);
мілібарах;
міліметрах ртутного стовпа.

Середній атмосферний тиск на рівні моря становить 1013,25 гПа.

Тиск змінюється залежно від:

температури;
висоти;
вологості повітря;
атмосферної циркуляції.

Різниця атмосферного тиску є основною причиною утворення вітрів.

Повітряні маси

Повітряна маса — це великий об’єм повітря з відносно однорідними температурою та вологістю.

За місцем формування розрізняють:

арктичні;
антарктичні;
помірні;
тропічні;
екваторіальні повітряні маси.

За властивостями вони поділяються на:

морські;
континентальні.

Переміщення повітряних мас визначає зміни погодних умов на материках і над океанами.

Атмосферна циркуляція

Загальна циркуляція атмосфери — це система переміщення повітряних мас у глобальному масштабі.

Її формують:

нерівномірне нагрівання Землі;
обертання планети;
розподіл материків і океанів;
рельєф.

Основними елементами загальної циркуляції є:

пасати;
західні вітри помірних широт;
полярні східні вітри;
циклони;
антициклони;
мусони.

Завдяки циркуляції атмосфери відбувається перенесення тепла й вологи між різними широтами.

Постійні вітри

До найважливіших постійних вітрів належать:

Пасати — дмуть від тропічних областей високого тиску до екватора.

Західні вітри — панують у помірних широтах і переносять вологе океанічне повітря на материки.

Полярні східні вітри — характерні для приполярних районів.

Ці системи визначають загальний характер клімату великих територій.

Циклони та антициклони

Циклон — це область низького атмосферного тиску.

Для нього характерні:

висхідні потоки повітря;
хмарність;
опади;
посилений вітер.

Антициклон — область високого тиску.

Його ознаки:

низхідні потоки повітря;
ясна погода;
слабкий вітер;
незначна кількість опадів.

Чергування циклонів і антициклонів визначає мінливість погоди в багатьох регіонах світу.

Вологість повітря

Водяна пара є важливою складовою атмосфери.

Основні показники вологості:

абсолютна вологість;
відносна вологість;
точка роси.

Найвища вологість спостерігається в екваторіальних районах і над океанами, найнижча — у тропічних пустелях і полярних областях.

Атмосферні опади

Опади утворюються внаслідок конденсації водяної пари.

Основні види:

дощ;
сніг;
град;
мряка;
крижаний дощ.

За походженням виділяють:

конвективні;
фронтальні;
орографічні опади.

Розподіл опадів на Землі є дуже нерівномірним.

Клімат

Клімат — це багаторічний режим погоди, характерний для певної території.

Він формується під впливом:

сонячної радіації;
циркуляції атмосфери;
рельєфу;
висоти місцевості;
океанічних течій;
рослинності;
характеру земної поверхні.

На відміну від погоди, яка змінюється щодня, клімат визначається середніми багаторічними показниками.

Кліматотвірні чинники

Основними чинниками формування клімату є:

географічна широта;
циркуляція атмосфери;
рельєф;
висота над рівнем моря;
океанічні течії;
розподіл суходолу й океанів;
властивості підстильної поверхні.

Взаємодія цих чинників визначає кліматичне різноманіття Землі.

Кліматичні пояси

За класифікацією кліматів виділяють кілька основних кліматичних поясів:

екваторіальний;
субекваторіальні;
тропічні;
субтропічні;
помірні;
субполярні;
полярні.

Кожен пояс характеризується власними особливостями температурного режиму, атмосферної циркуляції та кількості опадів.

Вплив океанів на клімат

Світовий океан істотно впливає на клімат материків.

Його роль полягає у:

накопиченні тепла;
регулюванні температурних коливань;
формуванні вологості повітря;
перенесенні тепла океанічними течіями;
впливі на атмосферну циркуляцію.

Завдяки океанам клімат прибережних районів є м’якшим, ніж у внутрішніх частинах материків.

Значення атмосфери у природних процесах

Атмосфера забезпечує взаємозв’язок між усіма компонентами географічної оболонки.

Вона бере участь у:

кругообігу води;
перенесенні тепла;
формуванні клімату;
розвитку ґрунтів;
функціонуванні екосистем;
підтриманні умов існування живих організмів.

Без атмосфери життя на Землі в сучасному вигляді було б неможливим, а фізико-географічні процеси набули б зовсім іншого характеру.

Гідросфера Землі

Гідросфера — це водна оболонка Землі, яка охоплює всі природні води планети незалежно від їхнього фізичного стану. Вона є одним із головних компонентів географічної оболонки та відіграє вирішальну роль у формуванні клімату, рельєфу, ґрунтів і природних комплексів.

До складу гідросфери входять:

Світовий океан;
моря;
річки;
озера;
болота;
льодовики;
багаторічна мерзлота;
підземні води;
атмосферна волога.

Загальний об’єм води на Землі становить приблизно 1,386 млрд км³, з яких близько 97,5 % припадає на солоні води Світового океану, а лише 2,5 % — на прісну воду.

Світовий океан

Світовий океан — це єдина безперервна водна оболонка Землі, яка займає близько 361 млн км², або приблизно 71 % поверхні планети.

Середня глибина Світового океану становить близько 3688 м, а найбільша — понад 10 900 м у Маріанському жолобі.

Світовий океан виконує надзвичайно важливі функції:

регулює клімат Землі;
накопичує сонячне тепло;
забезпечує кругообіг води;
є середовищем існування більшості живих організмів;
бере участь у кругообігу вуглецю та кисню.

Океани Землі

За сучасною міжнародною класифікацією виділяють п’ять океанів.

Тихий океан

Найбільший і найглибший океан світу.

Площа — понад 165 млн км².

Саме тут розташовані:

Маріанський жолоб;
численні вулканічні острови;
найбільша кількість активних вулканів;
Тихоокеанське вогняне кільце.

Атлантичний океан

Другий за площею океан.

Є одним із найважливіших транспортних шляхів світу.

Саме тут проходить Серединно-Атлантичний хребет.

Індійський океан

Найтепліший серед великих океанів.

Його циркуляція значною мірою залежить від мусонів.

Північний Льодовитий океан

Найменший і наймілкіший океан.

Значна частина його поверхні вкрита морською кригою.

Південний океан

Оточує Антарктиду.

Офіційно був виділений Міжнародною гідрографічною організацією у XXI столітті.

Його головною особливістю є Антарктична циркумполярна течія.

Моря

Море — це частина океану, частково відокремлена від нього суходолом, островами або підводними підняттями.

За положенням моря поділяють на:

окраїнні;
внутрішні;
міжострівні.

Приклади:

Середземне;
Чорне;
Балтійське;
Карибське;
Берингове;
Японське.

Кожне море має власні особливості:

температури;
солоності;
течій;
біологічного різноманіття.

Властивості морської води

Основними фізичними характеристиками морської води є:

температура;
солоність;
густина;
прозорість;
колір.

Середня солоність Світового океану становить приблизно 35 ‰.

Найсолонішими є води Червоного моря та Перської затоки.

Найменшу солоність мають арктичні моря, куди надходить значна кількість прісної води.

Температура океанічних вод

Температура води залежить від:

географічної широти;
пори року;
океанічних течій;
глибини;
циркуляції водних мас.

У тропічних районах поверхневі води можуть прогріватися до 28–30 °C, тоді як у полярних областях температура наближається до точки замерзання морської води (приблизно –1,9 °C).

На великих глибинах температура здебільшого становить 0–4 °C.

Океанічні течії

Океанічні течії — це постійні або тривалі переміщення водних мас.

Причинами їх виникнення є:

дія постійних вітрів;
обертання Землі;
різниця температур;
різниця солоності;
особливості берегової лінії.

Течії поділяються на:

теплі;
холодні.

Найвідоміші теплі течії:

Гольфстрім;
Куросіо;
Бразильська.

Найвідоміші холодні течії:

Лабрадорська;
Перуанська;
Бенгельська;
Каліфорнійська.

Вони істотно впливають на клімат узбереж.

Хвилі

Морські хвилі виникають переважно під впливом вітру.

Основні елементи хвилі:

гребінь;
улоговина;
довжина;
висота.

Крім вітрових хвиль існують:

сейсмічні хвилі (цунамі);
приливні хвилі;
сейші.

Найруйнівнішими є цунамі, які виникають унаслідок підводних землетрусів, вивержень вулканів або зсувів.

Припливи та відпливи

Припливи й відпливи виникають через гравітаційний вплив Місяця та Сонця.

Більшість узбереж має:

два припливи;
два відпливи на добу.

Найбільша амплітуда припливів спостерігається в затоці Фанді (Канада), де вона перевищує 15 метрів.

Річки

Річка — це природний постійний водний потік, що тече руслом від витоку до гирла.

Основні елементи річкової системи:

витік;
русло;
долина;
заплава;
гирло;
басейн;
притоки.

Річки виконують важливі функції:

формують рельєф;
забезпечують населення водою;
використовуються для судноплавства;
є джерелом гідроенергії.

Найбільші річки світу

До найдовших і найповноводніших річок належать:

Амазонка;
Ніл;
Янцзи;
Міссісіпі — Міссурі;
Єнісей;
Об;
Хуанхе;
Конго;
Лена;
Амур.

Амазонка є найповноводнішою річкою світу, тоді як Ніл традиційно вважається однією з найдовших.

Озера

Озеро — це природна водойма, розташована в замкненому заглибленні суходолу.

За походженням улоговин озера поділяються на:

тектонічні;
вулканічні;
льодовикові;
карстові;
запрудні;
лагунні;
річкові.

Найбільшим озером світу за площею є Каспійське море, а найглибшим — озеро Байкал, максимальна глибина якого становить 1642 м.

Болота

Болота — це надмірно зволожені ділянки суходолу, вкриті специфічною болотяною рослинністю.

Вони мають велике екологічне значення:

накопичують прісну воду;
регулюють річковий стік;
поглинають вуглекислий газ;
є місцем існування багатьох видів рослин і тварин.

Льодовики

Льодовики утворюються в районах, де накопичення снігу перевищує його танення.

Вони займають приблизно 10 % площі суходолу.

Найбільші льодовикові покриви розташовані:

в Антарктиді;
на острові Гренландія.

Гірські льодовики поширені в:

Гімалаях;
Альпах;
Андах;
Кавказі;
Памірі.

Льодовики є найбільшим резервуаром прісної води на Землі.

Підземні води

Підземні води формуються внаслідок просочування атмосферних опадів у гірські породи.

Вони поділяються на:

ґрунтові;
міжпластові;
артезіанські;
мінеральні;
термальні.

Підземні води мають велике значення для:

водопостачання;
сільського господарства;
промисловості;
лікувально-оздоровчої діяльності.

Кругообіг води в природі

Вода безперервно переміщується між атмосферою, океаном і суходолом.

Основні етапи кругообігу:

випаровування;
конденсація;
утворення хмар;
випадання опадів;
поверхневий стік;
підземний стік;
повернення води до океану.

Кругообіг води забезпечує постійне оновлення водних ресурсів Землі та підтримує функціонування всіх природних систем.

Значення гідросфери

Гідросфера є одним із ключових компонентів географічної оболонки.

Вона:

регулює клімат планети;
формує рельєф;
забезпечує існування життя;
бере участь у біогеохімічних циклах;
є основним джерелом прісної води для людства;
підтримує функціонування природних екосистем.

Взаємодія гідросфери з атмосферою, літосферою та біосферою забезпечує цілісність географічної оболонки та визначає природні умови на материках і в океанах.

Біосфера Землі

Біосфера — це оболонка Землі, у межах якої існує життя. Вона охоплює нижню частину атмосфери, всю гідросферу та верхню частину літосфери, де поширені живі організми.

Термін «біосфера» у науковий обіг увів австрійський геолог Едуард Зюсс у 1875 році, а основи сучасного вчення про біосферу сформував український учений Володимир Вернадський.

За Вернадським, біосфера є складною системою взаємодії живої та неживої природи, де живі організми виступають потужною геологічною силою, що змінює поверхню планети.

Межі поширення життя

Життя на Землі поширене нерівномірно.

Основні межі біосфери:

В атмосфері

Живі організми можуть існувати приблизно до висоти 20–25 км, хоча основна маса життя зосереджена в нижніх шарах атмосфери.

У гідросфері

Організми населяють усю товщу Світового океану — від поверхні до найбільших глибинних западин.

У літосфері

Життя проникає на кілька кілометрів у земну кору, переважно у вигляді бактерій та мікроорганізмів.

Складові біосфери

До складу біосфери входять:

живі організми;
органічна речовина;
продукти життєдіяльності організмів;
частина атмосфери;
вода океанів і суходолу;
гірські породи, змінені діяльністю життя.

Живі організми представлені:

рослинами;
тваринами;
грибами;
бактеріями;
археями;
іншими мікроорганізмами.

Роль живих організмів у природі

Живі організми виконують важливі функції у географічній оболонці.

Основні біосферні функції:

Газова функція

Організми змінюють склад атмосфери.

Рослини під час фотосинтезу:

поглинають вуглекислий газ;
виділяють кисень.

Кругообігова функція

Організми беруть участь у кругообігу:

вуглецю;
азоту;
кисню;
фосфору;
води.

Ґрунтотворна функція

Рослини, тварини та мікроорганізми сприяють утворенню ґрунтів.

Енергетична функція

Життя перетворює сонячну енергію на хімічну енергію органічної речовини.

Природні комплекси

У природі всі компоненти взаємопов’язані та утворюють природні комплекси.

Природний комплекс — це закономірне поєднання компонентів природи на певній території.

До компонентів природного комплексу належать:

гірські породи;
рельєф;
клімат;
води;
ґрунти;
рослинність;
тваринний світ.

Найбільшим природним комплексом Землі є географічна оболонка.

Географічна зональність

Однією з головних закономірностей географічної оболонки є зональність.

Вона полягає у закономірній зміні природних комплексів від екватора до полюсів.

Причиною зональності є:

нерівномірне надходження сонячної енергії;
особливості циркуляції атмосфери;
розподіл тепла і вологи.

Широтна зональність

Широтна зональність проявляється у зміні природних зон у напрямку від екватора до полюсів.

Основні природні пояси:

екваторіальний;
субекваторіальні;
тропічні;
субтропічні;
помірні;
субполярні;
полярні.

У кожному поясі формуються характерні природні комплекси.

Висотна поясність

У горах природні комплекси змінюються з висотою.

Це явище називають висотною поясністю.

Причини:

зниження температури з висотою;
зміна кількості опадів;
зміна умов освітлення.

Наприклад, у високих горах можуть послідовно змінюватися:

ліси;
субальпійські луки;
альпійські луки;
кам’янисті пустелі;
льодовики.

Ґрунт як компонент географічної оболонки

Ґрунт — це верхній пухкий родючий шар земної кори, який сформувався внаслідок взаємодії гірських порід, клімату, живих організмів, рельєфу та часу.

Засновником наукового ґрунтознавства вважають українського вченого Василя Докучаєва.

Він довів, що ґрунт є самостійним природним тілом, яке формується під впливом комплексу природних чинників.

Чинники ґрунтоутворення

Основними чинниками формування ґрунтів є:

Материнська порода

Визначає мінеральний склад ґрунту.

Клімат

Впливає на температуру, вологість і швидкість хімічних процесів.

Живі організми

Забезпечують накопичення органічної речовини.

Рельєф

Визначає перерозподіл води та тепла.

Час

Ґрунти формуються протягом сотень і тисяч років.

Основні типи ґрунтів світу

У різних природних зонах формуються характерні ґрунти.

Екваторіальні області

Переважають червоно-жовті фералітні ґрунти.

Савани

Поширені червоні та червоно-бурі ґрунти.

Пустелі

Формуються сіроземи та пустельні ґрунти.

Степи

Поширені чорноземи — одні з найродючіших ґрунтів світу.

Тайга

Характерні підзолисті ґрунти.

Тундра

Поширені тундрово-глейові ґрунти.

Природні зони Землі

Природна зона — це велика територія з подібними кліматичними умовами, ґрунтами, рослинністю та тваринним світом.

Основні природні зони:

вологі екваторіальні ліси;
савани;
тропічні пустелі;
субтропічні ліси;
степи;
широколисті ліси;
тайга;
тундра;
арктичні та антарктичні пустелі.

Вологі екваторіальні ліси

Ці ліси поширені поблизу екватора.

Характерні риси:

висока температура протягом року;
велика кількість опадів;
надзвичайне біорізноманіття.

Тут ростуть:

пальми;
фікуси;
гевея;
ліани.

Тваринний світ представлений:

мавпами;
ягуарами;
папугами;
зміями;
численними комахами.

Савани

Савани — це тропічні трав’янисті простори з окремими деревами та чагарниками.

Для них характерні:

чергування вологого і сухого сезонів;
трав’янистий покрив;
великі стада травоїдних тварин.

Типові представники:

слони;
жирафи;
зебри;
антилопи;
леви.

Тропічні пустелі

Пустелі формуються в районах із дуже малою кількістю опадів.

Основні особливості:

сухий клімат;
великі добові коливання температур;
бідна рослинність.

Найбільші пустелі світу:

Сахара;
Аравійська;
Австралійські пустелі;
Атакама.

Ліси помірного поясу

Поширені у Північній Америці, Європі та Східній Азії.

Основні типи:

хвойні ліси (тайга);
мішані ліси;
широколисті ліси.

Вони характеризуються сезонною зміною температур і рослинності.

Полярні природні комплекси

В Арктиці та Антарктиді поширені області льодових пустель.

Умови:

дуже низькі температури;
коротке літо;
майже відсутня рослинність.

Тут живуть організми, пристосовані до екстремального холоду:

білі ведмеді;
пінгвіни;
тюлені;
морські птахи.

Ландшафти Землі

Ландшафт — це територіальна система природних компонентів, що має певну структуру та закономірності розвитку.

Ландшафти бувають:

природні;
антропогенні.

До природних належать:

гірські;
рівнинні;
лісові;
степові;
пустельні.

Антропогенні сформувалися внаслідок діяльності людини:

міські;
сільськогосподарські;
промислові.

Значення біосфери та природних комплексів

Біосфера і природні комплекси забезпечують:

кругообіг речовин;
очищення повітря і води;
формування ґрунтів;
підтримання кліматичної рівноваги;
збереження біорізноманіття.

Порушення природної рівноваги через діяльність людини може призвести до деградації екосистем і глобальних екологічних проблем.

Загальна характеристика материків Землі

Материки — це великі масиви суходолу, оточені водами океанів і морів, які мають спільну геологічну будову, тривалу історію розвитку та характерні природні комплекси.

Сучасна фізична географія виділяє шість материків:

Євразія;
Африка;
Північна Америка;
Південна Америка;
Австралія;
Антарктида.

Материки різняться між собою:

площею;
географічним положенням;
геологічною історією;
рельєфом;
кліматом;
внутрішніми водами;
рослинним і тваринним світом.

Їхнє сучасне розташування є результатом мільярдів років геологічного розвитку, руху літосферних плит і взаємодії природних процесів.

Географічне положення материків

Географічне положення материка визначається:

розташуванням щодо екватора;
розташуванням щодо нульового меридіана;
положенням у півкулях;
протяжністю із заходу на схід і з півночі на південь;
близькістю до океанів;
особливостями берегової лінії.

Від географічного положення залежать:

кількість сонячної енергії;
температурний режим;
кількість опадів;
характер природних зон.

Геологічна будова материків

Основою материків є материкова земна кора, яка складається з:

осадового шару;
гранітного шару;
базальтового шару.

Найдавнішими ділянками материків є платформи.

Платформа — це відносно стабільна ділянка земної кори з давнім кристалічним фундаментом.

Великі платформи світу:

Східноєвропейська;
Африканська;
Північноамериканська;
Південноамериканська;
Австралійська;
Антарктична.

Щити та плити

У межах платформ виділяють:

Щити

Ділянки, де кристалічний фундамент виходить близько до поверхні.

Приклади:

Український щит;
Балтійський щит;
Канадський щит.

Плити

Ділянки, де фундамент перекритий потужним шаром осадових порід.

Платформи є основою більшості рівнин материків.

Гірські системи материків

Гори утворюються переважно внаслідок зіткнення літосферних плит.

Найбільші гірські системи світу:

Гімалаї;
Анди;
Кордильєри;
Альпи;
Кавказ;
Атлас;
Великий Вододільний хребет.

Найвищою вершиною Землі є гора Еверест (Джомолунгма) у Гімалаях — близько 8849 м.

Рівнини материків

Рівнини займають значні площі материків.

Вони утворюються переважно на платформах.

Основні типи:

низовини;
височини;
плоскогір’я.

Найбільші рівнини світу:

Амазонська низовина;
Західносибірська рівнина;
Східноєвропейська рівнина;
Великі рівнини Північної Америки.

Євразія

Загальна характеристика Євразії

Євразія — найбільший материк Землі.

Площа становить приблизно 54,6 млн км².

Він розташований у Північній та частково Східній півкулях і омивається чотирма океанами:

Північним Льодовитим;
Атлантичним;
Індійським;
Тихим.

Євразія складається з двох частин світу:

Європи;
Азії.

Геологічна будова Євразії

Основою материка є кілька давніх платформ:

Східноєвропейська;
Сибірська;
Китайсько-Корейська;
Індійська;
Аравійська.

Південна частина Євразії сформувалася внаслідок зіткнення Індостанської плити з Євразійською.

Цей процес спричинив утворення:

Гімалаїв;
Тибетського нагір’я;
Памірських гір.

Рельєф Євразії

Євразія має найрізноманітніший рельєф серед усіх материків.

Тут розташовані:

найвищі гори Землі;
найбільші рівнини;
найглибші западини суходолу.

Найвищі вершини:

Еверест;
Чогорі (К2);
Канченджанґа.

Найбільші рівнини:

Східноєвропейська;
Західносибірська;
Велика Китайська.

Клімат Євразії

Через величезну протяжність материк має всі кліматичні пояси Північної півкулі.

Особливості:

значні температурні контрасти;
вплив Атлантичного, Тихого та Індійського океанів;
розвиток мусонів;
наявність областей найхолоднішого та найспекотнішого клімату Північної півкулі.

У Сибіру зафіксовані одні з найнижчих температур у населених районах Землі.

Внутрішні води Євразії

Євразія має найбільшу кількість річок і озер серед материків.

Найважливіші річки:

Янцзи;
Хуанхе;
Об;
Єнісей;
Лена;
Волга;
Дунай;
Ганг;
Інд.

Найбільші озера:

Каспійське море;
Байкал;
Балхаш;
Аральське море.

Природні зони Євразії

На материку представлені майже всі природні зони Землі.

Від півночі до півдня змінюються:

арктичні пустелі;
тундра;
тайга;
мішані ліси;
степи;
пустелі;
субтропічні ліси;
вологі тропічні ліси.

Африка

Загальна характеристика Африки

Африка — другий за площею материк світу.

Площа — близько 30,3 млн км².

Вона перетинається екватором і розташована переважно між тропіками.

Африку омивають:

Атлантичний океан;
Індійський океан;
Середземне море;
Червоне море.

Геологічна будова Африки

Основою материка є давня Африканська платформа.

Для неї характерні:

великі плоскогір’я;
слабка сейсмічна активність у більшості районів;
значні поклади корисних копалин.

На сході проходить зона Великого Африканського розлому.

Рельєф Африки

Африка — переважно материк плоскогір’їв.

Основні форми:

Східноафриканське плоскогір’я;
Ефіопське нагір’я;
Калахарі;
Сахара.

Найвища вершина Африки:

Кіліманджаро — 5895 м.

Клімат Африки

Африка — найжаркіший материк Землі.

Особливості:

переважання тропічних кліматів;
значні площі пустель;
нерівномірний розподіл опадів.

Найбільша пустеля світу за площею у жаркому поясі:

Сахара.

Внутрішні води Африки

Найбільші річки:

Ніл;
Конго;
Нігер;
Замбезі.

Найбільші озера:

Вікторія;
Танганьїка;
Ньяса.

Озеро Танганьїка є одним із найглибших прісноводних озер світу.

Природні зони Африки

Основні природні зони:

вологі екваторіальні ліси;
савани;
тропічні пустелі;
субтропічні вічнозелені ліси.

Африка вирізняється надзвичайним різноманіттям великих тварин:

слони;
жирафи;
носороги;
леви;
бегемоти;
антилопи.

Значення материків у системі Землі

Материки є основними структурними елементами географічної оболонки.

Вони:

впливають на циркуляцію атмосфери;
визначають систему океанічних течій;
формують різноманіття природних зон;
містять основні запаси мінеральних ресурсів;
є середовищем життя людства.

Кожен материк є унікальною природною системою, що сформувалася під впливом мільярдів років геологічної історії.

Північна Америка

Загальна характеристика Північної Америки

Північна Америка — третій за площею материк Землі після Євразії та Африки. Її площа становить приблизно 24,7 млн км².

Материк повністю розташований у Північній і переважно Західній півкулях. Він простягається від арктичних островів до тропічних районів Центральної Америки.

Північну Америку омивають:

Північний Льодовитий океан;
Атлантичний океан;
Тихий океан.

Від Євразії материк відділений Беринговою протокою.

До складу материка входять:

острів Гренландія;
Канадський Арктичний архіпелаг;
численні острови Карибського моря.

Геологічна будова Північної Америки

Основою материка є давня Північноамериканська платформа, ядром якої є Канадський щит.

Канадський щит — одна з найдавніших ділянок земної кори. Він сформувався понад 2,5 млрд років тому.

На платформі розташовані великі рівнини:

Центральні рівнини;
Великі рівнини;
Лаврентійська височина.

Західна частина материка сформувалася внаслідок активних тектонічних процесів на межі Тихоокеанської та Північноамериканської плит.

Тут утворилися:

Кордильєри;
Скелясті гори;
вулканічні хребти;
глибокі западини.

Рельєф Північної Америки

Рельєф материка дуже різноманітний.

Основні фізико-географічні області:

західна гірська система Кордильєр;
центральні рівнини;
східні Аппалачі;
арктичні низовини.

Кордильєри

Кордильєри — одна з найбільших гірських систем світу.

Вони простягаються вздовж західного узбережжя материка більш ніж на 7000 км.

До складу Кордильєр входять:

Аляскинський хребет;
Скелясті гори;
Каскадні гори;
Берегові хребти.

Найвища вершина материка:

Деналі (Мак-Кінлі) — 6190 м.

Клімат Північної Америки

Материк має майже всі кліматичні пояси Північної півкулі.

Основні кліматичні особливості:

велика протяжність із півночі на південь;
вплив трьох океанів;
значні температурні контрасти;
активна атмосферна циркуляція.

На півночі панує:

арктичний;
субарктичний клімат.

У центральній частині:

помірний клімат.

На півдні:

субтропічний;
тропічний клімат.

Особливості клімату материка

Північна Америка відома різкими змінами погоди.

Причини:

відкритість материка з півночі на південь;
проникнення холодних арктичних мас;
вплив теплих і холодних течій.

У центральних районах часто виникають:

торнадо;
сильні грози;
урагани.

Особливо небезпечними є тропічні циклони в районі Карибського моря та Мексиканської затоки.

Внутрішні води Північної Америки

Материк має одну з найбільш розвинених річкових систем світу.

Найбільші річки:

Міссісіпі;
Міссурі;
Маккензі;
Юкон;
Колорадо;
Святого Лаврентія.

Річкова система Міссісіпі

Міссісіпі разом із Міссурі утворює одну з найдовших річкових систем світу.

Вона має величезне значення для:

судноплавства;
сільського господарства;
водопостачання.

Великі озера Північної Америки

На північному сході материка розташована найбільша система прісноводних озер світу.

До неї входять:

Верхнє;
Мічиган;
Гурон;
Ері;
Онтаріо.

Великі озера містять значні запаси прісної води.

Вони з’єднані між собою протоками та річками й мають вихід через річку Святого Лаврентія до Атлантичного океану.

Природні зони Північної Америки

Через значну протяжність на материку представлені майже всі природні зони.

Основні:

арктичні пустелі;
тундра;
тайга;
мішані ліси;
широколисті ліси;
степи (прерії);
пустелі;
субтропічні ліси.

Тайга Північної Америки

Тайга займає величезні площі Канади та Аляски.

Основні рослини:

ялина;
сосна;
модрина;
ялиця.

Тваринний світ:

лось;
ведмідь;
вовк;
рись;
бобер.

Прерії

Прерії — це степові простори центральної частини материка.

Характерні риси:

родючі ґрунти;
трав’яна рослинність;
значне сільськогосподарське освоєння.

У минулому тут мешкали величезні стада бізонів.

Пустелі Північної Америки

Пустелі поширені переважно на південному заході США та в північній Мексиці.

Найвідоміші:

Мохаве;
Сонора;
Чіуауа.

Рослинність представлена:

кактусами;
агавами;
посухостійкими чагарниками.

Південна Америка

Загальна характеристика Південної Америки

Південна Америка — четвертий за площею материк світу.

Площа — приблизно 17,8 млн км².

Материк майже повністю розташований у Західній і Південній півкулях.

Омивається:

Тихим океаном;
Атлантичним океаном.

Геологічна будова Південної Америки

Основою материка є давня Південноамериканська платформа.

Вона формує:

Бразильське плоскогір’я;
Гвіанське плоскогір’я;
Амазонську низовину.

На заході розташована молода складчаста область Анд, яка виникла через взаємодію Південноамериканської та Наска-плит.

Анди

Анди — найдовша гірська система світу.

Вони простягаються вздовж західного узбережжя приблизно на 7000 км.

Особливості:

активний вулканізм;
часті землетруси;
високогірні плато.

Найвища вершина:

Аконкагуа — 6961 м.

Амазонська низовина

Амазонська низовина — найбільша низовина Землі.

Вона займає басейн Амазонки.

Особливості:

жаркий і вологий клімат;
густі екваторіальні ліси;
величезна річкова мережа.

Клімат Південної Америки

Південна Америка є найвологішим материком Землі.

Причини:

панування вологих повітряних мас;
вплив Атлантичного океану;
велика площа екваторіальних територій.

На материку представлені:

екваторіальний;
субекваторіальний;
тропічний;
субтропічний;
помірний кліматичні пояси.

Внутрішні води Південної Америки

Материк має найбільший річковий басейн світу.

Амазонка

Амазонка:

найповноводніша річка планети;
має найбільший басейн;
переносить найбільший об’єм води до океану.

Її басейн охоплює території кількох держав.

Інші великі річки:

Оріноко;
Парана;
Уругвай.

Природні зони Південної Америки

Основні природні комплекси:

вологі екваторіальні ліси;
савани;
пустелі;
степи;
субтропічні ліси.

Амазонські ліси є найбільшим у світі масивом вологих тропічних лісів і мають глобальне значення для клімату планети.

Біорізноманіття Південної Америки

Материк відзначається надзвичайним видовим різноманіттям.

Характерні тварини:

ягуар;
пума;
анаконда;
капібара;
лінивець;
броненосець;
тукан.

У тропічних лісах Амазонії мешкає величезна кількість ендемічних видів.

Значення Північної та Південної Америки

Американські материки мають величезне значення для природної системи Землі.

Вони:

впливають на глобальну циркуляцію атмосфери;
містять найбільші лісові масиви;
мають великі запаси прісної води;
формують унікальні природні комплекси;
є важливими центрами біорізноманіття.

Австралія

Загальна характеристика Австралії

Австралія — найменший материк Землі та єдиний материк, який повністю займає територію однієї держави — Австралійського Союзу.

Площа материка становить приблизно 7,7 млн км².

Австралія розташована у:

Південній півкулі;
Східній півкулі;
тропічних і субтропічних широтах.

Материк омивають:

Індійський океан;
Тихий океан.

Від Азії Австралію відділяють моря та протоки:

Тиморське море;
Арафурське море;
Торресова протока.

Геологічна будова Австралії

Австралія є одним із найдавніших і найстабільніших материків Землі.

Основою материка є Австралійська платформа, яка сформувалася понад 1,5–3 млрд років тому.

Для неї характерні:

давні кристалічні породи;
низька сейсмічна активність;
переважання рівнинного рельєфу.

Австралія тривалий час входила до складу давнього материка Гондвани.

Близько 50 млн років тому вона відокремилася від Антарктиди та почала рухатися на північ.

Рельєф Австралії

Австралія — найнижчий материк Землі.

Середня висота поверхні становить приблизно 330 м.

Основні фізико-географічні області:

Західноавстралійське плоскогір’я;
Центральна низовина;
Великий Вододільний хребет.

Західноавстралійське плоскогір’я

Займає більшу частину західної Австралії.

Характерні риси:

давні кристалічні породи;
пустельні ландшафти;
значні поклади корисних копалин.

Тут розташовані пустелі:

Велика Піщана пустеля;
Велика пустеля Вікторія;
пустеля Гібсона.

Центральна низовина

Розташована в центральній частині материка.

Її особливості:

дуже низькі абсолютні висоти;
посушливий клімат;
значні площі солончаків.

Найнижча точка Австралії:

озеро Ейр — приблизно 15 м нижче рівня моря.

Великий Вододільний хребет

Простягається вздовж східного узбережжя.

Це давня гірська система, яка значно нижча за молоді гори інших материків.

Найвища вершина Австралії:

гора Косцюшко — 2228 м.

Клімат Австралії

Австралія — найсухіший заселений материк Землі.

Основні причини посушливості:

розташування в тропічному поясі;
панування областей високого тиску;
вплив холодної Західно-Австралійської течії;
віддаленість внутрішніх районів від океанів.

Кліматичні пояси:

субекваторіальний;
тропічний;
субтропічний;
помірний (на півдні Тасманії).

Особливості клімату Австралії

Для материка характерні:

великі площі пустель;
нерівномірний розподіл опадів;
посухи;
пилові бурі;
різкі коливання температур.

Північ Австралії має мусонний характер клімату.

На сході Великий Вододільний хребет затримує вологі повітряні маси з Тихого океану.

Внутрішні води Австралії

Через сухість клімату Австралія має найменшу кількість поверхневих вод серед материків.

Найбільша річкова система:

Муррей — Дарлінг.

Вона має велике значення для:

сільського господарства;
водопостачання;
зрошення.

Багато річок у внутрішніх районах є тимчасовими водотоками.

Озера Австралії

Більшість озер Австралії є:

солоними;
безстічними;
сезонними.

Найбільше озеро:

Ейр.

У посушливі періоди воно значно зменшується або пересихає.

Природні зони Австралії

Основні природні зони:

вологі тропічні ліси;
савани;
пустелі;
твердолисті вічнозелені ліси;
степи.

Через тривалу ізоляцію материк має унікальний рослинний і тваринний світ.

Унікальний органічний світ Австралії

Австралія є одним із найбільших центрів ендемізму.

Характерні тварини:

кенгуру;
коала;
вомбат;
качкодзьоб;
єхидна;
страус ему.

Багато видів виникли в умовах ізоляції після відокремлення материка від Гондвани.

Антарктида

Загальна характеристика Антарктиди

Антарктида — найпівденніший материк Землі, розташований навколо Південного полюса.

Площа материка становить приблизно 14 млн км².

Майже вся територія вкрита потужним льодовиковим щитом.

Антарктида омивається водами:

Південного океану;
Атлантичного;
Індійського;
Тихого океанів.

Геологічна будова Антарктиди

Антарктида має давню континентальну основу.

Вона також входила до складу Гондвани.

У її основі лежить Антарктична платформа.

На материку виявлено:

давні кристалічні породи;
осадові товщі;
сліди давнього теплого клімату.

Рельєф Антарктиди

Особливістю материка є величезний льодовиковий покрив.

Середня товщина льоду:

приблизно 2000 м.

Максимальна товщина перевищує 4700 м.

Під льодом приховані:

гірські системи;
рівнини;
западини;
озера.

Трансантарктичні гори

Через материк простягаються Трансантарктичні гори.

Їхня довжина перевищує 3000 км.

Найвища вершина Антарктиди:

масив Вінсон — 4892 м.

Клімат Антарктиди

Антарктида має найсуворіший клімат на Землі.

Основні особливості:

надзвичайно низькі температури;
сухість повітря;
сильні вітри;
полярна ніч і полярний день.

Найнижча температура на Землі була зафіксована саме в Антарктиді.

Антарктичні льоди

Льодовиковий щит Антарктиди містить близько 60–70 % світових запасів прісної води.

Його танення може суттєво вплинути на рівень Світового океану.

Льодовики Антарктиди постійно рухаються до узбережжя, де утворюються:

шельфові льодовики;
айсберси.

Внутрішні води Антарктиди

Через низькі температури поверхневі води майже відсутні.

Водночас під льодовим покривом існують сотні підлідних озер.

Найвідоміше:

озеро Восток.

Воно розташоване під кількома кілометрами льоду та є одним із найбільших підлідних озер планети.

Рослинний і тваринний світ Антарктиди

Через суворі умови життя на суходолі обмежене.

Рослинність представлена:

мохами;
лишайниками;
водоростями;
мікроорганізмами.

Тваринний світ пов’язаний переважно з океаном.

Типові представники:

пінгвіни;
тюлені;
кити;
морські птахи.

Дослідження Антарктиди

Перші відомості про Антарктиду з’явилися завдяки морським експедиціям XIX століття.

Важливі етапи:

відкриття материка у 1820 році експедиціями Фадея Беллінсгаузена та Михайла Лазарєва;
досягнення Південного полюса Руалем Амундсеном у 1911 році;
подальше наукове дослідження материка.

Сьогодні Антарктида використовується лише для мирних наукових досліджень відповідно до Договору про Антарктику.

Значення Австралії та Антарктиди для Землі

Австралія та Антарктида мають важливе значення у функціонуванні географічної оболонки.

Австралія:

зберігає унікальні екосистеми;
впливає на циркуляцію атмосфери в Південній півкулі;
містить значні мінеральні ресурси.

Антарктида:

регулює глобальний клімат;
зберігає найбільші запаси прісної води;
впливає на рівень Світового океану;
є важливим центром кліматичних досліджень.

Світовий океан

Загальна характеристика Світового океану

Світовий океан — це єдина безперервна водна оболонка Землі, яка об’єднує всі океани та моря планети. Він є найбільшою частиною гідросфери та займає приблизно 71 % поверхні Землі.

Океан відіграє ключову роль у функціонуванні географічної оболонки:

регулює температуру планети;
формує клімат;
бере участь у кругообігу води;
є середовищем існування мільйонів видів організмів;
забезпечує людство ресурсами.

Світовий океан містить понад 97 % усієї води Землі, але ця вода є солоною і безпосередньо непридатною для більшості потреб людини.

Поділ Світового океану

Тихий океан

Тихий океан — найбільший і найглибший океан планети.

Площа:

понад 165 млн км².

Він простягається від берегів Азії та Австралії до Північної й Південної Америки.

Основні особливості:

найбільша глибина Світового океану;
велика кількість островів;
активний вулканізм;
значна кількість землетрусів.

У межах океану розташований Маріанський жолоб — найглибша відома западина Землі.

Глибина Безодні Челленджера становить понад 10 900 м.

Атлантичний океан

Атлантичний океан — другий за площею океан Землі.

Площа:

приблизно 106 млн км².

Він має важливе значення для:

морського транспорту;
рибальства;
формування клімату Європи та Америки.

Головною особливістю океану є Серединно-Атлантичний хребет, який простягається з півночі на південь і є зоною утворення нової океанічної кори.

Індійський океан

Індійський океан — третій за площею океан світу.

Його площа:

приблизно 70 млн км².

Більша частина океану розташована у Південній півкулі.

Особливості:

найтепліші поверхневі води серед великих океанів;
значний вплив мусонів;
важливі шляхи міжнародної торгівлі.

Північний Льодовитий океан

Північний Льодовитий океан — найменший і наймілкіший океан Землі.

Розташований навколо Північного полюса.

Особливості:

значна частина поверхні вкрита морською кригою;
низькі температури;
сезонні зміни площі льоду.

Він має велике значення для регулювання клімату Північної півкулі.

Південний океан

Південний океан оточує Антарктиду.

Його головна особливість:

Антарктична циркумполярна течія, яка рухається навколо материка із заходу на схід.

Океан:

ізолює Антарктиду від тепліших вод;
впливає на глобальний клімат;
забезпечує унікальні морські екосистеми.

Будова океанічного дна

Материковий шельф

Шельф — це мілководна частина дна океану, яка є продовженням материка.

Глибина зазвичай:

до 200 м.

Шельфові зони мають велике значення завдяки:

багатим біологічним ресурсам;
покладам нафти й газу;
зручності для господарської діяльності.

Материковий схил

Материковий схил — це ділянка різкого переходу від материка до глибоководної частини океану.

Його особливості:

значне збільшення глибини;
підводні каньйони;
активні геологічні процеси.

Ложе океану

Глибоководна частина океанів утворює океанічне ложе.

Основні елементи:

абісальні рівнини;
підводні гори;
океанічні жолоби;
серединно-океанічні хребти.

Серединно-океанічні хребти

Це величезні підводні гірські системи, які утворюються на межах розходження літосферних плит.

Їх загальна довжина становить понад 60 000 км.

Тут відбувається:

підняття магми;
формування нової океанічної кори;
вулканічна діяльність.

Глибоководні жолоби

Океанічні жолоби — це найглибші частини Світового океану.

Вони утворюються переважно в місцях занурення однієї літосферної плити під іншу.

Найвідоміші:

Маріанський жолоб;
Перуансько-Чилійський жолоб;
Японський жолоб;
Тонга.

Властивості океанічних вод

Солоність води

Солоність — це кількість розчинених солей у воді.

Середня солоність Світового океану:

приблизно 35 проміле (‰).

На солоність впливають:

випаровування;
кількість опадів;
надходження річкових вод;
танення льоду;
течії.

Температура океанічної води

Температура змінюється залежно від:

широти;
пори року;
течій;
глибини.

Найвищі температури характерні для тропічних широт.

З глибиною температура поступово знижується.

Густина морської води

Густина залежить від:

температури;
солоності;
тиску.

Холодна й солона вода має більшу густину та опускається вниз, формуючи глибинні течії.

Рухи вод Світового океану

Океанічні течії

Океанічні течії — це великі потоки води, які переміщуються на значні відстані.

Вони бувають:

теплі;
холодні.

Основні причини виникнення:

постійні вітри;
різниця температур;
різниця солоності;
обертання Землі.

Найважливіші теплі течії

Гольфстрім

Одна з найвідоміших теплих течій світу.

Вона переносить теплі води від тропіків до Північної Атлантики.

Впливає на:

м’який клімат Західної Європи;
температуру узбереж.

Куросіо

Тепла течія біля берегів Японії.

Бразильська течія

Рухається вздовж східного узбережжя Південної Америки.

Найважливіші холодні течії

Перуанська течія

Впливає на формування пустелі Атакама.

Бенгельська течія

Сприяє сухості узбережжя Південно-Західної Африки.

Лабрадорська течія

Приносить холодні води до східного узбережжя Канади.

Біологічні ресурси Світового океану

Світовий океан є одним із найбільших центрів життя на Землі.

У ньому мешкають:

планктон;
водорості;
риби;
молюски;
ракоподібні;
морські ссавці;
корали.

Планктон

Планктон — це організми, які пасивно переносяться течіями.

Він поділяється на:

фітопланктон;
зоопланктон.

Фітопланктон відіграє величезну роль у виробленні кисню та підтриманні харчових ланцюгів океану.

Коралові рифи

Коралові рифи — одні з найбагатших морських екосистем.

Найбільша система:

Великий Бар’єрний риф біля Австралії.

Вони забезпечують середовище існування для тисяч видів.

Мінеральні ресурси океану

Океан містить значні запаси:

нафти;
природного газу;
солі;
магнію;
залізомарганцевих конкрецій.

Більшість морських родовищ розташована на шельфі.

Енергетичні ресурси океану

Океан може використовуватися для отримання енергії.

Основні види:

припливна енергетика;
хвильова енергетика;
енергія океанічних течій;
використання різниці температур води.

Вплив людини на Світовий океан

Основні проблеми:

забруднення пластиком;
нафтові розливи;
надмірний вилов риби;
руйнування коралових рифів;
зміна температури води;
закислення океану.

Збереження океанічних екосистем є однією з головних екологічних задач сучасності.

Значення Світового океану

Світовий океан:

формує клімат Землі;
регулює температуру;
забезпечує кругообіг води;
підтримує біорізноманіття;
забезпечує ресурси;
впливає на розвиток людської цивілізації.

Без океану сучасна географічна оболонка Землі не могла б існувати у нинішньому вигляді.

Взаємодія материків і океанів у географічній оболонці

Загальна характеристика взаємодії материків і океанів

Материки й океани є головними складовими географічної оболонки Землі. Вони постійно взаємодіють між собою через обмін речовиною та енергією.

Жоден природний компонент планети не існує ізольовано. Рельєф, клімат, води, ґрунти, рослинність і тваринний світ пов’язані між собою складною системою природних процесів.

Взаємодія материків і океанів проявляється у:

формуванні клімату;
русі повітряних мас;
кругообігу води;
перенесенні тепла;
формуванні природних зон;
поширенні організмів.

Географічна оболонка Землі

Поняття географічної оболонки

Географічна оболонка — це цілісна оболонка Землі, у межах якої взаємодіють:

літосфера;
атмосфера;
гідросфера;
біосфера.

Вона є найбільшою природною системою планети.

Саме в географічній оболонці відбуваються основні процеси, що забезпечують існування життя.

Межі географічної оболонки

Географічна оболонка охоплює:

нижню частину атмосфери;
всю гідросферу;
верхню частину літосфери;
всю біосферу.

Її товщина становить кілька десятків кілометрів, але саме в цьому тонкому шарі зосереджене все життя Землі.

Основні закономірності географічної оболонки

Цілісність

Усі компоненти природи пов’язані між собою.

Наприклад:

зміна клімату впливає на води;
води впливають на ґрунти;
ґрунти визначають рослинність;
рослинність впливає на тваринний світ.

Кругообіг речовин

У природі постійно відбувається переміщення речовин.

Основні кругообіги:

води;
вуглецю;
кисню;
азоту;
фосфору.

Вони забезпечують стабільність природних систем.

Ритмічність природних процесів

Багато процесів повторюються через певні проміжки часу.

Приклади:

зміна дня і ночі;
пори року;
припливи й відпливи;
сезонні зміни рослинності.

Ритмічність пов’язана з рухами Землі.

Зональність

Зональність — закономірна зміна природних комплексів залежно від широти.

Причина:

нерівномірне нагрівання Землі Сонцем.

Приклади:

екваторіальні ліси;
савани;
пустелі;
степи;
тундра.

Кругообіг води в природі

Значення водного кругообігу

Вода постійно переміщується між:

океаном;
атмосферою;
суходолом;
живими організмами.

Цей процес називають кругообігом води.

Основні етапи кругообігу води

Випаровування води з океанів, морів, річок і ґрунту.
Утворення хмар у результаті конденсації водяної пари.
Випадання опадів.
Просочування води в ґрунт.
Повернення води до океану через річки та підземні води.

Значення кругообігу води

Він:

підтримує запаси прісної води;
регулює клімат;
забезпечує життя організмів;
формує рельєф.

Атмосферна циркуляція

Поняття атмосферної циркуляції

Атмосферна циркуляція — це система переміщення повітряних мас у тропосфері.

Вона виникає через:

нерівномірне нагрівання Землі;
різницю атмосферного тиску;
обертання планети.

Повітряні маси

Повітряні маси — це великі об’єми повітря з однаковими властивостями.

Основні типи:

екваторіальні;
тропічні;
помірні;
арктичні;
антарктичні.

Вони визначають погоду і клімат територій.

Вітри планети

Постійні вітри

До постійних вітрів належать:

пасати;
західні вітри помірних широт;
полярні східні вітри.

Пасати

Пасати — це постійні вітри, які дмуть від субтропічних областей високого тиску до екватора.

Вони впливають на:

клімат тропіків;
океанічні течії;
формування пустель.

Мусони

Мусони — це сезонні вітри, які змінюють напрям двічі на рік.

Найбільш характерні для:

Південної Азії;
Східної Азії;
узбереж Індійського океану.

Літній мусон приносить вологе повітря з океану.

Зимовий мусон приносить сухе повітря із суходолу.

Взаємодія океану й атмосфери

Океан і атмосфера перебувають у постійному обміні енергією.

Океан:

нагріває або охолоджує повітря;
постачає вологу;
впливає на опади.

Атмосфера:

формує хвилі;
створює течії;
впливає на температуру поверхневих вод.

Кліматична система Землі

Основні компоненти кліматичної системи

До неї належать:

атмосфера;
океан;
льодовики;
суходіл;
біосфера.

Їх взаємодія визначає клімат планети.

Роль океану у формуванні клімату

Океан виконує роль глобального акумулятора тепла.

Він:

поглинає сонячну енергію;
переносить тепло течіями;
пом’якшує температуру узбереж.

Саме тому клімат прибережних районів зазвичай м’якший, ніж у внутрішніх районах материків.

Природні ресурси Землі

Поняття природних ресурсів

Природні ресурси — це компоненти природи, які людина використовує для задоволення своїх потреб.

Вони поділяються на:

мінеральні;
водні;
земельні;
біологічні;
кліматичні;
рекреаційні.

Мінеральні ресурси

Паливні ресурси

До них належать:

вугілля;
нафта;
природний газ;
торф.

Вони є основою сучасної енергетики.

Рудні ресурси

Використовуються для отримання металів.

Основні:

залізні руди;
марганцеві руди;
мідні руди;
алюмінієві руди.

Нерудні ресурси

До них належать:

кам’яна сіль;
фосфорити;
калійні солі;
будівельні матеріали.

Водні ресурси

Вода є одним із найважливіших природних ресурсів.

Основні джерела:

річки;
озера;
підземні води;
льодовики.

Найбільші запаси прісної води зосереджені у льодовиках Антарктиди та Гренландії.

Земельні ресурси

Земельні ресурси включають:

ґрунти;
території для проживання;
сільськогосподарські землі.

Найціннішими є родючі ґрунти:

чорноземи;
алювіальні ґрунти;
вулканічні ґрунти.

Біологічні ресурси

До них належать:

рослини;
тварини;
лісові ресурси;
рибні ресурси.

Вони забезпечують:

харчування;
сировину;
кисень;
підтримання екосистем.

Людина як фактор зміни географічної оболонки

Антропогенний вплив

З розвитком цивілізації людина стала одним із найпотужніших чинників зміни природи.

Основні напрями впливу:

вирубування лісів;
видобування ресурсів;
забруднення;
урбанізація;
зміна ландшафтів.

Основні екологічні проблеми Землі

Зміна клімату

Сучасні зміни клімату пов’язані з:

накопиченням парникових газів;
використанням викопного палива;
зміною природних екосистем.

Наслідки:

підвищення температури;
танення льодовиків;
зміна рівня океану;
частіші екстремальні погодні явища.

Забруднення Світового океану

Основні джерела:

пластик;
промислові відходи;
нафтопродукти;
хімічні речовини.

Наслідки:

загибель морських організмів;
порушення харчових ланцюгів;
погіршення якості води.

Зменшення біорізноманіття

Причини:

знищення природних місць існування;
забруднення;
надмірне використання ресурсів.

Збереження видового різноманіття є важливою умовою стабільності біосфери.

Охорона природи та сучасні проблеми географічної оболонки

Значення охорони природи

Охорона природи — це система заходів, спрямованих на збереження, відновлення та раціональне використання природних комплексів і ресурсів Землі.

Природа є основою існування людства. Вона забезпечує:

повітря для дихання;
воду для життя;
продукти харчування;
мінеральні ресурси;
енергію;
природні умови для розвитку суспільства.

Порушення природної рівноваги може призвести до незворотних змін у географічній оболонці.

Причини сучасних екологічних проблем

Зростання населення Землі

Збільшення кількості населення призводить до:

зростання потреб у ресурсах;
розширення міст;
збільшення обсягів виробництва;
посилення навантаження на природу.

Розвиток промисловості

Промислове виробництво є одним із головних чинників антропогенного впливу.

Основні наслідки:

викиди забруднювальних речовин;
утворення промислових відходів;
забруднення води та ґрунтів;
виснаження ресурсів.

Інтенсивне сільське господарство

Сучасне землеробство може спричиняти:

ерозію ґрунтів;
виснаження родючості;
забруднення хімічними речовинами;
скорочення природних екосистем.

Особливо небезпечними є:

надмірне використання добрив;
неправильне зрошення;
вирубування лісів під сільськогосподарські угіддя.

Урбанізація

Урбанізація — процес зростання міст і збільшення частки міського населення.

Вона призводить до:

зміни природних ландшафтів;
збільшення транспортного навантаження;
забруднення повітря;
утворення великих обсягів відходів.

Глобальні екологічні проблеми Землі

Глобальна зміна клімату

Причини зміни клімату

Основною причиною сучасного потепління вважають збільшення концентрації парникових газів.

До них належать:

вуглекислий газ;
метан;
закис азоту.

Основні джерела:

спалювання вугілля, нафти й газу;
промисловість;
транспорт;
вирубування лісів.

Наслідки зміни клімату

Основні прояви:

підвищення середньої температури;
танення льодовиків;
підняття рівня Світового океану;
зміна режиму опадів;
поширення посух;
збільшення частоти екстремальних погодних явищ.

Особливо вразливими є:

полярні області;
острови;
прибережні території;
посушливі регіони.

Руйнування озонового шару

Значення озонового шару

Озоновий шар розташований у стратосфері.

Він захищає життя на Землі від надмірного ультрафіолетового випромінювання Сонця.

Причини руйнування озону

Основними причинами були:

використання фреонів;
деякі промислові хімічні речовини;
забруднення атмосфери.

Наслідки

Зменшення озонового шару може призвести до:

збільшення захворювань шкіри;
пошкодження рослин;
порушення морських екосистем.

Міжнародні заходи дозволили значно скоротити використання речовин, що руйнують озон.

Опустелювання земель

Поняття опустелювання

Опустелювання — це процес деградації земель, унаслідок якого території набувають рис пустель.

Причини:

вирубування рослинності;
надмірний випас худоби;
неправильне землеробство;
зміна клімату.

Наслідки опустелювання

Воно спричиняє:

втрату родючих земель;
скорочення запасів їжі;
міграцію населення;
зменшення біорізноманіття.

Найбільш уразливі райони:

Сахель в Африці;
Центральна Азія;
посушливі райони Австралії;
внутрішні райони Північної Америки.

Вирубування лісів

Значення лісів

Ліси виконують важливі функції:

виробляють кисень;
поглинають вуглекислий газ;
регулюють водний баланс;
захищають ґрунти;
є середовищем існування тварин.

Причини скорочення лісів

Основні причини:

вирубування деревини;
розширення сільськогосподарських земель;
будівництво;
пожежі.

Найбільші втрати лісів спостерігаються у:

басейні Амазонки;
Південно-Східній Азії;
Центральній Африці.

Збереження біорізноманіття

Поняття біорізноманіття

Біорізноманіття — це різноманітність живих організмів, екосистем і генетичних особливостей видів.

Воно є основою стійкості біосфери.

Причини скорочення біорізноманіття

Основні фактори:

знищення місць існування;
забруднення;
зміна клімату;
надмірний промисел;
поширення чужорідних видів.

Шляхи збереження біорізноманіття

Основні заходи:

створення природоохоронних територій;
охорона рідкісних видів;
відновлення екосистем;
екологічна освіта;
раціональне використання ресурсів.

Природоохоронні території

Заповідники

Заповідник — територія, де природні комплекси охороняються у майже незміненому стані.

Основна мета:

збереження природних процесів;
наукові дослідження;
охорона рідкісних видів.

Національні парки

Національні парки поєднують:

охорону природи;
наукову діяльність;
екологічний туризм.

Вони є одним із найпоширеніших способів збереження природних комплексів.

Біосферні резервати

Біосферні резервати створюються для:

збереження унікальних екосистем;
дослідження змін природи;
розвитку сталого використання ресурсів.

Міжнародна охорона природи

Міжнародне співробітництво

Глобальні екологічні проблеми неможливо вирішити окремими державами.

Тому країни співпрацюють у сфері:

охорони клімату;
збереження океанів;
захисту біорізноманіття;
боротьби із забрудненням.

Міжнародні природоохоронні організації

Важливу роль відіграють:

Програма ООН з довкілля;
Міжнародний союз охорони природи;
ЮНЕСКО;
Всесвітній фонд природи.

Сталий розвиток

Поняття сталого розвитку

Сталий розвиток — це модель розвитку суспільства, за якої задовольняються потреби сучасного покоління без позбавлення майбутніх поколінь можливості задовольняти власні потреби.

Він базується на трьох складових:

економічній;
соціальній;
екологічній.

Основні принципи сталого розвитку

До них належать:

раціональне використання ресурсів;
перехід до чистої енергетики;
зменшення забруднення;
збереження природних систем;
відповідальне споживання.

Відновлювані джерела енергії

Сонячна енергетика

Сонячна енергія використовується для:

виробництва електроенергії;
опалення;
гарячого водопостачання.

Вітрова енергетика

Використовує енергію руху повітря.

Переваги:

відсутність значних викидів;
відновлюваність ресурсу.

Гідроенергетика

Використовує енергію руху води.

Основні об’єкти:

гідроелектростанції;
приливні електростанції.

Значення фізичної географії материків та океанів

Фізична географія допомагає зрозуміти:

закономірності розвитку природи;
взаємозв’язки природних компонентів;
причини кліматичних і геологічних процесів;
особливості материків та океанів.

Її значення полягає у:

прогнозуванні природних змін;
раціональному використанні ресурсів;
охороні довкілля;
плануванні господарської діяльності.

Фізична географія материків та океанів вивчає складну систему взаємодії природних оболонок Землі. Материки, океани, атмосфера, гідросфера, літосфера та біосфера утворюють єдину взаємопов’язану систему.

Розуміння закономірностей розвитку географічної оболонки дозволяє людству:

передбачати природні процеси;
використовувати ресурси без руйнування природи;
зберігати біорізноманіття;
забезпечувати гармонійне співіснування цивілізації та довкілля.

Фізична географія є основою сучасного уявлення про Землю як цілісну природну систему.