Сновськ | Чернігівщина

Сновськ — місто в Україні, адміністративний центр Сновської міської територіальної громади Корюківського району Чернігівської області. Воно лежить на річці Снов, серед лісів і заболочених низин північної Чернігівщини, неподалік державного кордону з Росією та Білоруссю. Місто виросло не зі стародавнього замку чи монастиря, а з залізниці: наприкінці XIX століття рейки перетворили невеликий хутір на важливий вузол, навколо якого сформувалося місто залізничників, торговців, ремісників і лісових промислів.

У ХХ столітті Сновськ пережив кілька різких змін імені та політичного світу. У 1935 році його перейменували на Щорс — на честь більшовицького воєначальника Миколи Щорса, уродженця міста. 12 травня 2016 року Верховна Рада повернула місту назву Сновськ у межах декомунізації.

Станом на 1 січня 2022 року в самому місті проживало 10 620 осіб; уся Сновська громада тоді налічувала 21 575 жителів. За сучасним адміністративним устроєм громада охоплює 57 населених пунктів і займає близько 1 283 км².

Географія та ландшафт

Сновськ лежить у північній частині Чернігівської області, приблизно за 65 км від Чернігова та за 200 км від Києва. Місто розташоване в басейні Десни, на Снові — річці, яка дала йому назву і визначила значну частину його географічного характеру.

Це край, де відстані відчуваються не стільки кілометрами, скільки лісами. За містом швидко зникає міська геометрія: дорога входить у сосни, луки розчиняються в низинах, а вода річки повторює повільну, майже задумливу лінію північного ландшафту.

Сновщина належить до Полісся. Тут переважають ліси, луки, річкові заплави та заболочені території. Природне середовище значною мірою визначило й господарську історію краю: ліс, деревина, залізниця та сільське господарство довго залишалися основою місцевої економіки.

У межах Сновської громади нині налічується 27 заповідних територій. Річку Снов сучасні матеріали про громаду характеризують як одну з найчистіших річок Європи. Саме поєднання лісу, води й малонаселених просторів є однією з найвиразніших рис Сновщини.

Назва міста

Сучасна назва походить від річки Снов.

Історія міста, однак, починалася під іншою назвою. Поселення виникло як хутір Коржівка, названий, за місцевою традицією, за прізвищем селянина Коржа. Воно з’явилося після селянської реформи 1861 року. У другій половині XIX століття, коли через поселення пройшла залізниця, назва Сновськ поступово закріпилася за станцією та поселенням.

Назва Снов має давнішу історію, ніж саме сучасне місто. У краєзнавчій та історичній літературі згадується давньоруський топонім Сновьск, пов’язаний із річкою Снов; іноді його пов’язують із літописними згадками початку XIII століття. Водночас ці відомості стосуються давнього поселення в басейні Снову і не означають безперервного існування на цьому місці сучасного міста. Тому Сновськ XIX століття слід відрізняти від середньовічного топоніма.

Виникнення міста

Початки Сновська пов’язані з післяреформеним освоєнням лісової Чернігівщини.

Після 1861 року тут існував хутір Коржівка. Це був світ селянських дворів, лісу, води й ґрунтових доріг. Невдовзі цей майже сільський простір опинився всередині значно ширшої інфраструктурної зміни.

У 1870-х роках через Коржівку проклали залізничну дільницю Гомель—Бахмач Лібаво-Роменської залізниці. Було споруджено станцію Сновськ і локомотивне депо. Саме залізниця зробила поселення міським за характером: вона принесла сюди робітників, майстрів, службовців, торгівлю, пошту та постійний рух людей.

Сновськ виник у той історичний момент, коли залізниця в Російській імперії стала не просто транспортом, а способом створення нових міст. Вона визначала час, ритм роботи й навіть соціальну структуру. Місто жило за розкладом поїздів.

Залізничний Сновськ

Залізниця — ключ до розуміння міста.

Локомотивне депо, засноване в XIX столітті, стало одним із головних осередків місцевого життя. Залізнична станція Сновськ належить до Південно-Західної залізниці; у межах сучасної громади залізнична колія має протяжність близько 36,7 км.

У Сновську сформувався цілий світ залізничних професій: машиністи, помічники машиністів, слюсарі, ремонтники, диспетчери, колійники, працівники станційних служб. Навіть сьогодні локомотивне депо залишається важливою частиною міста. Українська залізниця є серед найбільших платників податків громади.

Колись ця залізниця відкривала шлях на північ — до Гомеля, Білорусі й далі до Балтії. Після початку російської агресії цей напрямок був заблокований. Сучасне прикордонне місто, таким чином, опинилося в парадоксальному становищі: його історичною силою була транзитність, а війна перетворила колишній транспортний коридор на частково замкнений край.

Сьогодні пасажирське сполучення зосереджене передусім на українському напрямку, зокрема на залізничному сполученні зі Сновська до Бахмача. Автобусами місто сполучене з Черніговом, Корюківкою та Києвом; офіційні матеріали громади зазначають близько 7–8 рейсів на день до Чернігова та 1–2 до Києва.

Перетворення на місто

Адміністративний статус Сновська зростав разом із залізницею.

У 1923 році під час адміністративно-територіальної реформи було створено Сновський район, а Сновськ став його центром. За даними Державного архіву Чернігівської області, на той час у ньому проживало близько 7 754 осіб, причому приблизно 44% становило єврейське населення.

У 1924 році Сновськ отримав статус міста. Таким чином, за кілька десятиліть він пройшов шлях від хутора до залізничного поселення, а звідти — до районного міста.

Це було місто нового типу: без середньовічної цитаделі, але з вокзалом; без князівського двору, але з депо; без старовинної міської площі, але з торговими рядами, майстернями, складами й робітничими кварталами.

Єврейський Сновськ

Однією з найважливіших, хоча довгий час недостатньо помітних сторінок історії міста є його єврейська історія.

Наприкінці XIX — на початку XX століття Сновськ став значним осередком єврейського життя. Джерела наводять різні цифри щодо чисельності єврейського населення залежно від методики підрахунку: за переписом 1897 року в місті нараховували сотні євреїв; інші краєзнавчі реконструкції подають цифру близько 985 осіб із 2 379 мешканців. У 1920-х роках єврейське населення сягнуло понад двох тисяч.

У місті діяли молитовні будинки, торгівля, ремісничі підприємства, релігійне та громадське життя. Єврейські підприємці брали участь у формуванні місцевої торгівлі, а Сновськ був пов’язаний із ширшою мережею єврейських містечок Чернігівщини та Білоруського Полісся.

У 1920-х роках тут існувала нелегальна сіоністська організація, а також діяла єшива «Хафец Хаїм».

Цей світ був майже повністю знищений під час Другої світової війни.

Після німецької окупації єврейське населення Сновська зазнало масового винищення. Розстріли відбувалися наприкінці 1941 — на початку 1942 року. У 2007 році на місці трагедії встановили меморіал. Сьогодні пам’ять про єврейську громаду є невід’ємною частиною історії міста.

У 1990-х роках у Сновську знову була створена єврейська громада.

Микола Щорс і найдовша тінь міста

Найвідомішим уродженцем Сновська став Микола Щорс — більшовицький військовий діяч часів Української революції та громадянської війни.

Він народився тут 6 червня 1895 року в родині залізничника-машиніста. У 1916 році закінчив Віленське військове училище в Полтаві, а після революції 1917 року приєднався до більшовицького руху. У 1918–1919 роках командував радянськими військовими формуваннями, які воювали, зокрема, проти Української Народної Республіки. Загинув 30 серпня 1919 року.

Його смерть швидко стала матеріалом для радянського міфотворення. У СРСР Щорс перетворився на героя пісень, книжок, фільмів і шкільних підручників.

У 1935 році місто Сновськ перейменували на Щорс, а Сновський район — на Щорський. Так ім’я однієї людини майже на вісімдесят років накрило собою ім’я самого міста.

Історія Щорса як політичної постаті нині оцінюється в Україні критично: Енциклопедія історії України розглядає його як радянського військового діяча, тоді як Український інститут національної пам’яті наголошував на його участі у боротьбі проти українського національного руху.

Повернення назви

12 травня 2016 року Верховна Рада України перейменувала місто Щорс на Сновськ.

Це було не створення нової назви, а повернення старої — тієї, що була пов’язана з місцевою річкою, ландшафтом і довоєнною історією міста. Того ж періоду було перейменовано чимало міських вулиць. Колишня вулиця Щорса стала вулицею Миру, Леніна — Незалежності, Кірова — Віктора Максименка, Фурманова — Героїв Крут, а площа Красна — площею Героїв Небесної Сотні.

Процес декомунізації на цьому не завершився. У 2024 році міська влада ухвалила заходи щодо демонтажу або переосмислення пам’ятників, знаків і написів, пов’язаних із російською імперською політикою та радянською символікою.

Для Сновська це означало не просто зміну табличок. Місто почало заново розповідати власну історію — вже не як декорацію до біографії Щорса, а як окреме місце з багатонаціональним минулим, залізничною культурою, лісовим краєм і власною пам’яттю.

Друга світова війна

У 1941 році Сновськ опинився під німецькою окупацією. Окупаційний період супроводжувався терором, переслідуванням єврейського населення, підпіллям і бойовими діями.

Місто було звільнене у вересні 1943 року. Війна залишила в ньому не тільки людські втрати, а й змінену демографію, зруйновані зв’язки та пам’ять, яка протягом десятиліть відтворювалася радянською мовою.

Сьогодні в міському просторі існують пам’ятні місця, пов’язані з Другою світовою війною, підпіллям та загиблими.

Архітектура і міський простір

Сновськ не належить до міст, де архітектурний ансамбль зберігся майже недоторканим. Його вигляд формувався хвилями: залізничне поселення XIX століття, радянське районне місто, післявоєнна забудова, приватний сектор, сучасні адміністративні та торгові споруди.

Найхарактерніша частина міського образу — залізнична зона. Вокзал, колії, депо, службові споруди й пов’язані з ними вулиці нагадують про той час, коли Сновськ жив передусім залізницею.

Серед міських пам’яток і об’єктів, які нині можна побачити, є пам’ятник Тарасові Шевченку, фрагмент паровоза, пам’ятні знаки та меморіали. Пам’ятник Тарасові Шевченку, Пам’ятник-фрагмент паровоза та інші об’єкти залізничної спадщини формують своєрідний маршрут пам’яті міста.

Окреме місце посідає міський лісопарк, де є пам’ятні місця, пов’язані з воєнною історією.

Сновський історичний музей

Головним місцем, де минуле міста збирається в одну оповідь, є Сновський історичний музей. Сновський історичний музей

Музей працює з матеріалами про історію Сновська та Сновщини, місцевих мешканців, війни, повсякденне життя, культуру й традиції. Міська рада повідомляла про оновлення експозицій і створення нових виставок уже після початку повномасштабної війни.

У 2026 році музей продовжив працювати як живий культурний простір. У травні тут відкрили виставку металевих скульптур «Трансформація життя», присвячену війні, людському болю, незламності та надії; автором робіт є військовослужбовець Збройних сил України Сергій Власенко.

Це характерна риса сучасного Сновська: музей тут уже не лише зберігає минуле, а й приймає сучасність, яка сама ще не стала історією.

Натан Рахлін

Іншим видатним уродженцем міста був Натан Григорович Рахлін — один із найвідоміших українських диригентів XX століття.

Він народився 10 січня 1906 року на станції Сновськ у бідній єврейській родині. Його батько був музикантом і керував невеликим ансамблем. Майбутній диригент змалку входив у музичне середовище містечка: грав у місцевому оркестрі, супроводжував кінопокази, а згодом виріс до диригента світового масштабу.

У місті зберігається пам’ять про Рахліна; його ім’я носила місцева дитяча музична школа.

Історія Рахліна особливо промовиста. З маленької станції, де життя визначали колії та депо, вийшов музикант, який згодом диригував великими симфонічними колективами. Сновськ дав йому перші звуки — скрипку, духові інструменти, музику кінотеатрів і єврейських свят.

Фольклорна традиція

Сновщина має виразну пісенну та фольклорну спадщину.

Одним із найвідоміших дослідників місцевої традиції був Василь Полевик, фольклорист і громадський діяч, уродженець села Займище Сновського краю. Він збирав і популяризував народну пісенну спадщину Чернігівщини.

На його честь у Сновщині проводиться обласний фольклорний фестиваль-конкурс. Його мета — збереження пісенної та музичної спадщини Чернігівщини. Заходи фестивалю відбувалися як у рідному Займищі, так і в Сновську.

Це важливо для розуміння краю: культура Сновська не обмежується міською забудовою. Вона приходить із навколишніх сіл, із поліських пісень, весільних традицій, місцевої говірки, ремесел і пам’яті поколінь.

Населення

Демографія Сновська відображає загальні процеси північної Чернігівщини — старіння населення, тривалу депопуляцію та відтік молоді.

За Всеукраїнським переписом 2001 року в місті проживало 11 393 особи. На 1 січня 2022 року офіційний демографічний профіль області наводить для Сновська 10 620 мешканців.

Це означає скорочення приблизно на 7% за два десятиліття — ще до повномасштабного вторгнення.

Уся Сновська територіальна громада на початку 2022 року мала 21 575 мешканців, із яких 10 620 припадало на адміністративний центр. Станом на сучасні дані порталу «Децентралізація» чисельність громади становить 18 896 осіб; різницю слід розглядати з урахуванням різних дат і методик актуалізації демографічних даних.

Сновська міська громада

Сучасний Сновськ — центр Сновської міської територіальної громади Корюківського району.

Громада має площу близько 1 283,1 км² і охоплює 57 населених пунктів. Вона є однією з найбільших за територією громад Чернігівщини.

Її географія виходить далеко за межі міста: це ліси, села, річки, прикордонні території, сільськогосподарські землі та природоохоронні об’єкти.

Міським головою громади є Олександр Медведьов, який очолює її з 2017 року.

Адміністративна історія

У 1923 році було утворено Сновський район і Сновський округ. До Сновського району увійшли 18 навколишніх сіл, тоді як Сновський округ охоплював значно ширшу територію. Округ існував до 1925 року.

У 1935 році місто і район отримали ім’я Щорса.

Після незалежності України район продовжував існувати як Щорський, а після декомунізації у 2016 році став Сновським.

У 2020 році адміністративна карта знову змінилася: внаслідок реформи районів Сновський район було ліквідовано, а місто включено до складу Корюківського району.

Так завершилася історія Сновська як окремого районного центру в старому адміністративному розумінні, хоча місто залишилося центром власної територіальної громади.

Економіка

Економіка Сновська традиційно пов’язана з трьома ресурсами: залізницею, лісом і сільським господарством.

Залізниця залишається одним із ключових роботодавців і платників податків. У 2022 році серед найбільших платників громади міська рада називала АТ «Укрзалізниця», підприємства аграрного сектору та державне лісове господарство.

Лісове господарство має природне підґрунтя: значна частина території громади вкрита лісами. Відповідно, важливу роль відіграють заготівля деревини, лісогосподарські роботи та пов’язані з ними підприємства.

Сільське господарство представлене рослинництвом, тваринництвом та підприємствами, що обслуговують аграрний сектор.

У сучасній економічній стратегії громада намагається диверсифікувати економіку, розвивати переробку, туризм, місцевий бізнес і людський капітал.

Вода і комунальна інфраструктура

Однією з актуальних проблем міста є водопостачання.

Стратегія розвитку передбачає реконструкцію очисних споруд та модернізацію водопровідної мережі. Для окремих районів Сновська планувалося будівництво нових водопроводів загальною протяжністю близько 4,5 км, що має забезпечити якіснішою водою сотні домогосподарств.

Іншим великим завданням залишається ремонт існуючих мереж. У стратегічних документах передбачався ремонт близько 16 км водопроводів.

Проблеми інфраструктури характерні для невеликих українських міст, особливо тих, де населення скорочується швидше, ніж оновлюються мережі. Сновськ тут не виняток.

Освіта

Сновськ є освітнім центром для значної частини Сновщини.

У громаді функціонують заклади загальної середньої освіти, позашкільні установи, дитячо-юнацька спортивна школа та центр позашкільної освіти. Також у Сновську працює вище професійне училище лісового господарства, підпорядковане Чернігівській обласній раді. За даними плану цивільного захисту громади, в системі освіти працювали сотні педагогів і навчалися понад 1 700 учнів.

Професійна освіта в цьому місці природно пов’язана з місцевою економікою: лісом, технікою, залізницею та виробничими професіями.

Культура

Культурне життя міста зосереджене навколо історичного музею, бібліотечної мережі, Будинку культури, музичної освіти, фольклорних колективів та місцевих фестивалів.

У стратегії громади передбачено перетворення Сновського Будинку культури на сучасний артпростір, розвиток «Зеленої сцени», виїзних культурних заходів, а також створення в селі Тур’я Музею сучасної російсько-української війни.

Це показує, як змінюється саме поняття місцевої культури. Якщо раніше воно тяжіло до фольклору, пам’ятників і радянських урочистостей, то тепер дедалі більше пов’язане з пам’яттю про сучасну війну, молодіжними ініціативами, інклюзивністю та новими культурними форматами.

Релігійне життя

Як і більшість історичних поселень Чернігівського Полісся, Сновськ має багатоконфесійну історію.

У різні періоди тут існували православні громади, єврейські молитовні будинки та інші релігійні осередки. Особливо важливим був єврейський релігійний простір кінця XIX — першої половини XX століття, від якого після Голокосту залишилося небагато матеріальних слідів.

Сучасне релігійне життя міста формується вже в умовах незалежної України.

Місто під час Революції Гідності та війни

Сучасна історія Сновська нерозривно пов’язана з російсько-українською війною.

Ще до повномасштабного вторгнення мешканці міста брали участь у подіях Революції Гідності, а місцева пам’ять про Небесну Сотню відображена в сучасній назві центральної площі.

Після 2014 року Сновщина почала жити як прикордонна територія з підвищеним військовим значенням. Але 24 лютого 2022 року ця географія набула зовсім іншого змісту.

Російське вторгнення 2022 року

Сновськ опинився серед перших районів Чернігівщини, через які рухалися російські війська.

Вранці 24 лютого 2022 року мешканці громади почули артилерійські вибухи. Російські колони перетнули кордон і пройшли через населені пункти Сновщини, зокрема через Іванівку, Тур’ю, Єнькову Рудню, Сновськ та Великий Щимель. За даними міської ради, одна з колон налічувала близько 20 одиниць техніки, інша — близько 700.

Місто і навколишні села опинилися в умовах фактичної ізоляції.

Були пошкоджені житлові будинки. У Займищі, Великому Щимелі та Нових Млинах зафіксували пошкодження 38 осель. 2 березня 2022 року в лікарні помер житель Сновська, поранений під час обстрілу Займища.

Російські війська використовували територію Сновщини як коридор для просування техніки. Населення залишалося відрізаним від частини звичних транспортних маршрутів. За свідченнями місцевої влади, після руйнування мостів активісти й працівники громади переправляли через Десну продовольство, ліки та готівку човнами.

Наприкінці березня російські військові підірвали два мости, зокрема тимчасовий міст через Снов поблизу міста та міст у Гвоздиківці.

Сновська громада перебувала в окупації 36 діб. Її звільнили 1 квітня 2022 року.

Полон і цивільний опір

Окупація залишила по собі не лише матеріальні руйнування.

Міський голова Олександр Медведьов був викрадений російськими військовими й пережив полон. За даними міської ради, були викрадені також інші цивільні мешканці громади. У звіті за 2022 рік зазначалося, що 24 жителі Сновщини загинули, захищаючи Україну.

Місцевий опір був різноманітним: від інформаційної підтримки та переховування людей до блокування шляхів і допомоги українським військовим.

Ця сторона історії важлива, бо Сновськ у 2022 році був не просто географічним пунктом на шляху армії. Він став місцем, де цивільне населення намагалося зберегти нормальне життя під час війни: працювали лікарня, хлібопекарські підприємства, міська влада, волонтери.

Сновськ після звільнення

Після 1 квітня 2022 року місто повернулося під український контроль, але війна не залишила Сновщину.

Громада безпосередньо межує з Росією та Білоруссю, тому прикордонні села залишаються в зоні ризику. Чернігівська область після звільнення продовжувала зазнавати обстрілів.

Сучасний Сновськ — це місто, де слово «відновлення» має буквально матеріальний зміст. Воно означає ремонт доріг, мереж, дахів, вікон, культурних будівель, повернення дітей до нормального навчання й одночасно — відновлення відчуття майбутнього.

Війна у 2026 році

Станом на 2026 рік прикордонна небезпека для Сновщини не зникла.

У січні 2026 року міська рада повідомляла про пошкодження житлових будинків і підприємства харчової промисловості внаслідок російської атаки.

18 січня 2026 року внаслідок ворожого удару було пошкоджено вікна Сновського Будинку культури. У лютому міська влада повідомила про їх заміну за підтримки міжнародних партнерів.

10 березня 2026 року під час чергової нічної атаки в одному із сіл громади було пошкоджено два будинки та автомобілі; інформації про загиблих або поранених цивільних не надходило.

Таким чином, війна для Сновська — не лише подія 2022 року. Вона продовжується як постійний фон прикордонного життя.

Природоохоронні території

Сновщина має значний природоохоронний потенціал.

У межах громади розташовано 27 заповідних територій. Середовище навколо Сновська поєднує соснові та мішані ліси, заплавні луки, річкові долини, болота й сільськогосподарські землі.

Річка Снов є головною природною віссю краю. Її долина створює умови для водного туризму, рибальства, прогулянок і спостереження за природою.

Громада планувала розвиток туристичної інфраструктури, зокрема облаштування сучасної байдаркової станції. Війна відклала або змінила частину цих планів, але природний ресурс залишається одним із найперспективніших напрямів розвитку.

Туризм

Сновськ не є масовим туристичним напрямком. Його сила — в іншому.

Це місце для повільної подорожі: вокзал, річка, ліс, музей, старі вулиці, сліди залізничного минулого, єврейська історія, пам’ять про Другу світову війну, історія Щорса та нова українська пам’ять.

Туристичний потенціал громади пов’язаний насамперед із природою та культурною спадщиною. У стратегічних документах громади туризм розглядається разом із брендингом Сновщини, розвитком культурних подій, велосипедної інфраструктури та водного відпочинку.

Міські пам’ятки

Серед об’єктів, які привертають увагу в самому Сновську, можна назвати:

Сновський історичний музей;
залізничний вокзал;
локомотивне депо;
пам’ятник-фрагмент паровоза;
пам’ятник Тарасові Шевченку;
меморіали та пам’ятні знаки, присвячені Другій світовій війні;
місця, пов’язані з єврейською історією та Голокостом;
міський лісопарк;
пам’ятні місця сучасної російсько-української війни.

Особливу атмосферу створює саме залізнична спадщина. У багатьох містах вокзал — просто місце прибуття. У Сновську він є частиною самої біографії міста.

Повсякденний Сновськ

У Сновська немає столичної поспішності.

Його центр невеликий; за кілька хвилин можна перейти від адміністративних будівель до приватного сектору, а від міських вулиць — до зеленого краю. Тут добре відчувається прикордонна природа невеликих українських міст: близькість великого лісу, залізничний шум, магазини біля вокзалу, двори, городи, місцеві кафе.

Серед закладів харчування та проживання в місті працюють, зокрема, Кафе «Вітамінка», Лав’єр, Едельвейс та Клос. Їхня присутність, як і сама мережа невеликих місцевих закладів, показує буденний бік міста, який часто губиться за великими історичними сюжетами.

Міські дороги і транспорт

Через Сновськ проходять автомобільні шляхи місцевого й обласного значення, що ведуть до Чернігова, Городні та Корюківки. Офіційні документи громади визнають нерівномірний стан дорожньої мережі, особливо на під’їздах до сіл.

У самому Сновську тривають ремонти комунальних доріг. У 2024 році ремонтували, зокрема, вулиці Перемоги та Об’їзну.

Стратегія громади до 2027 року передбачає подальший ремонт доріг, розвиток регулярного сполучення між центром і старостатами, а також велосипедної інфраструктури.

Міський розвиток

Перед Сновськом стоять типові для прикордонних малих міст України проблеми: демографічне скорочення, стан доріг і комунальних мереж, відтік молоді, близькість до зони бойових дій.

Водночас громада намагається розвивати нову модель — не тільки адміністративного центру, а території, що поєднує природний туризм, культуру, локальний бізнес, залізничну спадщину й транскордонну історію.

У стратегії розвитку до 2027 року передбачені реконструкція стадіонного комплексу, створення «Зеленої сцени», розвиток культурного простору, створення музею сучасної війни, модернізація водопостачання, ремонт доріг і підтримка молодіжних ініціатив.

Сновськ і пам’ять

Мабуть, найцікавіше в Сновську — не окремий пам’ятник і не одна дата, а спосіб, у який різні історичні шари накладаються один на одного.

Є річка, старша за місто.

Є хутір Коржівка, з якого почалося поселення.

Є залізниця, що перетворила його на місто.

Є єврейський Сновськ, майже знищений Голокостом.

Є Микола Щорс, чиє ім’я на десятиліття стало офіційним обличчям міста.

Є Натан Рахлін — зовсім інша траєкторія, від маленького містечкового оркестру до світової музичної сцени.

Є радянська пам’ять, яка поступово відходить.

Є 2016 рік і повернення назви.

Є 2022 рік — окупація, руйнування, полон, спротив і звільнення.

І є нинішній Сновськ — прикордонне місто, яке продовжує жити під загрозою війни, але одночасно ремонтує дороги, відкриває музейні виставки, відновлює Будинок культури, навчає дітей і думає про туристичні маршрути на Снові.

Сновськ у культурній уяві

Сновськ важко зрозуміти, якщо дивитися на нього тільки як на точку на карті.

Це місто переходів. Тут сільський світ зустрів залізничний; єврейське містечко — російську імперську модернізацію; революція — громадянську війну; радянська міфологія — українську декомунізацію; мирне прикордоння — повномасштабну війну.

У нього немає пишності Чернігова або туристичної слави Києва. Але саме тому його історія читається майже без декорацій.

На вокзалі рейки дивляться на північ — туди, де сьогодні проходить державний кордон і де колись продовжувався звичайний пасажирський маршрут. Річка Снов тече своїм старим руслом, байдужа до назв держав і політичних режимів. Сосни стоять над містом, як стояли до появи залізниці.

А місто залишається між ними — невелике, пошкоджене війною, але живе.

Його сучасна назва знову належить не людині, не партії й не державній ідеології. Вона належить річці.

Основні дати

1861 — виникнення поселення Коржівка після селянської реформи.

1870-ті роки — прокладення залізниці Гомель—Бахмач, спорудження станції та депо.

1897 — за переписними даними в Сновську вже існувала значна єврейська громада.

1923 — створення Сновського району та округу.

1924 — Сновськ отримав статус міста.

1935 — місто перейменовано на Щорс, район — на Щорський.

1941–1943 — німецька окупація; винищення єврейського населення; у вересні 1943 року місто звільнено.

2016 — місту повернуто назву Сновськ у межах декомунізації.

2020 — Сновськ увійшов до новоутвореного Корюківського району.

24 лютого 2022 — початок повномасштабного російського вторгнення; Сновщина опинилася на маршрутах російських військ.

1 квітня 2022 — звільнення Сновської громади від російської окупації.

2022–2026 — громада залишається прикордонною зоною під постійною загрозою російських обстрілів.

Сновськ сьогодні

Сьогодні Сновськ — місто приблизно десяти з половиною тисяч мешканців, центр великої за площею прикордонної громади. Його економічний каркас досі значною мірою тримається на залізниці, лісовому господарстві, сільському господарстві та місцевих підприємствах. Його культурний образ дедалі більше визначають музей, фольклор, пам’ять про єврейську громаду, залізнична спадщина та історія сучасної війни.

Його майбутнє залежить не тільки від грошей на дороги чи водогони. Воно залежить від того, чи зможе місто зберегти людей — молодь, фахівців, родини, тих, хто після війни захоче повернутися.

Сновськ завжди жив на перехресті. Колись це було перехрестя залізниць; тепер — перехрестя пам’яті, кордону й відновлення.

І якщо залишитися тут надвечір, коли колії темніють, а за містом починає пахнути сосновим лісом, стає зрозуміло, чому назва повернулася саме до річки. У політичних назвах є влада, у пам’ятниках — людська воля, але вода пам’ятає довше. Снов продовжує текти крізь місто, повз залізницю, ліси й місця, де закінчилися цілі покоління, — і саме тому Сновськ сьогодні здається не стільки містом із минулим, скільки містом, яке все ще вчиться жити поверх нього.