Глиняни — місто у Львівському районі Львівської області, адміністративний центр Глинянської міської територіальної громади. Воно лежить на річці Перегноївці, у краю, де рівнинний простір поступово переходить у хвилястий рельєф східної Львівщини. Сьогодні це невелике місто, але його минуле значно більше за його сучасні розміри: археологічні сліди ведуть тут до верхнього палеоліту, середньовічні документи — до XIV століття, а пам’ять про ткацтво й килимарство — до часу, коли назва Глинянів була відома далеко за межами Галичини.
Глиняни мають ту особливу властивість давніх містечок, де історія не лежить окремими шарами. Вона проступає крізь стару дерев’яну церкву, через план колишнього середмістя, через цвинтарі, через майже зниклий промисел і через назви місцевих урочищ. Тут поруч існують пам’ять княжої Русі, польсько-литовської доби, єврейського містечкового життя, українського національного руху, радянської індустріалізації та сучасної України.
Географія і природне оточення
Глиняни розташовані приблизно за 40 км на схід від Львова. Місто лежить на Перегноївці — невеликій річці басейну Західного Бугу, яка належить до системи Вісли. У давнішій адміністративній географії Глиняни були пов’язані із Золочевом; після адміністративної реформи 2020 року місто належить до Львівського району.
Територія навколо міста належить до перехідної зони між низовинними просторами Львівщини та височинним рельєфом. Це не драматичний ландшафт Карпат: тут немає гірських стін і стрімких потоків. Його краса інша — у довгих лініях полів, невисоких пагорбах, долинах річок, лісових масивах і старих дорогах, які з’єднували містечка та села задовго до появи сучасних трас.
Назву міста традиційно пов’язують із глиною: за поширеним поясненням, у давньому поселенні будували житла з місцевого глинозему. Це етимологічне пояснення наводить і «Енциклопедія Сучасної України», хоча в історичній топоніміці подібні народні пояснення не завжди можна вважати остаточними.
Археологічні сліди
Історія Глинянів починається задовго до появи їхньої назви в документах. Археологічні знахідки свідчать про заселення території вже у верхньому палеоліті — приблизно 20 тисяч років тому. У межах сучасного міста відома археологічна стоянка цього періоду.
У ширшому районі археологічна картина ще багатша. Пам’ятки Золочівщини засвідчують присутність трипільських, скіфських, черняхівських та давньоруських культур. Безпосередньо біля Глинянів відоме поселення трипільської культури в урочищі Замістя.
Таким чином, місто стоїть не просто на місці середньовічного поселення. Його територія була частиною людського культурного простору протягом тисячоліть. Сліди тих найдавніших мешканців майже не промовляють до сучасного ока: вони зберігаються в ґрунті, у крем’яних уламках, у невидимій для перехожого археологічній пам’яті землі.
Середньовіччя
У добу Галицько-Волинської держави місцевість входила до її політичного та культурного простору. Після занепаду князівства Галичина опинилася під владою інших державних утворень, а в XIV столітті територія Глинянів перейшла під владу польської корони.
Перша відома писемна згадка про Глиняни датується 1379 роком. У наступні десятиліття місто отримало важливі міські права: 1397 року Глинянам було надано Магдебурзьке право, яке згодом підтверджували наступні володарі. Інші документи згадують Глиняни також у 1380, 1381 та 1395 роках.
Магдебурзьке право змінило характер поселення. Воно стало не просто селом, а організованим міським осередком із ринковими функціями, ремеслами та власним громадським життям. У середньовічному та ранньомодерному світі такі містечка були вузлами повсякденної торгівлі: тут зустрічалися селянин, ремісник, купець, священник, шляхтич і подорожній.
Місто ранньомодерної доби
У XVI–XVII століттях Глиняни були типовим, але водночас важливим галицьким містечком на неспокійному прикордонні культур і держав.
На початку XVI століття місто мало вали, дерев’яні укріплення та рів. Вони були не стільки монументальною фортецею, скільки засобом виживання в добу, коли татарські набіги могли за короткий час перетворити поселення на згарище.
Глиняни кілька разів зазнавали спустошень від татарських нападів. На початку XVII століття, близько 1603 року, оборонні укріплення було посилено дерев’яними спорудами. У місті існували окремі передмістя — Задвір’я, Застав’я, Долішня, Підзамче, Мельники.
1572 року після смерті короля Сигізмунда II Августа в Глинянах відбулося зібрання шляхти Руського та Подільського воєводств для виборів нового монарха. Сам цей епізод показує, що містечко було не периферійним селом, а помітним пунктом політичного життя регіону.
Під час Хмельниччини мешканці Глинянів брали участь у визвольній боротьбі українського населення. Для міста, де століттями співіснували різні етнічні та конфесійні групи, XVII століття було часом великих політичних зламів і небезпечної нестабільності.
Релігійне життя
Історичні Глиняни були багатоконфесійним містом. Тут існували українська християнська громада східного обряду, римо-католицька парафія та значна єврейська громада.
Державна люстрація 1621 року згадує у Глинянах три синагоги, дві руські церкви та один римо-католицький костел. Це один із найвиразніших документальних доказів багатоконфесійного характеру міста в ранньомодерну добу.
Серед православних і греко-католицьких святинь особливе місце посідає дерев’яна церква Успення Пресвятої Богородиці. Її історія складна: джерела по-різному датують найдавніші частини споруди, а нинішню дерев’яну будівлю пов’язують із перебудовою 1749 року. Офіційні матеріали Львівської районної адміністрації зазначають, що документальні згадки про храм сягають 1562 року, тоді як деякі дослідники припускають значно давніше походження окремих його частин.
Храм пережив пожежі, перебудови та періоди занепаду. Наприкінці XIX століття після спорудження нового мурованого храму його хотіли розібрати, проте цього не сталося. У XX столітті церкву врятували пожертви та реставраційні роботи. Нині вона є пам’яткою архітектури національного значення.
Церква святого Миколая
Іншою важливою сакральною спорудою є мурована церква святого Миколая, зведена 1894 року за проєктом архітектора Сильвестра Гавришкевича. Її будівництво стало частиною масштабнішої зміни міського простору наприкінці XIX століття, коли старі дерев’яні храми дедалі частіше замінювалися мурованими.
У 1932–1934 роках над поліхромією храму працював художник Северин Борачок, за сприяння митрополита Андрея Шептицького. Так сакральна архітектура Глинянів виявилася пов’язаною не лише з місцевою традицією, а й із культурним відродженням Галичини першої третини XX століття.
Костел Святого Духа
Римо-католицька парафія Глинянів має середньовічне походження. Її заснування відносять до 1397 року, за короля Владислава II Ягайла. Перший костел був дерев’яним; через війни й напади його неодноразово знищували та відновлювали.
Сучасний мурований храм Святого Духа, відомий також у старіших реєстрах як костел святого Миколая, належить до пам’яток XVIII–XIX століть. Державний реєстр пам’яток України фіксує його як пам’ятку архітектури XVIII століття, охоронний номер 2285-Лв.
Костел стоїть на вул. Святого Миколая і є одним із найпомітніших свідків тієї багатоконфесійної Глинянської історії, яка сьогодні майже зникла з міського повсякдення.
Єврейські Глиняни
До Другої світової війни єврейська громада була невід’ємною частиною міського життя. Як і в багатьох галицьких містечках, єврейські мешканці займалися торгівлею, ремеслами, підприємництвом, утримували молитовні будинки, школи та громадські установи.
Ще 1621 року джерела фіксували в Глинянах три синагоги. Це свідчить про давність і чисельність єврейської присутності.
Катастрофа прийшла разом із нацистською окупацією. Після вступу німецьких військ улітку 1941 року євреїв Глинянів примусили носити знак Давида, було створено юденрат і накладено контрибуції. Наприкінці листопада 1942 року більшість євреїв міста депортували до гетто в Перемишлянах, а звідти — до табору смерті Белжець. Частина людей опинилася в гетто Нового Яричева.
У червні 1943 року відбулися масові розстріли євреїв Нового Яричева та навколишніх місцевостей. За дослідженнями, пов’язаними з історією єврейських громад Львівщини, значна кількість людей була вбита також на єврейському кладовищі.
Єврейський Глинянський світ був знищений майже цілком. Від нього залишилися документи, спогади, кладовища, уривки топографії та імена — те, що вціліло не тому, що було захищене, а тому, що пам’ять іноді переживає сам простір.
Глиняни під Австрією
Після першого поділу Речі Посполитої 1772 року Глиняни опинилися у складі володінь Габсбургів, у Королівстві Галичини та Володимирії.
XIX століття принесло місту відносну стабільність і водночас поступову модернізацію. Розвивалися торгівля, ремесла, освіта, церковне життя. Населення зростало: за статистичними даними, 1857 року в Глинянах мешкало 3155 осіб, 1880-го — 3965.
Саме в XIX столітті місто остаточно виробило ту економічну спеціалізацію, яка принесла йому найбільшу славу, — ткацтво та килимарство.
Глинянське ткацтво
Якби Глиняни мали один символ, ним міг би бути не храм і не ратуша, а килим.
Ткацтво розвивалося тут століттями, але наприкінці XIX — на початку XX століття перетворилося на потужний художньо-промисловий осередок. 1894 року в Глинянах відкрили школу килимарства — в один рік із важливими осередками професійної підготовки майстрів в інших регіонах України.
Важливу роль у розвитку організованого виробництва відіграв греко-католицький священник Филимон Решетилович, пов’язаний із заснуванням місцевого ткацького товариства. На початку XX століття глинянські вироби вже виходили на міжнародний ринок. За історичними свідченнями, їх продавали у Варшаві, Ґданську, Парижі, Відні, Берліні та Нью-Йорку.
У 1902 році Глиняни відвідав митрополит Андрей Шептицький, оглянувши місцеве ткацьке виробництво.
Глинянський килим поступово перестав бути лише побутовою річчю. Він став художнім об’єктом — тканиною, в якій геометричний орнамент, колір і ритм утворювали своєрідну мову.
Художня мова глинянського килима
Глинянські килими мають виразне колористичне обличчя. Для них характерні холодніші, стриманіші поєднання, зокрема сірого, чорного, темно-вишневого та різних зелених тонів. Цим вони відрізнялися від багатьох гуцульських килимів із теплішою палітрою та дрібнішою орнаментикою.
У місцевій традиції використовували кілька технік — гладке закладне ткання, ремізне, ворсове та жакардове. Вироби охоплювали широкий спектр: від орнаментальних двобічних килимів до гобеленів, покривал і портретних композицій.
У XX столітті глинянська школа виробила власний художній характер. Важливу роль у цьому процесі відіграв художник Василь Карась, який переосмислював традиційну композицію: укрупнював мотиви, розріджував орнамент і збільшував площі кольорового тла.
У 1950–1960-х роках особливо відомими були килими «Гуцул», «Сонце», «Чорнобривці». Так давня народна техніка вступила в діалог із модерним декоративним мистецтвом.
Фабрика «Перемога»
У радянський період місцеві дрібні килимарні були об’єднані в артіль «Відродження», яка після Другої світової війни отримала назву «Перемога». На початку 1960-х років підприємство реорганізували у фабрику художніх виробів.
Фабрика стала головним спадкоємцем глинянської ткацької традиції в умовах планової економіки. Вона не просто зберігала старі взірці, а створювала нові композиції, пристосовані до вимог радянського декоративного мистецтва.
У другій половині 1990-х років фабрика припинила роботу через економічні труднощі. Разом із нею зникла значна частина промислової основи ремесла. Те, що раніше було щоденною професією багатьох родин, поступово стало предметом музейної пам’яті.
Музей ткацтва і килимарства
Сьогодні пам’ять про цю традицію зберігає музейний осередок ткацтва та килимарства в Глинянах. Музей ткацтва
Його значення виходить за межі локальної історії. Глинянське килимарство є частиною великої української традиції художнього текстилю, поряд із Решетилівкою, Косовом, Закарпаттям та іншими центрами.
У XXI столітті здійснюються спроби перетворити музейне збереження на живе ремесло. Львівська національна академія мистецтв проводить навчальні програми, де студенти й майстри працюють із глинянськими техніками безпосередньо в місті.
Мета сучасних дослідників полягає не тільки в тому, щоб зберегти старі килими за склом. Йдеться про повернення традиції до життя — щоб глинянський килим знову був предметом, який створюють, продають, дарують і використовують, а не лише згадують.
Глиняни і мистецьке відродження Галичини
Глиняни перебували в орбіті культурного руху Галичини кінця XIX — першої половини XX століття. Церковне мистецтво, народні промисли, освіта й український громадський рух тут взаємодіяли.
Ім’я Андрея Шептицького пов’язане з містом не лише через його візит до ткацької фабрики. Його доба була часом, коли українська інтелігенція дедалі більше сприймала народне мистецтво як частину модерної національної культури. Саме в цьому контексті глинянський килим перестав бути лише селянською або міщанською річчю й увійшов до професійного мистецького дискурсу.
Перша світова війна і міжвоєнний час
Перша світова війна принесла Глинянам загальний для Галичини досвід військової нестабільності, переміщень населення та економічних потрясінь. Після розпаду Австро-Угорщини місто опинилося у складі Другої Речі Посполитої.
Міжвоєнні Глиняни залишалися багатонаціональним містечком із українським, польським та єврейським населенням. Статистика 1921 року нараховувала 4255 мешканців, серед яких були українці та поляки; напередодні Другої світової війни, 1939 року, населення становило близько 4563 осіб.
Саме в цей час глинянське ткацтво досягло високого художнього рівня. Місто було одним із найвідоміших центрів художнього текстилю Західної України.
Друга світова війна
У вересні 1939 року Глиняни опинилися під радянською владою. Після початку німецько-радянської війни місто зайняли німецькі війська. Німецька окупація тривала до 18 липня 1944 року.
Цей період став найтрагічнішим у новітній історії міста. Єврейська громада була майже повністю знищена. Для українського населення війна означала також мобілізації, репресії, підпілля, боротьбу між різними політичними силами та тривалу травму післявоєнних років.
У Глинянах діяли радянські підпільні організації та структури українського націоналістичного підпілля. Понад сто уродженців міста воювали на фронтах Другої світової війни.
Повоєнна доба
Після повернення радянської влади Глиняни включилися в радянську систему адміністрації та господарства. Від 1940 до 1962 року місто було районним центром. 1962 року район ліквідували, а Глиняни увійшли до іншої адміністративної структури.
У радянський час ткацтво було інституціоналізоване й поставлене на промислові рейки. Підприємство «Перемога» стало важливим місцевим роботодавцем. Одночасно радянська модернізація змінила стару структуру містечка, а релігійне життя зазнало обмежень.
Наприкінці XX століття, після розпаду СРСР, Глиняни пережили типовий для малих промислових центрів період економічного спаду. Закриття фабрики художніх виробів стало особливо відчутною втратою: зникло виробництво, навколо якого протягом поколінь формувалася місцева професійна культура.
Адміністративний статус
1939 року Глиняни отримали статус селища міського типу в Українській РСР. У 1993 році місто отримало статус міста районного підпорядкування.
Адміністративна реформа 2020 року знову змінила географію міста. Глиняни стали центром Глинянської міської територіальної громади у складі Львівського району Львівської області. Громада охоплює 19 населених пунктів, займає 223 км², а її чисельність населення за актуальними даними порталу «Децентралізація» становить 9023 особи.
До громади, крім Глинянів, входять Великий Полюхів, Вижняни, Женів, Заставне, Косичі, Кривичі, Куровичі, Мазів, Перегноїв, Печенія, Погорільці, Підгайчики, Розворяни, Словіта, Солова, Туркотин, Шопки та Якторів.
Населення
Чисельність населення самого міста протягом XX століття змінювалася під впливом війни, Голокосту, депортацій, урбанізації та економічних процесів. 1880 року тут мешкало близько 3965 осіб, 1921-го — 4255, 1939-го — 4563. Перепис 2001 року зафіксував уже 3378 мешканців.
Ці цифри приховують глибшу демографічну зміну. До Другої світової війни місто було значно різноманітнішим за етнічним і конфесійним складом. Після війни ця багатоголосість була майже знищена: єврейська громада перестала існувати, польське населення значною мірою залишило регіон, а місто стало переважно українським.
Освіта і громадське життя
Історично Глиняни мали школу, церковні та громадські установи, а згодом — загальноосвітні й музичні заклади.
У сучасній Глинянській громаді функціонує мережа освітніх установ. За даними Львівської районної адміністрації на 2022/2023 навчальний рік, у громаді працювали шість закладів загальної середньої освіти та два заклади дошкільної освіти; у школах навчалося понад тисячу дітей.
Важливим осередком суспільного життя залишається Народний дім, а культурна пам’ять дедалі більше концентрується навколо історії ткацтва, сакральної спадщини та місцевої історії.
Пам’ятки архітектури
Глиняни не мають монументального ансамблю, подібного до Львова чи Золочева. Їхня архітектурна цінність іншого масштабу — це сукупність окремих споруд, які дозволяють відчути тривалість міського життя.
До найважливіших належать дерев’яна церква Успення Пресвятої Богородиці, мурована церква святого Миколая, костел Святого Духа, дзвіниця та будівлі громадського призначення. Державний реєстр пам’яток фіксує костел Святого Духа як пам’ятку архітектури XVIII століття.
Дзвіниця на вул. Святого Миколая є окремою туристичною та архітектурною точкою міста. Дзвіниця
Серед об’єктів, пов’язаних із міською історією, місцеві туристичні ресурси також виділяють залишки або місце давніх укріплень, відоме як замок Глинянів. Castle of Glynjany
Народний дім
Будинок Народного дому належить до історичної громадської архітектури міста. У довідкових джерелах його датують 1710 роком.
Для містечка такого масштабу громадська будівля була не просто адміністративним приміщенням. Тут перетиналися освіта, культура, громадські збори, театральні вистави, музика й політичне життя. У Галичині XIX–XX століть такі будинки ставали матеріальним вираженням нової міської громади.
Урочища та міська топографія
Стара структура Глинянів складалася не лише з центральної площі та вулиць. Навколо середмістя існували окремі частини поселення — Задвір’я, Застав’я, Долішня, Підзамче, Мельники.
Особливу роль в археологічній пам’яті відіграють урочища Замістя та Діброва. У Замісті виявлено поселення трипільської культури, а в Діброві під час досліджень першої половини XX століття знаходили матеріали пізнього палеоліту.
Такі назви є своєрідною картою, на якій місто читається не за сучасними адресами, а за пам’яттю землі.
Пам’ять про Другу світову війну та визвольний рух
У місті є пам’ятні місця, пов’язані з воєнними подіями та українським підпіллям. Зокрема, відома могила воїнів УПА, що сьогодні сприймається як місце локальної історичної пам’яті. Могила воїнів УПА
Радянський період залишив власний пласт меморіальної культури, зокрема пам’ятники загиблим у Другій світовій війні. Після 1991 року пам’ятна географія міста поступово переосмислюється: поруч із радянською військовою пам’яттю дедалі помітнішими стають сюжети українського визвольного руху та пам’ять про жертв тоталітаризмів.
Відомі уродженці
Глиняни дали Україні низку діячів науки, культури та громадського життя.
Серед уродженців міста — Дарія Вітошинська-Дзерович, фармацевтка, хімікиня й громадська діячка, докторка хімії. Вона навчалася та працювала у Львові й Відні, брала участь у діяльності Союзу українок і була пов’язана з українським громадським рухом міжвоєнної доби.
Довідкові джерела також називають серед уродженців Глинянів географа Михайла Кулицького, медика Володимира Сенютовича, громадсько-політичного діяча Володимира Галана, співака Зеновія Дольницького.
Із містом був пов’язаний і Левко Лук’яненко, український державний та політичний діяч, який працював тут у певний період.
Культурна спадщина у XXI столітті
Сучасні Глиняни живуть уже не в тіні великої фабрики, а в пошуку нової форми для старої спадщини.
Найперспективнішим напрямом є відродження килимарства. Львівська національна академія мистецтв та дослідники художнього текстилю проводять у Глинянах освітні програми, де традиційні техніки стають предметом практичного навчання.
Сучасні мистецькі проєкти наголошують, що глинянський килим може бути не тільки музейним експонатом, а сучасним культурним брендом. Саме ця ідея лежить в основі виставкових і дослідницьких ініціатив останніх років.
У цьому є певна історична іронія. Те, що колись здавалося звичайною місцевою працею, згодом стало мистецтвом; те, що перетворилося на промисловість, потім майже зникло; а тепер ремесло намагаються повернути до життя вже як свідомо обрану культурну практику.
Туризм
Глиняни не є масовим туристичним центром Львівщини, але саме це може бути частиною їхньої привабливості. Місто лежить поза головними потоками туристів, проте його можна розглядати як пункт історичної подорожі східною Львівщиною.
Основні об’єкти інтересу — дерев’яна церква Успення Богородиці, церква святого Миколая, костел Святого Духа, дзвіниця, музей ткацтва та килимарства, археологічні місця, залишки міських укріплень і пам’ятні місця XX століття.
У ширшому радіусі Глиняни пов’язані з історичним ландшафтом Золочівщини — Золочевом, Вижнянами, Поморянами, Гологори, Пліснеськом та іншими давніми поселеннями й пам’ятками. Саме тому місто може бути не кінцевою точкою, а частиною мандрівки старими дорогами Львівщини.
Сучасні Глиняни
Сьогодні Глиняни — невелике українське місто, адміністративний центр громади, де минуле відчувається сильніше, ніж масштаб сучасної забудови.
Тут немає величезних підприємств чи великих туристичних потоків. Натомість є старі церкви, невисокі будинки, дороги, що розходяться в поля, музейні колекції, місцеві пам’ятні місця і килимарська традиція, яка після десятиліть мовчання знову намагається говорити.
Актуальна Глинянська громада має площу 223 км², 19 населених пунктів і близько 9 тисяч жителів. Її центр — місто, населення якого в новітній період суттєво скоротилося порівняно з довоєнною добою.
Глиняни як місце пам’яті
Історія Глинянів особливо виразна саме через втрати.
Від палеолітичної стоянки до середньовічного міста, від Магдебурзького права до ткацьких майстерень, від багатоконфесійної громади до катастрофи Голокосту, від австрійського містечка до радянського промислового центру — місто пережило майже всі великі історичні трансформації, що формували західноукраїнський простір.
Його минуле не можна звести до одного наративу. Глиняни були одночасно українськими, польськими, єврейськими, греко-католицькими, римо-католицькими, ремісничими, торговими, селянськими й модерними. Одні спільноти зникли, інші залишилися; одні будівлі згоріли, інші пережили століття; одні ремесла перетворилися на музейні експонати, інші намагаються народитися вдруге.
Тому Глиняни варто читати не як невелике місто «біля Львова», а як самостійний історичний текст.
Його сторінки написані в дереві Успенської церкви, в темних і зелених барвах килимів, у цвинтарній тиші, в археологічному ґрунті, у дзвоні над старою вулицею. І, можливо, найбільше — у відчутті неповноти: багато з того, що становило Глиняни ще сто років тому, вже неможливо побачити. Але саме ця відсутність робить місто особливо промовистим. Тут історія не музейна декорація. Вона має вигляд порожнього місця, старої дороги, напівстертої назви — і речі, яку хтось іще пам’ятає.
Основні дати
близько 20 тис. років тому — верхньопалеолітичне заселення території сучасних Глинянів.
1379 — перша відома писемна згадка про Глиняни.
1397 — надання Магдебурзького права та заснування римо-католицької парафії.
XVI століття — формування міських укріплень.
1572 — зібрання шляхти Руського та Подільського воєводств у зв’язку з виборами нового польського короля.
1621 — джерела фіксують у місті три синагоги, дві руські церкви та римо-католицький костел.
XVIII століття — значний розвиток ткацтва.
1749 — дата великої перебудови дерев’яної церкви Успення Пресвятої Богородиці.
1894 — відкриття школи килимарства; спорудження мурованої церкви святого Миколая.
1902 — візит митрополита Андрея Шептицького до місцевого ткацького виробництва.
1932–1934 — Северин Борачок працює над поліхромією церкви святого Миколая.
1939 — встановлення радянської влади.
1941–1944 — німецька окупація; знищення єврейської громади міста.
1940–1962 — Глиняни є районним центром.
1960-ті — ткацька артіль «Перемога» перетворюється на фабрику художніх виробів.
1993 — Глиняни отримують статус міста районного підпорядкування.
друга половина 1990-х — припинення діяльності фабрики художніх виробів.
2020 — Глиняни стають адміністративним центром Глинянської міської територіальної громади Львівського району.