Бердичів | Житомирщина

Бердичів — місто в Україні, адміністративний центр Бердичівської міської територіальної громади та Бердичівського району Житомирської області. Розташований на річці Гнилоп’ять, притоці Тетерева, у басейні Дніпра. Бердичів — важливий історичний, культурний, промисловий і транспортний центр Житомирщини, відомий насамперед комплексом монастиря Босих кармелітів, культом Бердичівської ікони Божої Матері, багатою єврейською спадщиною та перебуванням у місті французького письменника Оноре де Бальзака. У XIX — на початку XX століття Бердичів був одним із найбільших торговельно-фінансових центрів Правобережної України та одним із головних осередків єврейського життя Східної Європи. За даними міської влади, станом на 1 січня 2026 року в Бердичівській громаді було зареєстровано 75 470 мешканців, з них значна більшість проживає безпосередньо в місті.

Географічне положення

Бердичів розташований у північній частині Правобережної України, на території Житомирської області. Місто лежить на річці Гнилоп’ять, яка є лівою притокою Тетерева.

Розташування на перехресті автомобільних і залізничних шляхів сприяло формуванню Бердичева як важливого регіонального торговельного та транспортного центру. У XIX столітті залізниця значно посилила його економічне значення, а в XX столітті місто остаточно сформувалося як промисловий і транспортний вузол.

Місто розташоване приблизно за 40 км на південний захід від Житомира. Через Бердичів проходять автомобільні дороги регіонального значення, а залізнична станція є важливим вузлом напрямків Київ — Козятин — Жмеринка та інших сполучень.

Природа і рельєф

Бердичів лежить у межах лісостепової природної зони. Рельєф переважно рівнинний, із долиною Гнилоп’яті та її притоками.

Природні умови сприятливі для сільського господарства в навколишній місцевості. Ґрунтовий покрив представлений переважно родючими ґрунтами лісостепової зони.

Річка Гнилоп’ять відіграє важливу роль у природному та міському ландшафті Бердичева. Водна система міста історично впливала на розміщення поселення, промислових підприємств і транспортних шляхів.

Походження назви

Походження назви Бердичів остаточно не встановлене й залишається предметом дискусій серед істориків та мовознавців.

Існує кілька версій її походження. Серед них — пов’язування назви з тюркськими або слов’янськими мовними основами, з особовими іменами чи назвами давніх племен і поселень.

В історичних джерелах назва фіксується в різних формах, що змінювалися відповідно до польської, української, єврейської та російської мовних традицій.

Давня історія території

Територія сучасного Бердичева була заселена задовго до виникнення міста. У навколишній місцевості виявлено археологічні пам’ятки різних епох.

Регіон входив до історичного простору Середнього Подніпров’я та Правобережної України, де в різні часи проживали східнослов’янські племена, а пізніше територія перебувала під владою Київської Русі, Великого князівства Литовського та Речі Посполитої.

Безпосередня історія Бердичева як поселення належить до пізнього середньовіччя.

Перша письмова згадка

Першу достовірну документальну згадку про Бердичів традиційно датують 1545 роком. У цей час поселення перебувало у власності роду Тишкевичів. Також у джерелах згадується Бердичів у контексті маєтностей Тишкевичів наприкінці XVI століття.

Тоді Бердичів був невеликим поселенням, розвиток якого значною мірою визначався його розташуванням у центральній частині Правобережжя та належністю до володінь впливового шляхетського роду.

Бердичів у Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій

У XVI столітті Бердичів перебував у складі Великого князівства Литовського, а після Люблінської унії 1569 року Правобережна Україна опинилася в складі Польсько-Литовської держави — Речі Посполитої.

У цей період зростало значення Бердичева як приватновласницького містечка. Його власниками залишалися Тишкевичі, які відіграли визначальну роль у формуванні архітектурного та релігійного обличчя міста.

Тишкевичі та розвиток міста

Особливе значення для історії Бердичева мав Януш Тишкевич, київський воєвода та один із найвпливовіших представників роду.

За місцевою історичною традицією, Тишкевич пережив татарський полон і після звільнення вирішив заснувати в Бердичеві монастир як подяку за порятунок. У 1630 році він передав замок і прилеглу територію ордену Босих кармелітів.

Це рішення стало переломним для історії міста: монастир-фортеця перетворив Бердичів на один із найважливіших католицьких паломницьких центрів Правобережної України.

Монастир Босих кармелітів

Монастир Босих кармелітів — найвідоміша історична пам’ятка Бердичева та один із найцінніших сакрально-оборонних комплексів України.

Монастир був заснований Янушем Тишкевичем у 1630 році. Він постав на місці укріпленого замку та поєднав функції монастиря, храму й фортеці.

Комплекс включав оборонні мури, вежі, монастирські приміщення, господарські споруди та храми. Його укріплення мали захищати святиню від татарських набігів та інших воєнних загроз.

Бердичівська ікона Божої Матері

Центральною святинею монастиря стала ікона Матері Божої Бердичівської.

Януш Тишкевич передав для храму образ Богородиці, який став предметом особливого релігійного вшанування. До Бердичева почали прибувати паломники з різних земель.

У 1756 році чудотворний образ було короновано папськими коронами, що закріпило міжнародне значення Бердичева як центру католицького паломництва.

Під час Другої світової війни оригінальна ікона, найімовірніше, загинула в пожежі 1941 року. Після відновлення діяльності монастиря була створена нова ікона. Її благословив папа Іван Павло II 9 червня 1997 року в Кракові, а 19 липня 1998 року образ було короновано папськими коронами.

Верхній і нижній костели

Архітектурний ансамбль монастиря включає два храми.

Підземний, або нижній, костел було започатковано в XVII столітті. Наріжний камінь заклали 2 березня 1634 року, а 22 липня 1642 року храм освятили.

У XVIII столітті на основі нижнього храму розпочалося спорудження величного верхнього костелу. У 1739–1754 роках його будували за проєктом архітектора Яна де Вітте. Храм став одним із визначних творів барокової архітектури Правобережної України.

Архітектура монастиря

Комплекс поєднує риси барокової сакральної архітектури та фортифікації.

До його складу входять:

верхній костел;
нижній костел;
монастирські келії;
оборонні мури;
башти;
прибрамний корпус;
господарські споруди;
внутрішній монастирський двір.

У 2025 році в документах міської влади зазначалося, що в Бердичеві налічується 92 пам’ятки історії, архітектури та монументального мистецтва, а 25 архітектурних пам’яток становлять особливо виразну частину історичної спадщини міста.

Бердичів як торговельний центр

У XVIII столітті Бердичів перетворився на великий торговельний центр.

Особливу роль відіграли ярмарки, які сприяли залученню купців із різних регіонів. Торгівля зерном, худобою, шкірою, тканинами, ремісничими виробами та іншими товарами зробила місто одним із головних комерційних центрів Правобережної України.

Бердичівські купці підтримували зв’язки з Києвом, Львовом, Одесою, Варшавою, іншими містами Речі Посполитої та згодом Російської імперії.

Єврейська громада

Єврейська історія є невід’ємною складовою історії Бердичева.

Перші відомості про євреїв у Бердичеві відомі вже з XVI століття, а організована єврейська громада сформувалася на початку XVIII століття. У джерелах згадуються кагал і значна чисельність єврейського населення вже у XVIII столітті.

У XIX столітті Бердичів став одним із найбільших центрів єврейського життя на українських землях. Наприкінці XIX століття євреї становили близько 80 % населення міста.

Через це в історичній та літературній традиції Бердичів отримав образ типового єврейського містечка — штетла, а також назву «Єрусалим Волині».

Хасидизм у Бердичеві

З кінця XVIII століття Бердичів став одним із важливих центрів хасидизму.

Особливо відомою є постать Леві-Іцхака з Бердичева — видатного хасидського цадика, який був рабином міста від 1785 року до своєї смерті 1810 року.

Його могила на старому єврейському кладовищі стала місцем паломництва хасидів з різних країн світу.

Культ Леві-Іцхака залишається важливою складовою міжнародного релігійного значення Бердичева.

Єврейська культура і книгодрукування

У XIX столітті Бердичів був одним із центрів єврейської книжкової культури.

У місті діяли друкарні, видавалися релігійні, літературні та громадські видання. Бердичів став важливим осередком розвитку їдишської культури.

Місто було пов’язане з діяльністю Менделе Мойхер-Сфоріма, Шолом-Алейхема, Дер Ністера та інших представників єврейської літератури.

Менделе Мойхер-Сфорім

Менделе Мойхер-Сфорім — класик єврейської літератури, який тривалий час жив і працював у Бердичеві.

Його творчість значною мірою сформувала літературний образ єврейського містечка Східної Європи.

Бердичівське середовище стало одним із джерел спостережень і матеріалів для єврейської літератури XIX століття.

Шолом-Алейхем

Шолом-Алейхем — один із найвідоміших письменників їдишської літератури — неодноразово перебував у Бердичеві.

Бердичівське середовище та його мешканці стали для нього джерелом літературних образів. У спогадах і дослідженнях місто постає як характерний простір єврейського життя кінця XIX — початку XX століття.

Інші діячі єврейської культури

З Бердичевом пов’язані десятки представників єврейської та світової культури.

Серед уродженців або мешканців міста та його історичного середовища згадуються:

письменник Дер Ністер;
письменник Василь Гроссман;
піаніст Володимир Горовиць;
художник Теофіл Фраєрман;
художник Арон Бух;
архітектор Яків Корнфельд;
психіатр Борис Сідіс;
композитори Яків і Соломон Файнтухи;
музичні діячі та представники театру.

Цей перелік не є вичерпним.

Бердичів у складі Російської імперії

Унаслідок Другого поділу Речі Посполитої 1793 року Бердичів увійшов до складу Російської імперії.

Місто було включене до адміністративної системи Правобережної України, а наприкінці XVIII століття опинилося у складі Волинської губернії.

Перехід під владу Російської імперії не припинив торговельного розвитку Бердичева. Навпаки, протягом першої половини XIX століття він став одним із найдинамічніших комерційних центрів регіону.

Бердичів у XIX столітті

XIX століття стало періодом найбільшого економічного розквіту дореволюційного Бердичева.

Місто було великим центром оптової та посередницької торгівлі сільськогосподарською продукцією. Значну частину торговельних операцій контролювали єврейські купці та підприємці.

У місті діяли численні підприємства, ремісничі майстерні, банки, торговельні фірми, склади та ярмаркові площі.

Надання статусу міста

У 1845 році Бердичів офіційно отримав статус міста й став центром Бердичівського повіту.

У середині XIX століття місто вже було одним із найбільших населених пунктів Правобережної України. У 1860-х роках чисельність населення перевищувала 50 тисяч осіб.

За масштабами населення Бердичів у цей час належав до найбільших міст сучасної України.

Торгівля і фінанси

Бердичівські торговельні доми працювали не лише на місцевому ринку.

Місто було центром посередницької торгівлі між поміщицькими маєтками Правобережжя та великими міськими ринками.

Через Бердичів проходили значні обсяги зерна, худоби, шкіри, вовни та інших товарів. Місто стало важливим фінансовим центром, де діяли кредитні установи, банкірські контори та торговельні фірми.

Ярмарки

Ярмарки були одним із головних механізмів економічного розвитку Бердичева.

Вони залучали купців, ремісників і покупців із великих територій Правобережної України та сусідніх земель.

Торгівля стимулювала будівництво складів, магазинів, заїжджих дворів, банківських установ та інших об’єктів міської інфраструктури.

Промисловість XIX століття

Поряд із торгівлею в Бердичеві розвивалися промислові підприємства.

Наприкінці XVIII століття в місті вже діяли цегельні заводи, пивоварня, млини, капелюшкові фабрики, шкіряний завод, миловарні, каретна та металева фабрики.

Згодом промисловий профіль розширився.

Розвивалися харчова, шкіряна, текстильна, машинобудівна та інші галузі.

Залізниця

Поява залізниці стала однією з найважливіших подій економічної історії Бердичева.

27 травня 1876 року було відкрито рух по залізничній лінії, що з’єднала Бердичів із магістральними напрямками Південно-Західних залізниць.

Залізниця посилила торговельне значення міста, прискорила промисловий розвиток і перетворила Бердичів на великий транспортний вузол.

Бердичівський залізничний вокзал

Залізничний вокзал став важливою частиною міського простору.

Через Бердичів проходили пасажирські та вантажні потоки, що з’єднували Правобережну Україну з Києвом, Одесою, Волинню, Поділлям та іншими регіонами.

Транспортне значення міста збереглося й у XX–XXI століттях.

Оноре де Бальзак і Бердичів

Бердичів має особливий зв’язок із французькою літературою завдяки Оноре де Бальзаку.

Письменник неодноразово приїздив до Бердичева в 1847–1850 роках у зв’язку зі своїми стосунками з польською аристократкою Евеліною Ганською, маєток якої знаходився у Верхівці неподалік Бердичева.

2 березня 1850 року Бальзак і Евеліна Ганська повінчалися в костелі Святої Варвари в Бердичеві.

Ця подія стала одним із найвідоміших епізодів в історії міста.

Костел Святої Варвари

Костел Святої Варвари — одна з найвідоміших сакральних споруд Бердичева.

Його будували у 1759–1781 роках. Храм зберігся донині та має особливе культурно-історичне значення через шлюб Бальзака й Ганської.

Костел є важливою частиною польської та католицької спадщини міста.

Бальзаківська спадщина

Історія перебування Бальзака стала основою окремого туристичного напряму.

У Бердичеві та навколишньому регіоні розроблялися маршрути, пов’язані з письменником, Евеліною Ганською, Верхівкою та іншими місцями їхнього життя.

Бердичів завдяки цьому входить до культурно-туристичного простору, пов’язаного з історією французької та польської аристократичної культури XIX століття.

Українська революція 1917–1921 років

Бердичів відіграв значну роль у подіях Української революції.

Місто мало стратегічне значення через великий залізничний вузол. У різні періоди контроль над ним переходив між різними військово-політичними силами.

У липні 1917 року в Бердичеві розташовувався штаб Південно-Західного фронту.

Місто стало ареною боротьби українських, більшовицьких, російських та польських військових сил.

Симон Петлюра і Юзеф Пілсудський

Особливо відомою подією стала зустріч керівника Польської держави Юзефа Пілсудського та голови Української Народної Республіки Симона Петлюри.

Вона відбулася 5 травня 1920 року на Бердичівському залізничному вокзалі під час польсько-українського військово-політичного союзу проти більшовицької Росії.

Ця подія є важливою сторінкою історії українсько-польських відносин.

Встановлення радянської влади

У червні 1920 року в Бердичеві остаточно встановилася радянська влада.

Місто було включене до адміністративної системи Української СРР.

У 1923 році Бердичів став центром однойменного району та округу. У 1937 році після утворення Житомирської області місто увійшло до її складу.

Бердичів у 1920–1930-х роках

Радянський період приніс масштабні зміни в економічному, соціальному та культурному житті.

Підприємства були націоналізовані, приватну торгівлю обмежено, а промисловість переведено на державну основу.

Одночасно Бердичів залишався великим населеним пунктом із розвиненою промисловістю, освітою та культурною інфраструктурою.

Єврейське життя в радянський період

У 1920-х роках політика коренізації сприяла певному розвитку єврейського культурного життя.

У місті працювали школи з викладанням їдишем, діяли культурні установи, видавалися газети.

За історичними даними, у 1924 році в Бердичеві було створено державний суд із діловодством їдишем.

Однак у 1930-х роках радянська влада посилила боротьбу з релігією, закривала синагоги, релігійні школи та громадські організації.

Голодомор 1932–1933 років

Бердичів зазнав наслідків Голодомору 1932–1933 років.

За даними міської історичної довідки, дослідники оцінюють кількість померлих від голоду в Бердичеві приблизно у 3–5 тисяч осіб, хоча точні демографічні втрати встановити неможливо через приховування радянською владою статистики.

Голодомор став однією з найбільших демографічних катастроф в історії міста.

Друга світова війна

У липні 1941 року Бердичів був окупований німецькими військами.

Окупація стала катастрофічним періодом для населення міста, особливо для єврейської громади.

Нацистська влада та її місцеві пособники здійснювали масові розстріли, депортації та інші форми переслідування.

Голокост у Бердичеві

Бердичів був одним із центрів масового знищення єврейського населення Житомирщини.

До війни місто мало одну з найбільших єврейських громад регіону. Німецька окупація практично знищила її.

Упродовж окупації євреїв Бердичева було ізольовано, депортовано до місць масових розстрілів та знищено.

Голокост радикально змінив етнокультурний образ міста: після війни чисельність єврейського населення вже ніколи не досягла довоєнного рівня.

Звільнення міста

Бердичів був звільнений від німецької окупації на початку 1944 року в ході наступу радянських військ.

Війна завдала місту величезних людських і матеріальних втрат.

Значна частина історичної забудови та промислових підприємств була пошкоджена або зруйнована.

Монастир під час Другої світової війни

Монастир Босих кармелітів зазнав значних руйнувань.

За даними музейних матеріалів, комплекс був майже повністю зруйнований, а костел зазнав приблизно 40 % руйнувань. У 1941 році в санктуарії сталася пожежа, під час якої, ймовірно, загинула оригінальна чудотворна ікона.

Після війни комплекс використовувався не за первісним призначенням.

Повоєнна відбудова

Після 1944 року розпочалася відбудова міста.

Відновлювалися промислові підприємства, залізнична інфраструктура, житловий фонд, школи та медичні заклади.

Бердичів поступово перетворився на важливий промисловий центр Житомирської області.

Промисловість радянського періоду

У другій половині XX століття в Бердичеві працювали підприємства машинобудування, харчової, легкої, шкіряної та інших галузей.

Особливого розвитку набули виробництво машин і обладнання, швейна промисловість, харчова промисловість та переробка сільськогосподарської продукції.

Промисловість була головним роботодавцем для значної частини міського населення.

Бердичів у незалежній Україні

Після проголошення незалежності України в 1991 році Бердичів почав адаптацію до ринкової економіки.

Частина великих підприємств скоротила виробництво або припинила діяльність, водночасна Бердичівська міська територіальна громада, до складу якої входять місто Бердичів та села Скраглівка і Підгороднє. Офіційні дані про площ2026 року в громаді було офіційно зареєстровано 4 393 внутрішньо переміщені особи. Серед них 1 043 дитини, 1 912 осіб працездатного віку та 823 пенсіонери сформувався приватний сектор, розвивалися торгівля, послуги, мале підприємництво.

Місто зберегло роль промислового, транспортного та адміністративного центру Житомирської області.

Адміністративна реформа 2020 року

Унаслідок адміністративно-територіальної реформи 2020 року Бердичів став адміністративним центром укрупненого Бердичівського району.

Одночасно сформувалася сучасна Бердичівська міська територіальна громада, до складу якої входять місто Бердичів та села Скраглівка і Підгороднє. Офіційні дані про площу та чисельність населення громади можуть відрізнятися залежно від дати й методики обліку.

Населення

Чисельність населення Бердичева протягом історії істотно змінювалася.

У 1798 році в місті проживало близько 4,8 тисячі осіб. У середині XIX століття населення перевищило 40 тисяч, а в 1860-х роках — 50 тисяч.

За переписом 1897 року в Бердичеві проживало понад 50 тисяч осіб, близько 80 % з яких були євреями.

У XX столітті чисельність населення зростала, досягнувши понад 80 тисяч наприкінці радянського періоду.

За даними міської програми розвитку, чисельність наявного населення міста становила:

2018 рік — 76 229 осіб;
2019 рік — 75 439;
2020 рік — 74 839;
2021 рік — 73 999;
2022 рік — 73 046.

Станом на 1 січня 2026 року зареєстроване населення Бердичівської громади становило 75 470 осіб. Упродовж 2025 року воно скоротилося на 731 особу.

Внутрішньо переміщені особи

Після початку повномасштабного російського вторгнення Бердичів прийняв значну кількість внутрішньо переміщених осіб.

Станом на початок 2026 року в громаді було офіційно зареєстровано 4 393 внутрішньо переміщені особи. Серед них 1 043 дитини, 1 912 осіб працездатного віку та 823 пенсіонери.

Це вплинуло на роботу систем освіти, медицини, соціального захисту та місцевого самоврядування.

Національний склад

Історично Бердичів був багатонаціональним містом.

У різні періоди тут проживали:

українці;
євреї;
поляки;
росіяни;
білоруси;
представники інших народів.

Особливо важливими були українська, польська та єврейська культурні традиції. Саме їхнє тривале співіснування сформувало унікальний культурний образ міста.

Релігійне життя

Історично в Бердичеві співіснували православна, римо-католицька та юдейська релігійні традиції.

Католицьке життя пов’язане насамперед із монастирем Босих кармелітів.

Єврейська громада мала численні синагоги, молитовні будинки, релігійні школи та кладовища.

Після радянських репресій і Голокосту релігійна карта міста зазнала радикальних змін.

Відродження католицької святині

Після відновлення незалежності України почалося повернення монастиря Босих кармелітів до церковного життя.

15 листопада 1991 року Римо-Католицька Церква знову отримала у власність верхній і нижній костели. Босі кармеліти розпочали масштабну реконструкцію комплексу.

9 червня 2012 року було освячено відновлений верхній храм.

Всеукраїнський санктуарій

У 2011 році єпископат України проголосив колишню дієцезіальну святиню Матері Божої Бердичівської Всеукраїнським національним санктуарієм.

Це закріпило за Бердичевом статус одного з головних католицьких паломницьких центрів України.

Щороку до святині приїздять паломники з України та інших держав.

Музей історії Бердичева

Музей історії міста Бердичева є одним із головних культурно-освітніх закладів міста.

Історичний музей був заснований у 1926 році. У радянський період музейні колекції значною мірою поповнювалися предметами з націоналізованих маєтків, церков і костелів.

Сучасний музей розташований у будівлі колишнього будинку настоятеля на території монастиря Босих кармелітів. Нове приміщення було відкрито 22 серпня 2003 року.

Музейні колекції

Музей зберігає матеріали з археології, етнографії, історії міста, культури, освіти, медицини, релігійного життя та новітньої історії.

Станом на 2024 рік фонд музею налічував понад 11 тисяч предметів основного фонду та майже 3 тисячі предметів науково-допоміжного фонду. У 2024 році експозиції були доповнені матеріалами про XX століття, російсько-українську війну та картинною галереєю.

Музей Джозефа Конрада-Коженьовського

Бердичів має важливі зв’язки з польською культурною спадщиною.

У 2015 році на території комплексу монастиря Босих кармелітів відкрили музей, присвячений Джозефу Конраду-Коженьовському — англомовному письменникові польського походження, уродженцю Бердичівщини.

Музей став важливим центром польсько-українського культурного діалогу.

Джозеф Конрад-Коженьовський

Джозеф Конрад, уроджений Юзеф Теодор Конрад Коженьовський, народився 1857 року в Бердичівському повіті.

Він став одним із найвідоміших англомовних письменників кінця XIX — початку XX століття. Серед його найвідоміших творів — «Серце пітьми», «Лорд Джим», «Ностромо», «Таємний агент».

Безпосередньо з Бердичевом пов’язана не лише його біографія, а й ширший культурний контекст польської шляхти Правобережної України.

Освіта

Бердичів має тривалу освітню традицію.

У XIX столітті в місті працювали релігійні та світські навчальні заклади, а наприкінці XIX — на початку XX століття сформувалася розгалужена система початкової, середньої та професійної освіти.

Перед Першою світовою війною в Бердичеві діяли гімназії, комерційні училища, початкові та спеціалізовані навчальні заклади.

Сучасна освітня система включає заклади загальної середньої, дошкільної, позашкільної та професійної освіти.

Культура

Культурне життя Бердичева сформоване взаємодією української, польської та єврейської традицій.

У місті працюють музейні, бібліотечні, мистецькі та культурні установи.

Значну роль відіграють міські будинки культури, бібліотеки, мистецькі школи, краєзнавчі та меморіальні ініціативи.

Театральне життя

На початку XX століття Бердичів мав розвинене театральне середовище.

У місті працювали драматичні колективи, гастролювали професійні та аматорські театри.

У 1920 році було відкрито міський драматичний театр.

Театральна культура була важливою частиною міського життя, особливо в період активного розвитку єврейської культури їдишем.

Літературна спадщина

Бердичів посідає помітне місце в історії кількох літературних традицій.

Місто згадується у творах і біографіях представників:

української культури;
польської літератури;
єврейської літератури їдишем;
російськомовної літератури;
французької літератури через Бальзака.

Саме багатокультурність зробила Бердичів своєрідним літературним символом Східної Європи.

Володимир Горовиць

Одним із найвідоміших уродженців Бердичева вважається видатний піаніст Володимир Горовиць.

Він належить до найвидатніших піаністів XX століття та мав міжнародну кар’єру.

Ім’я Горовиця є частиною музичної спадщини міста й одним із найвідоміших прикладів внеску уродженців Бердичева у світову культуру.

Василь Гроссман

Із Бердичевом пов’язаний письменник Василь Гроссман — автор романів і публіцистичних творів про Другу світову війну та тоталітаризм.

Гроссман народився в Бердичеві 1905 року й походив із місцевого єврейського середовища.

Його творчість має велике значення для осмислення Голокосту та радянської історії.

Видатні уродженці та пов’язані з містом діячі

З Бердичевом та Бердичівщиною пов’язані:

Володимир Горовиць — піаніст;
Василь Гроссман — письменник;
Дер Ністер — письменник;
Теофіл Фраєрман — художник;
Арон Бух — художник;
Джозеф Конрад-Коженьовський — письменник;
Леві-Іцхак із Бердичева — хасидський цадик;
Ян де Вітте — архітектор, пов’язаний із будівництвом верхнього костелу;
Оноре де Бальзак — письменник, який не був уродженцем міста, але одружився тут із Евеліною Ганською.

Перелік не є вичерпним.

Архітектурна спадщина

Історична забудова Бердичева відображає кілька століть розвитку міста.

Найцінніші пам’ятки представлені:

монастирем Босих кармелітів;
костелом Святої Варвари;
сакральними спорудами;
колишніми купецькими будинками;
житловою забудовою XIX — початку XX століття;
промисловими спорудами;
пам’ятками єврейської спадщини.

Загалом міська влада наводить 92 пам’ятки історії, архітектури та монументального мистецтва.

Єврейська архітектурна спадщина

До Другої світової війни Бердичів мав надзвичайно розвинену єврейську сакральну інфраструктуру.

У місті існували численні синагоги та молитовні будинки, школи, благодійні установи й кладовища.

Більшість цих споруд у радянський період була закрита, перебудована або втратила первісну функцію.

Єврейська спадщина сучасного Бердичева є важливим напрямом історичних досліджень та меморіальної роботи.

Старе єврейське кладовище

Особливе значення має старе єврейське кладовище, де похований Леві-Іцхак із Бердичева.

Місце його поховання є об’єктом міжнародного паломництва.

Щороку до могили цадика приїздять хасиди з різних країн, що підтримує міжнародні релігійні зв’язки міста.

Польська спадщина

Польська культура також є важливою складовою історії Бердичева.

Упродовж століть місто було пов’язане з польською шляхтою, католицькими орденами, польською освітою та культурою.

Монастир Босих кармелітів, костел Святої Варвари, історія родини Ганських і Джозефа Конрада створюють значний польсько-український культурний пласт.

Українська спадщина

Український компонент історії Бердичева проявляється в культурі, мові, православній традиції, селянському середовищі навколишніх територій та історії українського державотворення.

У XX столітті українська культура поступово стала основним елементом міської ідентичності, а після 1991 року її роль істотно посилилася.

Символіка міста

Сучасний герб Бердичева був затверджений 22 грудня 1998 року. Автором проєкту став український історик і геральдист Андрій Гречило.

Герб відображає історичну багатокультурність міста.

У 2025 році Бердичівська міська рада внесла зміни до рішення про символіку громади: одна з чотирьох зірок герба тепер офіційно символізує литовську, а не російську культуру. Рішення було ухвалене в контексті деколонізації символічного простору та російської агресії проти України.

Економіка сучасного Бердичева

Сучасна економіка міста поєднує промисловість, торгівлю, транспорт, сферу послуг та малий і середній бізнес.

Традиційно важливими залишаються машинобудування, харчова промисловість, легка промисловість, спортивні майданчики та інші об’єкти фізичної культ виробництво меблів, будівельних матеріалів та інші виробництва.

Стратегія розвитку громади до 2027 року визначає основні напрями соціально-економічної політики з урахуванням сучасних викликів і наслідків війни.

Торгівля та підприємництво

Бердичів зберігає історичну функцію торговельного центру.

У місті діють магазини, ринки, підприємства громадського харчування, сервісні компанії та численні малі підприємства.

Місцеве підприємництво є одним із чинників економічної стійкості громади.

Соціальна сфера

Бердичів має розгалужену мережу соціальних установ.

У місті функціонують заклади освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, культури та спорту.

Після 2022 року значна частина соціальної політики спрямована на підтримку військовослужбовців, ветеранів, родин загиблих, внутрішньо переміщених осіб та інших категорій населення, які постраждали від війни.

У 2025–2026 роках у громаді розвивався окремий центр психосоціальної підтримки ветеранів та осіб, постраждалих від війни.

Охорона здоров’я

Бердичів є медичним центром для навколишньої території.

У місті функціонують лікарняні, амбулаторні, діагностичні та інші медичні установи.

Медична система громади забезпечує як повсякденну допомогу мешканцям, так і підтримку населення в умовах воєнного часу.

Спорт

У Бердичеві розвиваються дитячо-юнацький і масовий спорт.

Особливе місце в спортивній традиції міста посідають футбол, легка атлетика, волейбол, баскетбол, боротьба та інші види спорту.

Місто має спортивні школи, стадіони, спортивні майданчики та інші об’єкти фізичної культури.

Футбол

Бердичів має давню футбольну традицію.

Місцеві футбольні команди брали участь у регіональних та всеукраїнських змаганнях.

Футбол залишається одним із популярних видів спорту серед молоді.

Туризм

Туристичний потенціал Бердичева базується насамперед на його історико-культурній спадщині.

Основні туристичні напрями:

монастир Босих кармелітів;
Всеукраїнський санктуарій Матері Божої Бердичівської;
костел Святої Варвари;
місця, пов’язані з Бальзаком;
спадщина Джозефа Конрада;
єврейська історія;
могила Леві-Іцхака з Бердичева;
музей історії міста;
історична міська забудова;
пам’ятки Української революції та Другої світової війни.

Паломницький туризм

Бердичів є одним із головних католицьких паломницьких центрів України.

Центральним об’єктом паломництва є Всеукраїнський санктуарій Матері Божої Бердичівської.

Паломницькі урочистості, присвячені Богородиці, збирають вірян з різних регіонів України та інших країн.

Бальзаківський туризм

Другим важливим туристичним напрямом є спадщина Оноре де Бальзака.

Відвідувачам пропонують маршрути, пов’язані з костелом Святої Варвари, де відбулося вінчання письменника, та навколишніми місцями, пов’язаними з Евеліною Ганською. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського включала Бердичів до спеціальних екскурсійних маршрутів «Бальзаківськими місцями».

Польсько-українські культурні зв’язки

Бердичів підтримує культурні контакти з польськими містами.

Важливою подією стали Дні польської культури, які регулярно проводилися в місті.

Відкриття музею Джозефа Конрада у 2015 році також стало частиною розвитку польсько-українського культурного діалогу.

Бердичів під час російсько-української війни

Після початку повномасштабного російського вторгнення 24 лютого 2022 року Бердичів, як і вся Житомирська область, перейшов на функціонування в умовах воєнного стану.

Місто не перебувало під тривалою російською окупацією, однак зазнавало повітряних тривог і ракетних загроз.

Громада стала важливим тиловим центром, приймаючи внутрішньо переміщених осіб та підтримуючи Збройні Сили України.

Волонтерський рух

Після початку повномасштабної війни в Бердичеві активізувався волонтерський рух.

Місцеві громадські організації, підприємці, благодійні фонди та мешканці збирають кошти й матеріальні ресурси для військових частин, медичних установ і цивільного населення.

Міська влада також реалізовує програми матеріальної підтримки військових частин і ветеранів.

Сучасна демографічна ситуація

Для Бердичева характерне поступове скорочення населення.

Причинами є природне скорочення, старіння населення, міграція молоді та загальні демографічні тенденції України.

Водночас після 2022 року офіційна чисельність населення громади частково підтримується за рахунок внутрішньо переміщених осіб.

Міське самоврядування

Органом місцевого самоврядування є Бердичівська міська рада.

Міський голова та виконавчі органи відповідають за функціонування комунальної інфраструктури, освіти, культури, соціальної сфери, благоустрою, бюджету та місцевого економічного розвитку.

Адміністративний центр міста розташований на Центральній площі. Офіційний сайт міської ради публікує нормативні документи, бюджетні матеріали, звіти та інформацію про діяльність громади.

Пам’ятки Бердичева

До найважливіших пам’яток міста належать:

монастир Босих кармелітів;
Всеукраїнський санктуарій Матері Божої Бердичівської;
костел Святої Варвари;
історична міська забудова XIX — початку XX століття;
пам’ятки єврейської історії;
старе єврейське кладовище;
залізничний вокзал;
пам’ятники та меморіали жертвам Голодомору, Голокосту, війни та політичних репресій;
музей історії міста;
музей Джозефа Конрада-Коженьовського.

Бердичівський монастир як пам’ятка світового значення

Монастир Босих кармелітів є головним символом Бердичева.

Його значення виходить за межі місцевої історії, оскільки комплекс репрезентує поєднання барокової архітектури, фортифікації, католицької духовної традиції та багатонаціональної історії Правобережної України.

Монастир також є одним із найважливіших центрів сучасного католицького паломництва в Україні.

Бердичів як багатокультурне місто

Історичну своєрідність Бердичева визначає співіснування трьох великих культурних традицій — української, польської та єврейської.

Українська традиція пов’язана з місцевим населенням, українським селянством і сучасною українською державністю.

Польська — із шляхтою, католицькими орденами, культурою Правобережжя та Джозефом Конрадом.

Єврейська — з торгівлею, хасидизмом, книгодрукуванням, літературою та міською культурою XIX століття.

Саме поєднання цих традицій зробило Бердичів одним із найхарактерніших історичних міст Правобережної України.

Істор Правобережної України. Його історія поєднує середньовічне поселення Тишкевичів, фортецю та монастир Босих кармелітів, розвиток ярмаркової торгівлі, промисловий і залізничний бум XIX століття, формування однієї з найбільших єврейських громад Східної Європи, хасидизм, українські визвольні змагання, Голокост, радянську модернізацію та сучасне відродження культуричне значення Бердичева

Історичне значення Бердичева визначається кількома взаємопов’язаними чинниками.

По-перше, місто було важливим торговельним центром Правобережної України у XVIII–XIX століттях.

По-друге, воно стало одним із головних центрів єврейського релігійного, культурного та економічного життя Східної Європи.

По-третє, Бердичів має виняткову сакральну спадщину, представлену монастирем Босих кармелітів і Бердичівською іконою Божої Матері.

По-четверте, з містом пов’язані постаті Бальзака, Конрада, Горовиця, Гроссмана, Шолом-Алейхема та інших діячів світової культури.

По-п’яте, Бердичів був важливим пунктом подій Української революції 1917–1921 років та українсько-польської війни з більшовиками.

Бердичів у культурній пам’яті

Образ Бердичева існує одночасно в кількох історичних пам’ятях.

Для католицького світу він є містом Матері Божої Бердичівської.

Для єврейської традиції — містом Леві-Іцхака, хасидизму та великого штетла.

Для польської культури — містом Тишкевичів, монастиря кармелітів, Ганських і Конрада.

Для французької літератури — містом шлюбу Бальзака та Евеліни Ганської.

Для української історії — великим містом Правобережжя, учасником революційних подій 1917–1921 років та сучасним містом незалежної України.

Основні історичні дати

1545 рік — перша достовірна письмова згадка про Бердичів.
1569 рік — після Люблінської унії місто опинилося у складі Речі Посполитої.
1593 рік — згадка єврея, який орендував млин на Гнилоп’яті, в інвентарі маєтностей Тишкевичів.
1630 рік — Януш Тишкевич заснував монастир Босих кармелітів.
1634 рік — закладено наріжний камінь нижнього костелу.
1642 рік — освячено нижній костел.
1739–1754 роки — споруджено верхній костел за проєктом Яна де Вітте.
1756 рік — короновано чудотворний образ Матері Божої Бердичівської.
1793 рік — Бердичів увійшов до складу Російської імперії.
1845 рік — місто отримало статус міста та стало повітовим центром.
1850 рік — 2 березня в костелі Святої Варвари вінчалися Оноре де Бальзак і Евеліна Ганська.
1876 рік — відкрито залізничний рух через Бердичів.
1917–1920 роки — місто перебувало в центрі подій Української революції.
1920 рік — зустріч Юзефа Пілсудського та Симона Петлюри.
1923 рік — Бердичів став центром району та округу.
1926 рік — засновано історичний музей.
1932–1933 роки — Голодомор.
1941–1944 роки — німецька окупація та Голокост.
1991 рік — відновлення незалежності України.
1998 рік — коронація відновленого образу Матері Божої Бердичівської.
2003 рік — відкрито сучасне приміщення Музею історії міста.
2011 рік — Бердичівський санктуарій проголошено Всеукраїнським національним санктуарієм.
2012 рік — освячено відновлений верхній храм.
2015 рік — відкрито музей Джозефа Конрада-Коженьовського.
2020 рік — сформовано сучасну Бердичівську міську територіальну громаду та укрупнений Бердичівський район.
2022 рік — місто стало тиловим і гуманітарним центром в умовах повномасштабної російської агресії.
2025 рік — міська рада оновила трактування символіки герба в контексті деколонізації.
2026 рік — чисельність зареєстрованого населення громади на 1 січня становила 75 470 осіб.

Бердичів у XXI столітті

У XXI столітті Бердичів залишається одним із найбільших міст Житомирської області та центром однойменної громади й району.

Його сучасний розвиток поєднує промислову спадщину, транспортну функцію, історико-культурний туризм, паломництво та сучасне підприємництво.

Водночас місто стикається з типовими для українських регіональних центрів проблемами — демографічним скороченням, старінням населення, необхідністю модернізації інфраструктури та наслідками повномасштабної війни.

Значення Бердичева

Бердичів — одне з найхарактерніших історичних міст Правобережної України. Його історія поєднує середньовічне поселення Тишкевичів, фортецю та монастир Босих кармелітів, розвиток ярмаркової торгівлі, промисловий і залізничний бум XIX століття, формування однієї з найбільших єврейських громад Східної Європи, хасидизм, українські визвольні змагання, Голокост, радянську модернізацію та сучасне відродження культурної спадщини.

Особливе місце Бердичева визначається тим, що в межах одного міста перетнулися українська, польська, єврейська та західноєвропейська культурні історії. Саме тому Бердичів має значення не лише як адміністративний центр Житомирщини, а і як один із важливих історико-культурних центрів України.