У нашому місті комікси ніколи не лежали спокійно на полицях. Варто було комусь відкрити першу сторінку — і папір починав тихо шелестіти так, ніби згадував історії, старші за саме чорнило. Діти були певні, що герої залишають свої сторінки лише вночі, коли ліхтарі розливають по бруківці золотаве світло, а дорослі, які давно перестали дивуватися, робили вигляд, що не помічають кольорових тіней, які ковзали стінами будинків.