Василь Григорович Кричевський (1873 — 1952) — видатний український художник, архітектор, графік, дизайнер, педагог і мистецтвознавець, один із найважливіших діячів українського мистецтва початку XX ст., творець національного стилю в архітектурі та автор державних символів Української Народної Республіки.

01:36 Історія виникнення Солом’янки 03:15 Залізнична Колонія 06:13 Батиєва гора 13:45 Протасів яр 16:58 Верхня Солом’янка 20:21 Покровська церква 21:07 Солом’янське кладовище 23:44 Олександрівська слобідка (Костопалівка)

Сьогодні ми потрапимо в підземелля, розташовані прямісінько в нетрях одного з найпопулярніших локацій Києва – Пейзажної алеї. Тривалий час вона є улюбленим місцем відпочинку для міської богеми, молоді, неформалів та творчих людей Ми покажемо вам зворотню сторону улюбленої багатьма місцини, що прихована від людського ока й де бували лише одиниці.

Можливо, найкращий ресторан Київа. Українські устриці, кропив’яне пиво та інші неймовірно смачні страви…

Оболонська набережна — вулиця в Оболонському районі міста Києва, на житловому масиві Оболонь.

Ботанічний сад імені академіка Олександра Фоміна Київського національного університету імені Тараса Шевченка, заснований у 1839 році, є одним із найстаріших ботанічних закладів України.

Зелені колії на кінцевій зупинці трамваю.

• https://www.youtube.com/@STEPANETS

Мене звуть Кирило Степанець – дигер, сталкер, письменник. Протягом життя, вивчаючи підземелля, мертві міста, кинуті об’єкти та всілякі місця Києва, Чорнобильської Зони відчуження та України – оформлював це все у книги. Так, на сьогоднішній день я автор близько 20-ти книг. Тепер же я вестиму відео-блог і ділитимуся з вами цікавими дослідженнями!

Квітучий травневий парк. Спірея, деревовидні піони, калина, глід та інші весняні квіти у самому розквіті.

Наше місто Київ у квітні 2019 року.

У старих фото Хрещатика будівлі й тротуари ніби пам’ятали кроки всіх, хто пройшов ними, навіть тих, кого ніхто не бачив, а тіні трамваїв і дерев час від часу оживали, переплітаючи минуле, сьогодення й сни; дивлячись на ці кадри, здавалося, що Хрещатик живе власним життям, де кожна бруківка зберігає сміх, кохання і втрати тих, хто вже ніколи не повернеться.