Кажуть, рівнина пам’ятає всіх, хто колись перетнув її верхи. Вона не зберігає імен, не знає дат і не рахує років. Вона пам’ятає лише стукіт копит. Якщо прикласти вухо до сухої землі перед самою грозою, можна почути тисячі невидимих вершників, які досі не знайшли місця, де могли б спішитися.