Ядерна боєголовка Mark 21 (Mk 21) — американська термоядерна авіаційна бомба великої потужності, розроблена у середині 1950-х років як частина переходу США до компактнішої та ефективнішої стратегічної ядерної зброї. Вона базувалася на результатах випробувань серії Operation Castle і стала одним із ключових кроків у розвитку ранніх термоядерних систем періоду холодної війни.
Історія створення
Mark 21 була розроблена після успішного випробування термоядерного пристрою TX-21 “Shrimp”, який був підривом у знаменитому тесті Castle Bravo (1954).
Після цього США почали створювати серійні термоядерні бомби, придатні для авіаційного застосування. Mk 21 стала одним із результатів цієї програми і була прийнята на озброєння в 1955 році.
Вона призначалася для заміни значно більших і важчих термоядерних бомб першого покоління, таких як Mk 17 та Mk 24.
Конструкція та принцип дії
Mark 21 була термоядерною бомбою двоступеневої схеми (Теллер–Уламівська конструкція), яка складається з:
- первинного ядерного заряду (імплозійна атомна бомба)
- вторинного термоядерного ступеня (дейтерій/тритій або літій-дейтерид)
Принцип роботи:
- вибух первинного ядерного заряду
- випромінювання рентгенівського імпульсу
- стискання вторинного ступеня
- запуск реакцій термоядерного синтезу (ядерний синтез)
Це дозволяло досягати мегатонних потужностей при відносно “компактних” розмірах для свого часу.
Технічні характеристики
- Тип: термоядерна бомба (gravity bomb)
- Довжина: ~3,7 м
- Діаметр: ~1,4–1,5 м
- Маса: ~6,8–8 тонн
- Потужність: приблизно 18–19 мегатонн (варіант Y1)
- Інші варіанти: до ~4,5 мегатонн (менш потужна модифікація Y2)
Це робило Mk 21 однією з найпотужніших авіаційних бомб свого покоління.
Випробування
Серійна версія Mk 21 Y1 ніколи не була повністю випробувана як готова бойова зброя.
Натомість перевірялися її модифікації:
- випробування TX-21
- тест Mk 21C під час операції Redwing (приблизно 4,5 мегатонни)
Це було пов’язано з високою потужністю та складністю безпечного тестування мегатонних боєприпасів.
Засоби доставки
Mark 21 призначалася виключно для стратегічної авіації США.
Основні носії:
- B-36 Peacemaker
- B-47 Stratojet
Бомба перевозилася на спеціальних підвісних системах із парашутною стабілізацією для уповільнення падіння.
Система скидання та безпека
Mk 21 мала складну систему:
- двоступенева парашутна система уповільнення
- обмеження швидкості скидання (~400 вузлів)
- захист від перевантажень до тисяч G при розкритті парашутів
Це було необхідно через величезну масу та чутливість конструкції.
Виробництво та розгортання
- виробництво: 1955–1956 роки
- загальна кількість: близько 275 одиниць
- короткий період бойового розгортання
Уже через кілька років Mk 21 почали замінювати більш сучасними і компактними термоядерними бомбами.
Модифікації
Основні варіанти:
- Mk 21 Y1 — стандартна мегатонна версія (найпотужніша)
- Mk 21 Y2 — “чистіша” і менш потужна модифікація (~4,5 Мт)
Подальшим розвитком стала система Mk 36.
Зняття з озброєння
Починаючи з 1957 року Mk 21 поступово замінювали на:
- Mk 36
- інші компактні термоядерні бомби
Остаточно її вивели з експлуатації на початку 1960-х років.
Причини:
- надмірна маса
- складність експлуатації
- поява ефективніших конструкцій
Значення в історії
Mark 21 відіграла ключову роль у розвитку ядерної зброї:
- показала можливість створення компактних мегатонних бомб
- стала кроком до стандартизації термоядерної авіаційної зброї
- вплинула на подальші проєкти стратегічних бомб США
- була частиною ранньої ядерної доктрини стримування
Вона символізує перехід від “гігантських експериментальних” водневих бомб до більш практичних стратегічних систем.