Іван Нечуй-Левицький (1838–1918) — український письменник, класик української літератури, публіцист і педагог. Він зробив значний внесок у розвиток українського реалізму та національної літератури.
Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838–1918) — видатний український письменник, етнограф, фольклорист і педагог. Народився в селі Стеблів на Київщині в сім’ї священника, З раннього віку почав цікавитися історією та культурою України.
У 7 років почав навчання у дяка, опанував латинську, грецьку та церковнослов’янську мови. У 14 років вступив до Київської духовної семінарії, де навчався до 1859 року. По закінченні семінарії працював викладачем у духовних училищах. Вступив до Київської духовної академії, де удосконалював свої знання.
Почав писати в 1860-х роках, створюючи комедії та повісті. Його перші роботи включали «Жизнь пропив, долю проспав» і «Наймит Яріш Джеря».
Серед найзначніших творів Нечуя-Левицького: «Микола Джеря» (1878), «Кайдашева сім’я» (1879), «Бурлачка» (1880), «Старосвітські батюшки та матушки» (1884).
Помер 2 квітня 1918 року в Києві, похований на Байковому кладовищі.