Зенітно-ракетний комплекс М-11 “Шторм” був розроблений у середині 1960-х років для забезпечення протиповітряної оборони кораблів ВМФ СРСР.
Історія розробки
ЗРК М-11 було розроблено за Постановою Ради Міністрів № 846-382 від 25.07.1959 р. для кораблів проекту 1123, але через складнощі в технічних рішеннях і потреби в універсальності, розробка була відкладена і вдосконалена до 1963 року. Перші серійні комплекси були здані на корабель “Москва” в 1967 році, а вже в 1969 році комплекс був прийнятий на озброєння під найменуванням “Шторм”.
Склад комплексу
- Ракета В-611:
- Одноступінчаста, твердопаливна.
- Боєголовка уламково-фугасного типу з неконтактним підривником.
- Дальність ураження: до 55 км.
- Довжина ракети: 6100 мм, діаметр: 600 мм, розмах крил: 1400 мм.
- Вага ракети: 1844 кг, вага бойової частини: 120 кг.
- Система управління “Грім”:
- Містить два радіолокаційних канали самонаведення для підвищення перешкоди.
- Два канали телеуправління для двох ракет.
- Всі ракетні канали працюють на різних частотах для мінімізації ефективності перешкод.
Пускові установки (ПУ)
Пускові установки для ЗРК М-11 розроблялися у кількох варіантах:
- ПУ Б-189: для крейсерів проекту 1123 з двоярусним розташуванням пристроїв зберігання.
- ПУ Б-187: для кораблів проекту 1134А, одноярусні установки.
- ПУ Б-187А: для великих протичовнових кораблів проекту 1134Б, з конвеєрним розташуванням.
Характеристики ракети
- Максимальна швидкість польоту: 1200 м/с.
- Середня швидкість польоту: 650-800 м/с.
- Дальність дії: 55 км.
- Боєголовка: осколково-фугасна з вагою 120 кг.
Призначення і застосування
ЗРК М-11 “Шторм” був розрахований на забезпечення протиповітряної оборони кораблів, здатний вражати повітряні та надводні цілі, зокрема при високих швидкостях та на великих відстанях. Оскільки система управління була складною, вона включала в себе ефективні методи наведення ракети, які мінімізували можливість її перехоплення противником.