Зенітний ракетний комплекс 9К31 “Стріла-1” (пізніше модернізований у версію 9К31 “Стріла-1М”) є важливою складовою радянської системи протиповітряної оборони, розробленою для боротьби з низьколетючими цілями, такими як літаки та вертольоти.
Основні характеристики та розробка:
- Розробка та історія:
- Розробка комплексу почалася в серпні 1960 року, за Постановою РМ СРСР. Спочатку передбачалося створення легкого переносного комплексу, що дозволяв уражати повітряні цілі на малих висотах (від 50 до 1500 м) та на дальності до 2 км.
- Однак через технічні труднощі, пов’язані з “Стрілою-2”, було вирішено створити самохідну версію з використанням броньованої машини БРДМ-2.
- Конструкція ракети 9М31:
- Ракета була виконана за аеродинамічною схемою “качка” і оснащена фотоконтрастною головкою самонаведення (ГСН), що дозволяла вести вогонь на зустрічних курсах.
- Максимальна швидкість ракет була близько 420 м/с, а самонаведення здійснювалося за допомогою системи пропорційної навігації.
- Бойова машина 9А31:
- Бойова машина з чотирма ЗУР, розташованими в транспортно-пускових контейнерах, мала систему оптичного наведення та зв’язку. Важливою особливістю була використана система важільно-паралелограмних пристроїв для наведення ракети на ціль.
- Бойова машина мала стабільність в русі, завдяки що забезпечувалося прицілювання і запуск ракет під час маневрів.
- Модернізація (9К31 “Стріла-1М”):
- Модернізований комплекс отримав пасивний радіопеленгатор для виявлення цілей з активними радіозасобами. Це дозволяло виявляти й супроводжувати літаки з увімкненими радіозасобами.
- Зміни в конструкції ракети дозволили зменшити ближню межу зони ураження і підвищити точність наведення на малих висотах.
- Бойова робота:
- У бойовій ситуації комплекс працював в складі зенітної ракетно-артилерійської батареї разом з іншими системами ППО, такими як “Шилка”. Оператор, отримавши цілевказівку, наводив пускову установку і здійснював пуск ракети при вході мети в зону пуску.
- Імовірність ураження цілей варіювалася в залежності від швидкості та висоти цілі, з підвищенням ефективності у модернізованій версії.
- Тактичне застосування:
- “Стріла-1” використовувалася на полковому рівні, що доповнювало можливості інших засобів ППО, таких як зенітні самохідні установки “Шилка”. Вона забезпечувала ураження літаків та вертольотів на більших дистанціях і висотах.
Технічні характеристики комплексу:
| Параметр | 9К31 “Стріла-1” | 9К31 “Стріла-1М” |
|---|---|---|
| Зона поразки по дальності (км) | 1…4,2 | 0,5…4,2 |
| Зона поразки по висоті (м) | 50…3000 | 30…3500 |
| Максимальна швидкість цілей (м/с) | 310 (назустріч) | 310 (назустріч) |
| Імовірність ураження винищувача | 0,1…0,6 | 0,1…0,7 |
| Швидкість ракети (м/с) | 420 | 420 |
| Маса ракети (кг) | 30 | 30,5 |
| Маса бойової частини (кг) | 3 | 3 |
| Рік прийняття на озброєння | 1968 | 1970 |