Зенітний ракетний комплекс 9К31 “Стріла-1” (пізніше модернізований у версію 9К31 “Стріла-1М”) є важливою складовою радянської системи протиповітряної оборони, розробленою для боротьби з низьколетючими цілями, такими як літаки та вертольоти.

Основні характеристики та розробка:

  1. Розробка та історія:
    • Розробка комплексу почалася в серпні 1960 року, за Постановою РМ СРСР. Спочатку передбачалося створення легкого переносного комплексу, що дозволяв уражати повітряні цілі на малих висотах (від 50 до 1500 м) та на дальності до 2 км.
    • Однак через технічні труднощі, пов’язані з “Стрілою-2”, було вирішено створити самохідну версію з використанням броньованої машини БРДМ-2.
  2. Конструкція ракети 9М31:
    • Ракета була виконана за аеродинамічною схемою “качка” і оснащена фотоконтрастною головкою самонаведення (ГСН), що дозволяла вести вогонь на зустрічних курсах.
    • Максимальна швидкість ракет була близько 420 м/с, а самонаведення здійснювалося за допомогою системи пропорційної навігації.
  3. Бойова машина 9А31:
    • Бойова машина з чотирма ЗУР, розташованими в транспортно-пускових контейнерах, мала систему оптичного наведення та зв’язку. Важливою особливістю була використана система важільно-паралелограмних пристроїв для наведення ракети на ціль.
    • Бойова машина мала стабільність в русі, завдяки що забезпечувалося прицілювання і запуск ракет під час маневрів.
  4. Модернізація (9К31 “Стріла-1М”):
    • Модернізований комплекс отримав пасивний радіопеленгатор для виявлення цілей з активними радіозасобами. Це дозволяло виявляти й супроводжувати літаки з увімкненими радіозасобами.
    • Зміни в конструкції ракети дозволили зменшити ближню межу зони ураження і підвищити точність наведення на малих висотах.
  5. Бойова робота:
    • У бойовій ситуації комплекс працював в складі зенітної ракетно-артилерійської батареї разом з іншими системами ППО, такими як “Шилка”. Оператор, отримавши цілевказівку, наводив пускову установку і здійснював пуск ракети при вході мети в зону пуску.
    • Імовірність ураження цілей варіювалася в залежності від швидкості та висоти цілі, з підвищенням ефективності у модернізованій версії.
  6. Тактичне застосування:
    • “Стріла-1” використовувалася на полковому рівні, що доповнювало можливості інших засобів ППО, таких як зенітні самохідні установки “Шилка”. Вона забезпечувала ураження літаків та вертольотів на більших дистанціях і висотах.

Технічні характеристики комплексу:

Параметр 9К31 “Стріла-1” 9К31 “Стріла-1М”
Зона поразки по дальності (км) 1…4,2 0,5…4,2
Зона поразки по висоті (м) 50…3000 30…3500
Максимальна швидкість цілей (м/с) 310 (назустріч) 310 (назустріч)
Імовірність ураження винищувача 0,1…0,6 0,1…0,7
Швидкість ракети (м/с) 420 420
Маса ракети (кг) 30 30,5
Маса бойової частини (кг) 3 3
Рік прийняття на озброєння 1968 1970