Авіаційна ракета середньої дальності Р-40 (K-40) була розроблена як частина озброєння для перехоплювачів МіГ-25 (С-155) і використовується для ураження високошвидкісних та маневрових повітряних цілей, таких як стратегічні бомбардувальники та тактичні літаки противника.
Основні етапи розробки
Розробка ракети К-40 почалася на тлі потреби в озброєнні для нового перехоплювача МіГ-25, розробка якого стартувала в 1961 році. Під час створення ракети враховувалися особливості конструкції МіГ-25, включаючи високі швидкості та висоти польоту. Ракета повинна була мати здатність до ураження швидкісних цілей, що мають великий тепловий контраст, завдяки чому й була оснащена двома типами головок самонаведення: напівактивною радіолокаційною (ПАРГСН) та тепловою.
Технічні характеристики
Тип ракети: Р-40 (Р-40Т, Р-40Р, Р-40Д, Р-40М, Р-40Д-1)
Довжина ракети:
- Р-40: приблизно 4,65 м.
Діаметр ракети:
- 0,4 м.
Розмах крил:
- близько 1,1 м.
Маса ракети:
- приблизно 680 кг.
Маса бойової частини:
- близько 150 кг (осколково-фугасна або ядерна).
Дальність польоту:
- до 100 км (залежно від модифікації та умов пуску).
Максимальна швидкість:
- до 4 Мах (близько 4900 км/год).
Висота застосування:
- до 20 км.
Головка самонаведення:
- ПАРГСН (напівактивна радіолокаційна головка самонаведення).
- Теплова головка самонаведення (для ураження швидкісних цілей з великим тепловим контрастом).
Пускова система:
- Пуск здійснюється з підвіски на зовнішньому підвісці літака. У ракеті використовувався комбінований радіооптичний підривник, що дозволяло збільшити ймовірність ураження цілі.
Конструкція та компонування
Ракета К-40 була створена за принципом “качки” — із зміщенням центру тяжіння, що допомагало стабілізувати траєкторію в умовах високих швидкостей. Для підвищення ймовірності ураження мети використовувалися два типи самонаведення: напівактивна радіолокаційна головка самонаведення (ПАРГСН) та теплові сенсори. Теплові головки були необхідні для ураження швидко рухомих цілей, таких як бомбардувальники, літаки-заправники або стратегічні бомбардувальники, що мали великі теплові відмінності.
Модифікації
- Р-40Т – ракета з тепловою головкою самонаведення.
- Р-40Р – версія з радіолокаційною головкою самонаведення для ураження цілей на великій відстані.
- Р-40Д – модернізована версія, з покращеними характеристиками та новою бойовою частиною.
- Р-40М – варіант ракети з підвищеною дальністю та вдосконаленою головкою самонаведення.
- Р-40Д-1 – модернізована версія з покращеною бойовою частиною та підривником.
Операційне використання
Ракети Р-40 застосовувалися на перехоплювачах МіГ-25, що здійснювали бойове чергування в районах, де могли зустрічати літаки противника на великих висотах і швидкостях. У рамках серії державних випробувань ракети успішно уражали такі цілі, як стратегічні бомбардувальники, тактичні літаки та навіть цілі, що летіли на дуже високих швидкостях (до 3000 км/год).
Серійне виробництво та експлуатація
Серійне виробництво ракет Р-40 велося з 1965 року і тривало до кінця 1980-х років. Комплекс був прийнятий на озброєння у 1972 році, а ракети, такі як Р-40Д, продовжували застосовуватися в рамках модернізації літака МіГ-25 (пізніше МіГ-31) для збереження його бойових характеристик протягом багатьох років.