Бойова машина БМ-13-СН була значним етапом у розвитку реактивної артилерії радянського виробництва, вдосконаленням попередніх моделей. Вона була призначена для застосування 132-мм реактивних снарядів типу М-13, а також нових моделей, таких як М-13-ДД, М-20 та М-13-УК. Її виготовленням займався московський завод “Компресор” (№733), а дослідні зразки успішно пройшли випробування. Встановлення на озброєння не відбулося через подальшу модернізацію снарядів і необхідність удосконалення конструкції бойової машини.
Основні характеристики та конструктивні особливості БМ-13-СН:
- Спеціалізація: Знищення живої сили, вогневих засобів, танків та мотомеханізованих засобів ворога.
- Шасі: Встановлене на шасі автомобіля, забезпечуючи маневреність та швидкість переміщення.
- Напрямні: Бойова машина мала комплект з 10 спіральних напрямних, що дозволяло запускати снаряди на великі дальності.
- Механізми: Підйомний та поворотний механізми гвинтового типу забезпечували необхідні кути для точного прицілювання.
- Час переходу в бойове положення: 1,5-2 хвилини.
- Час для заряджання: 2,0-5,0 хвилин, залежно від типу снаряда.
Результати випробувань:
- Переваги: БМ-13-СН продемонструвала покращену точність при стрільбі, зокрема, стрільба снарядами М-13 забезпечувала менше розсіювання порівняно з штатними установками БМ-13. Це також дозволило збільшити дальність стрільби на 600 метрів.
- Недоліки: Зменшення кількості стволів (до 10, замість 16) знижувало потужність залпу і щільність вогню батарейного залпу на 40%. Вага артилерійської частини була на 240 кг більшою, а висота на 250 мм більше, ніж у штатної БМ-13.
Особливості бойового застосування:
- БМ-13-СН могла бути використана для масованого вогню на великі площі, що створювало серйозну моральну та фізичну загрозу ворогу. Машини мали хорошу маневреність, що дозволяло швидко зосереджувати їх на критичних ділянках фронту.
- Застосування бойових машин здійснювалось в залежності від конкретних завдань і чисельності на полі бою.