Туапсинський нафтопереробний завод (Туапсинський НПЗ) — один із найстаріших і стратегічно важливих нафтопереробних комплексів Російської Федерації, розташований у місті Туапсе (Краснодарський край) на узбережжі Чорного моря. Підприємство входить до структури державної нафтової компанії «Роснефть» і відіграє значну роль в експорті нафтопродуктів.
Загальна характеристика
Туапсинський НПЗ є великим промисловим підприємством паливно-енергетичного комплексу Росії. Він функціонує як частина вертикально інтегрованої системи «Роснефті» та утворює єдиний виробничо-логістичний комплекс разом із морським нафтотерміналом у Туапсе.
Підприємство спеціалізується на переробці сирої нафти з подальшим виробництвом нафтопродуктів, значна частина яких орієнтована на експорт (до 90%).
Основні характеристики:
- розташування: м. Туапсе, Краснодарський край, Росія
- оператор: ТОВ «РН-Туапсинський НПЗ» (структура «Роснефті»)
- рік запуску: 1929
- проєктна потужність: до 12 млн тонн нафти на рік після модернізації
- чисельність персоналу: близько 2,4 тис. осіб
Історія
Будівництво Туапсинського НПЗ було завершено у 1929 році, що робить його одним із найстаріших нафтопереробних підприємств Росії. Первісно завод працював на нафті, що надходила з родовищ Чечні трубопроводом Грозний — Туапсе.
Під час Другої світової війни (1942 р.) обладнання підприємства було демонтовано та евакуйовано, після чого у 1948–1949 роках завод відбудували і знову ввели в експлуатацію.
У 1992 році підприємство було включене до складу державної компанії «Роснефть» відповідно до указу президента Росії.
У 2000–2010-х роках розпочалася масштабна модернізація заводу, спрямована на збільшення глибини переробки та підвищення якості продукції до європейських стандартів.
Виробництво та технології
Основна продукція підприємства:
- автомобільний бензин
- дизельне паливо
- мазут
- прямогонний бензин (сировина для нафтохімії)
Постачання нафти здійснюється з різних регіонів Росії (Західний Сибір, Оренбурзька область, Ставропольський край) через трубопровідну систему «Транснефті», а також залізничним і морським транспортом.
До модернізації потужність становила близько 5 млн тонн на рік, однак після реконструкції вона збільшена до приблизно 12 млн тонн. При цьому історично завод вважався технологічно застарілим, із відносно низькою глибиною переробки (близько 56% у 2007 році).
Важливим елементом модернізації стало введення установки первинної переробки нафти ЕЛОУ-АВТ-12 (2013), а також установок гідрокрекінгу, що дають змогу виробляти паливо відповідно до екологічних стандартів.
Інфраструктура та логістика
Туапсинський НПЗ тісно пов’язаний із морською інфраструктурою Чорного моря. Його обслуговує Туапсинський морський нафтовий термінал, який забезпечує перевалку та експорт нафти і нафтопродуктів танкерами.
Термінал здатний приймати великі танкери класу Aframax і є одним із ключових експортних вузлів російської нафтопродукції в Чорноморському регіоні.
Значення
Туапсинський НПЗ входить до числа найбільших нафтопереробних підприємств Росії та відіграє важливу роль у забезпеченні експорту нафтопродуктів і функціонуванні паливно-енергетичного сектору країни.
Його розташування на узбережжі Чорного моря робить підприємство стратегічно важливим логістичним вузлом, що поєднує переробку нафти з морським експортом.
Події під час російсько-української війни
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році Туапсинський НПЗ неодноразово ставав об’єктом атак безпілотників.
Зокрема:
- у 2024 році завод зазнав кількох ударів, що призвели до пожеж і тимчасового припинення роботи;
- у 2025 році повторні атаки спричинили масштабні загоряння та пошкодження виробничих установок;
За оцінками української сторони, підприємство є важливим елементом енергетичної інфраструктури, яка забезпечує російські військові потреби.
Сучасний стан
Станом на середину 2020-х років Туапсинський НПЗ продовжує функціонувати, хоча його робота періодично порушується через технічні проблеми, модернізаційні процеси та наслідки військових ударів.
Попри проведену модернізацію, підприємство частково зберігає риси застарілого виробництва, що зумовлює необхідність подальшого технологічного оновлення.