Зорi, очi весняної ночi!
Зорi, темряви погляди яснi!
То лагiднi, як очi дiвочi,
То палкiї, мов свiтла прекраснi.
Одна зiрка палає, мов пломiнь,
Бiлi хмари круг неї, мов гори,
Не до нас посила вона промiнь,
Вона дивиться в iншi простори…
Iнша зiронька личко ховає
В покривало прозореє срiбне,
Соромливо на дiл поглядає,
Сипле блiдеє промiння дрiбне.
Ти, прекрасна вечiрняя зоре!
Урочисто й лагiдно ти сяєш,
Ти на людське не дивишся горе,
Тiльки щастя й кохання ти знаєш.
Як горить i мигтить iнша зiрка!
Срiблом мiниться iскра чудесна…
Он зоря покотилась, — то гiрка
Покотилась сльозина небесна.
Так, сльозина то впала. То плаче
Небо зорями-слiзьми над нами.
Як тремтить теє свiтло! Неначе
Промовля до нас небо вогнями.
Горда, ясна, огнистая мова!
Ллється промiнням рiч та велична!
Та ми прагнем лиш людського слова,
I нiма для нас книга одвiчна…